| Назва: | Поняття “носій інформації” та “матеріальна основа документа”: семантичне навантаження в професійній |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 43,69 KB |
| Скачувань: | 37 |
Слід зауважити, що поняття “носій” з’явилося раніше за поняття “матеріальна основа”, яке виокремили з першого через багато років постійних суперечок, які тривають і зараз. Оскільки ще на початку суспільного розвитку з’явилася потреба збереження певного роду інформації: перепис літературних і наукових, релігійних текстів, ведення звітності і т.д., тому люди використовували всі підручні матеріали, які знаходилися поряд, в залежності від умов життя народів, їх місця прожиття, кліматичних умов.
Виходить, що сам термін “матеріальна основа документа” – сукупність природних і штучних матеріалів, які використовуються для запису повідомлення і які становлять носій інформації. А носій інформації, який застосовується документуванні, - природний або штучно створена матерія, яка використовується як елемент документа і пристосована для закріплення на ній інформації при використанні конкретних знакових систем, що дають можливість створення різних видів документів. В якості матеріальної основи спочатку використовувалися природні матеріали, а згодом – штучні.
2.1.Практичне використання матеріальної основи для документації суспільства.
Так, наприклад, матеріальна основа документів первіснообщинного ладу була з каменю-пісчанику, туфу, а з часів Августа – мармуру, кістки, металу (переважно бронзи), з кори і листя дерев, трави, шкіри, водоростей, троснику, пеньки, льону, соломи, кукурудзяних стебел.
Використовували як матеріал для документів глину. З глини виготовляли дощечки, або таблетки, на них наносилися дерев’яним різцем заглиблені письмові знаки, потім дощечки обпалювалися й могли зберігатися протягом тисячоліть – такими були готові документи. [16, с. 24 ]
У даному випадку матеріал (технічно оброблена глина) ніс лише ту опредмечену інформацію, яку автор документу вважав за потрібне в нього внести, тобто глина цього разу виступає носієм соціально необхідної інформації. Цей матеріал (глина) не несе інформацію про склад ґрунту, з якого виготовлений, його властивості. Він несе лише технічні властивості, які використовуються у виготовленні документу на основі глини.
Ще сорок століть тому уже в ІІІ ст. до н.е., використовували серцевину болотної рослини, яка була схожа на очерет, - папірус. Папірус від єгипетського “pa-p-iuz”, що означає – “рослина річки”.
Сама рослина, як носій біологічної інформації, у ході такої переробки перетворювалася на матеріал, який служив основою для документів: зі стволу видаляли поверхову оболонку (кору), серцевину розрізали по довжині на тонкі смужки, які розміщували рядами на мокрій дошці; на перший шар папірусу накладали другий шар в перпендикулярному напрямку, після чого його пресували. Видавлений сік із рослини застосовувався як клей, який скріплював окремі смужки. Потім за допомогою лущильника зі слонової кістки або з раковини видаляли на ньому нерівності і просушували на сонці. Потім листи проклеювали особливим клеєм. Проклеєний таким клеєм папірус не ламався і добре полірувався раковиною або слоновою кісткою. Полірували папірус лише з лицьового боку, на якому писали, інший бік залишався неполірованим.[17, с.11-12] Отримували своєрідний “папір” кольором сирого піску. Окремі листи склеювали в одну стрічку, яку змотували у свиток. Звичайна довжина папірусного свитку рівнялася 6 м при ширині від 15 до 30 см. Писали на ньому каламом. Папірус мав форму листа, а також у вигляді сувою.
Дерево також з давніх пір служило матеріалом для письма. На дерев’яних дощечках писали на Дальньому Заході і застосовували для письма і бамбук, з якого робили тоненькі дощечки і потім скріплювали їх шнурами – так з’явився кодекс. Тобто даний носій мав форму табличок, листа, а також кодексу. Кора деревини також слугувала для письма у багатьох народів. На корі берези - бересті – писали в Київській Русі. Переплети виготовлялися з дерев’яних дощок, які обтягували шкірою або парчею, візерунчастим бархатом, атласом та іншими тканинами. Для збереження переплету і для прикрашення поверх шкіри прикріплювали металеві бляхи. Берестяні грамоти вперше знайдені А.В.Арциховським при розкопках в Новгороді.[8, с.11,18-19 ]
Кору дерев застосовували для письма в Індії. Народ майя вмів виготовляти матеріал для письма із лубу фікуса. Тоненько нарізані листи покривалися потім білою фарбою і на них наносились письмові знаки різними фарбами. В Індії збереглися книги, повністю написані на пальмових листках – матеріальна основа є листки.
Виходить, що сам термін “матеріальна основа документа” – сукупність природних і штучних матеріалів, які використовуються для запису повідомлення і які становлять носій інформації. А носій інформації, який застосовується документуванні, - природний або штучно створена матерія, яка використовується як елемент документа і пристосована для закріплення на ній інформації при використанні конкретних знакових систем, що дають можливість створення різних видів документів. В якості матеріальної основи спочатку використовувалися природні матеріали, а згодом – штучні.
2.1.Практичне використання матеріальної основи для документації суспільства.
Так, наприклад, матеріальна основа документів первіснообщинного ладу була з каменю-пісчанику, туфу, а з часів Августа – мармуру, кістки, металу (переважно бронзи), з кори і листя дерев, трави, шкіри, водоростей, троснику, пеньки, льону, соломи, кукурудзяних стебел.
Використовували як матеріал для документів глину. З глини виготовляли дощечки, або таблетки, на них наносилися дерев’яним різцем заглиблені письмові знаки, потім дощечки обпалювалися й могли зберігатися протягом тисячоліть – такими були готові документи. [16, с. 24 ]
У даному випадку матеріал (технічно оброблена глина) ніс лише ту опредмечену інформацію, яку автор документу вважав за потрібне в нього внести, тобто глина цього разу виступає носієм соціально необхідної інформації. Цей матеріал (глина) не несе інформацію про склад ґрунту, з якого виготовлений, його властивості. Він несе лише технічні властивості, які використовуються у виготовленні документу на основі глини.
Ще сорок століть тому уже в ІІІ ст. до н.е., використовували серцевину болотної рослини, яка була схожа на очерет, - папірус. Папірус від єгипетського “pa-p-iuz”, що означає – “рослина річки”.
Сама рослина, як носій біологічної інформації, у ході такої переробки перетворювалася на матеріал, який служив основою для документів: зі стволу видаляли поверхову оболонку (кору), серцевину розрізали по довжині на тонкі смужки, які розміщували рядами на мокрій дошці; на перший шар папірусу накладали другий шар в перпендикулярному напрямку, після чого його пресували. Видавлений сік із рослини застосовувався як клей, який скріплював окремі смужки. Потім за допомогою лущильника зі слонової кістки або з раковини видаляли на ньому нерівності і просушували на сонці. Потім листи проклеювали особливим клеєм. Проклеєний таким клеєм папірус не ламався і добре полірувався раковиною або слоновою кісткою. Полірували папірус лише з лицьового боку, на якому писали, інший бік залишався неполірованим.[17, с.11-12] Отримували своєрідний “папір” кольором сирого піску. Окремі листи склеювали в одну стрічку, яку змотували у свиток. Звичайна довжина папірусного свитку рівнялася 6 м при ширині від 15 до 30 см. Писали на ньому каламом. Папірус мав форму листа, а також у вигляді сувою.
Дерево також з давніх пір служило матеріалом для письма. На дерев’яних дощечках писали на Дальньому Заході і застосовували для письма і бамбук, з якого робили тоненькі дощечки і потім скріплювали їх шнурами – так з’явився кодекс. Тобто даний носій мав форму табличок, листа, а також кодексу. Кора деревини також слугувала для письма у багатьох народів. На корі берези - бересті – писали в Київській Русі. Переплети виготовлялися з дерев’яних дощок, які обтягували шкірою або парчею, візерунчастим бархатом, атласом та іншими тканинами. Для збереження переплету і для прикрашення поверх шкіри прикріплювали металеві бляхи. Берестяні грамоти вперше знайдені А.В.Арциховським при розкопках в Новгороді.[8, с.11,18-19 ]
Кору дерев застосовували для письма в Індії. Народ майя вмів виготовляти матеріал для письма із лубу фікуса. Тоненько нарізані листи покривалися потім білою фарбою і на них наносились письмові знаки різними фарбами. В Індії збереглися книги, повністю написані на пальмових листках – матеріальна основа є листки.