| Назва: | Шпори з естетики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 127,24 KB |
| Скачувань: | 91 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44
Зором володіють багато які тварини, але оком, що уміє насолоджуватися красою предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багато чим тваринним, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів результат всієї соціальної історії людства. Здатність активно сприймати навколишній світ в формах по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний. Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються анатомо-физиологи-ческими особливостями органів сприйняття, але, навпаки, задаються їм ззовні різними формами діяльності, різноманіттям цих форм.
Відомий радянський філософ Е. В. Ільенков так образно представляє цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприйняття людини схожа з «формою воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» зазделегідь [апріорі] жодна з форм їх діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, погодити свою діяльність з будь-якою предметною формою» 1. «Форми споглядання», оскільки і «форми мислення», пише він далі ні в якому разі не досліджуються фізіологічно» тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони кожний раз відтворюються в індивідуумові шляхом вправи цих органів і успадковуються особливим шляхом через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми і організацію предметно-людського світу. Культура, створена трудом людини, є матеріальним носи-
телем форм мислення і форм споглядання, через який вони передаються від одного покоління до іншому» 2.
Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людське співтовариство носії форм почування світу і форм мислення. Окрема людина опановує такими формами індивідуально, через різні форми діяльності і спілкування, через гру і навчання. Поза миром культури і людським співтовариством ці родові якості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових якостей є социокультурным, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічно і генетично у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності. Формуючись в ранньому дитинстві, вони дійсно перетворюються в психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж «природними» особливостями людської істоти, як і анатомічна будова його тіла. Тим більше, що ці здібності властиві всім людям, розрізнюючись лише мірою їх развитости і культурно-етнічною своєрідністю вияву. Все це створює враження, що форми мислення і форми почування успадковуються так само, як колір очей і форма носа.
Індивід, вступаючи в життя, застає готовим не тільки соціально-економічний лад, але і певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони виступають передусім як умова реального буття. Тільки в процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, выкристаллизованного в культурі суспільства, очеловечиваются його первинні біологічні потреби і почуття, формуються власне людські духовні потреби і здібності. До їх числа належить естетична потреба і естетичне відношення як здатність її задоволення.
Ио естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття цієї основи естетичного відношення до миру. Тобто естетичне почуття ця така духовна освіта, яка означає певний рівень социализации індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.
Потрібно при цьому мати на увазі, що людина не може задовольняти яку-небудь потребу, не задовольняючи себе цілісно як особистість. Характер естетичного почуття, його ціннісна орієнтація є тому найважливішою соціальною характеристикою особистості.
Структура культурних, зокрема художніх, цінностей кожної конкретної епохи, що Склалася по відношенню до індивідуальної свідомості має нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і естетичного виховання естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ, внутрішню структуру особистості.
Відомий радянський філософ Е. В. Ільенков так образно представляє цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприйняття людини схожа з «формою воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» зазделегідь [апріорі] жодна з форм їх діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, погодити свою діяльність з будь-якою предметною формою» 1. «Форми споглядання», оскільки і «форми мислення», пише він далі ні в якому разі не досліджуються фізіологічно» тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони кожний раз відтворюються в індивідуумові шляхом вправи цих органів і успадковуються особливим шляхом через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми і організацію предметно-людського світу. Культура, створена трудом людини, є матеріальним носи-
телем форм мислення і форм споглядання, через який вони передаються від одного покоління до іншому» 2.
Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людське співтовариство носії форм почування світу і форм мислення. Окрема людина опановує такими формами індивідуально, через різні форми діяльності і спілкування, через гру і навчання. Поза миром культури і людським співтовариством ці родові якості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових якостей є социокультурным, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічно і генетично у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності. Формуючись в ранньому дитинстві, вони дійсно перетворюються в психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж «природними» особливостями людської істоти, як і анатомічна будова його тіла. Тим більше, що ці здібності властиві всім людям, розрізнюючись лише мірою їх развитости і культурно-етнічною своєрідністю вияву. Все це створює враження, що форми мислення і форми почування успадковуються так само, як колір очей і форма носа.
Індивід, вступаючи в життя, застає готовим не тільки соціально-економічний лад, але і певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони виступають передусім як умова реального буття. Тільки в процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, выкристаллизованного в культурі суспільства, очеловечиваются його первинні біологічні потреби і почуття, формуються власне людські духовні потреби і здібності. До їх числа належить естетична потреба і естетичне відношення як здатність її задоволення.
Ио естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття цієї основи естетичного відношення до миру. Тобто естетичне почуття ця така духовна освіта, яка означає певний рівень социализации індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.
Потрібно при цьому мати на увазі, що людина не може задовольняти яку-небудь потребу, не задовольняючи себе цілісно як особистість. Характер естетичного почуття, його ціннісна орієнтація є тому найважливішою соціальною характеристикою особистості.
Структура культурних, зокрема художніх, цінностей кожної конкретної епохи, що Склалася по відношенню до індивідуальної свідомості має нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і естетичного виховання естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ, внутрішню структуру особистості.