| Назва: | Шпори з естетики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 127,24 KB |
| Скачувань: | 91 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44
Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працек: різноманітне, і всі його процеси підпорядковані законам доцЬ й соціалізації'. Сама людина, її тіло, її зовнішність, форми її о ного вияву з прадавніх часів були предметом естетичної діял Здавалося б, зовнішність є природним надбанням, проте в кін підсумку тіло людини формувалось і під впливом трудової дЬ ті, а також суспільного способу життя. Прямоходіння, спецій кінцівок, розвиток мови і здатного до її сприйняття слуху, лю нюх, смак і дотик, обличчя, що світиться розумом,— усе це є з шого результатом специфічної для людини форми життєдіял Процеси вдосконалення людської форми і сутності відбувалисі тивно, несвідомо для самої людини. Проте виразність людсью разу, зовнішності, здатність через інтонацію, жести, міміку пе ти складні духовні, емоційні процеси мали вирішальне зна^ розвитку суспільних форм життя.передусім задовольняв потребу захисту від неспршп впливу середовища, а також мав відповідати певним моральн ним вимогам, також зазнавав великих змін, дедалі більшою мір
ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ
буття людини, який є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, що опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. Інакше ка¬жучи, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здат¬ність до перетворення навколишнього світу — зароджуються, розви¬ваються і змінюються в суспільно-історичній практиці. Отже, суспіль-гатства, як сфера вкладання капіталу. Деякі з них навіть не можуть бути оцінені в грошовому вираженні, оскільки існують як раритети держави або навіть міжнародного співтовариства. Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як переконує історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство від періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби вироб¬ництва і помітно зросла продуктивність праці, це, в свою чергу, ви¬вільнило час для вдосконалення майстерності, для розвитку уяви і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали дедалі різноманітні¬шими й досконалішими, вони почали збагачуватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаменту¬вання гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї', мозаїчне і фрескове прикрашання споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, що нерідко на¬бувала пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшару¬вання суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Щодо са¬мого процесу виробництва, в якому так гармонійно поєднувалися ді-ялкшгть утилітагша й естетична, праця репродуктивна і творча, то за)дство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуман¬ними. У цій сфері естетичне поєднане з моральним
настільки орга¬нічно, наскільки у сфері предметної діяльності органічно поєднані естетичне й утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особи¬стості, передбачає розвиток у ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом ксиїокагатія, тобто гармонія зовнішнього і внут¬рішнього, що є умовою краси людини. Цілісність людської особи¬стості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом гармонійної шляхетності, тим орієнтиром самовдосконален¬ня, до якого має прагнути кожна людина.
ньому, як правило, чітко відображалася соціальна характеристика лю¬дини, її суспільний статус, особливості суспільних відносин, до яких вона залучена. Все це забезпечило одягу або «костюму» важливе місце в історії' культури.
Удосконалення самого тіла людини, що робить її красивою, сильною, вправною, використання одягу, косметичних засобів і прикрас для де¬монстрування соціальних якостей людей заклали підвалини такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зауважити, що розви¬ток її і зміни напрочуд примхливі. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. Проте немає сумніву, що вимоги до тіла, одягу, косметики і прикрас щонайтісніше пов'язані зі змінами способу життя і рухають¬ся в єдиному ритмі з усіма змінами навколишнього предметного світу людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи.
ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ
буття людини, який є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, що опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. Інакше ка¬жучи, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здат¬ність до перетворення навколишнього світу — зароджуються, розви¬ваються і змінюються в суспільно-історичній практиці. Отже, суспіль-гатства, як сфера вкладання капіталу. Деякі з них навіть не можуть бути оцінені в грошовому вираженні, оскільки існують як раритети держави або навіть міжнародного співтовариства. Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як переконує історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство від періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби вироб¬ництва і помітно зросла продуктивність праці, це, в свою чергу, ви¬вільнило час для вдосконалення майстерності, для розвитку уяви і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали дедалі різноманітні¬шими й досконалішими, вони почали збагачуватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаменту¬вання гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї', мозаїчне і фрескове прикрашання споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, що нерідко на¬бувала пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшару¬вання суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Щодо са¬мого процесу виробництва, в якому так гармонійно поєднувалися ді-ялкшгть утилітагша й естетична, праця репродуктивна і творча, то за)дство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуман¬ними. У цій сфері естетичне поєднане з моральним
настільки орга¬нічно, наскільки у сфері предметної діяльності органічно поєднані естетичне й утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особи¬стості, передбачає розвиток у ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом ксиїокагатія, тобто гармонія зовнішнього і внут¬рішнього, що є умовою краси людини. Цілісність людської особи¬стості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом гармонійної шляхетності, тим орієнтиром самовдосконален¬ня, до якого має прагнути кожна людина.
ньому, як правило, чітко відображалася соціальна характеристика лю¬дини, її суспільний статус, особливості суспільних відносин, до яких вона залучена. Все це забезпечило одягу або «костюму» важливе місце в історії' культури.
Удосконалення самого тіла людини, що робить її красивою, сильною, вправною, використання одягу, косметичних засобів і прикрас для де¬монстрування соціальних якостей людей заклали підвалини такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зауважити, що розви¬ток її і зміни напрочуд примхливі. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. Проте немає сумніву, що вимоги до тіла, одягу, косметики і прикрас щонайтісніше пов'язані зі змінами способу життя і рухають¬ся в єдиному ритмі з усіма змінами навколишнього предметного світу людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи.