| Назва: | Поняття “носій інформації” та “матеріальна основа документа”: семантичне навантаження в професійній |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 43,69 KB |
| Скачувань: | 37 |
За четвертим трактуванням представлення запису інформації як матеріального об'єкта, на наш погляд, не зовсім коректне, оскільки матеріальна форма передбачає певний зовнішній вигляд речового об'єкту (саме речового об'єкта, оскільки, наприклад, при усній формі передачі інформації матеріальним об'єктом — носієм є повітря), котрий має звичні для нього об'ємні параметри (тобто висоту, довжину, шири¬ну). Можливо тут малася на увазі інтегрованість інформаційної складової та матеріального носія, на що вказується в деяких визначеннях поняття "документ". Замість "запису інформації" в них ви¬ступають "семіотичні (знаково-логічні) засоби представлення інформації, тобто жанрова організація інформації" (О.А.Гречихін). "осмислений текст" (А.Г. Чорний), "фрагмент інформації" (Р.С.Гіляревський) тощо. Близьке до цього є і формулювання функціонального визначення документа, поданого Г.М.Швецовою-Водкою в більш пізній публікації, а саме —як "єдність інформації та матеріального носія, яка використовується в соціально-ко¬мунікативному процесі в якості каналу передачі інформації.
Слід також нагадати, що свого часу Д.Ю.Теплов трактував доку¬мент як матеріальний носій інформації, що розглядається при цьому у вигляді системи сигналів чи знаків! Можливо, що в ме¬жах цієї концепції документа треба розглядати запропоноване нещо¬давно А.В.Соколовим таке визначення: "документ — це стабільний речовий об'єкт, призначений для використання в соціальній ко¬мунікації в якості завершеного повідомлення". Хоча для такого твердження необхідно конкретизувати розуміння "призначе-ності" речового об'єкту і рівень ідентифікації цього об'єкту з "завер¬шеним повідомленням".
Подібним до вищевказаних є також трактування документу и Державному стандарті України "Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення". Тут він визначається таким чи¬ном: "записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності". Причому в примітці до цього пункту зазначається, що "це визначення сто¬сується не тільки рукописних та друкованих матеріалів на папері чк у вигляді мікроформ (книг, журналів, діаграм, карт), але й ма¬теріалів недрукованого походження (машинозчитуваних записів, фільмів, звукових, а також тривимірних об'єктів чи реалій)". Здається, що в даному випадку словосполучення "запис інформації" тлумачиться в досить широкому смислі, враховуючи наявність тривимірних об'єктів та "реалій". Одночасно незрозумілим єобмеження сфери функціонування документів тільки інформ»щіііною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як "постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи обмеження сфери функціонування документів тільки інформаційною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як "постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи пересилання, що вико¬нується будь-якою особою чи організацією".
Всі інші значення поняття "документ", наведені Г.М.Швецовою-Водкою, вужчі й означають специфічні речові об'єкти в історичному джерелознавстві, діловодстві, дипломатиці, юридичній науці. Ми зу¬пинимось тільки на визначенні документу як запису, що є залишком людської діяльності і свідчить про існування цієї діяльності. Ця точка зору поширена в історичному джерелознавстві. В межах цієї концепції (як ми вже пересвідчилися, не єдиної в джере¬лознавстві) документами вважаються тільки ті джерела, що мають мовне ототожнення, тобто є тільки письмовими.
Для формулювання поняття "документ", що відповідає змісту та¬ких видів діяльності як бібліотечна, бібліографічна, книговидавнича, книготорговельна та науково-інформаційна, ми скористалися наведе¬ними вище третім та четвертим значеннями цього поняття. По-пер¬ше, в інформаційній частині замість словосполучення "запис інформації" доцільно вживати слово "текст" завваживши, що він яв¬ляє собою логічну послідовність мовних та немовних знаків. Як не мовні знаки тут виступають художнє оформлення (включаючи ілюстрації), фотографії та кінокадри, що фіксують об'єкти.
Слід також нагадати, що свого часу Д.Ю.Теплов трактував доку¬мент як матеріальний носій інформації, що розглядається при цьому у вигляді системи сигналів чи знаків! Можливо, що в ме¬жах цієї концепції документа треба розглядати запропоноване нещо¬давно А.В.Соколовим таке визначення: "документ — це стабільний речовий об'єкт, призначений для використання в соціальній ко¬мунікації в якості завершеного повідомлення". Хоча для такого твердження необхідно конкретизувати розуміння "призначе-ності" речового об'єкту і рівень ідентифікації цього об'єкту з "завер¬шеним повідомленням".
Подібним до вищевказаних є також трактування документу и Державному стандарті України "Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення". Тут він визначається таким чи¬ном: "записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності". Причому в примітці до цього пункту зазначається, що "це визначення сто¬сується не тільки рукописних та друкованих матеріалів на папері чк у вигляді мікроформ (книг, журналів, діаграм, карт), але й ма¬теріалів недрукованого походження (машинозчитуваних записів, фільмів, звукових, а також тривимірних об'єктів чи реалій)". Здається, що в даному випадку словосполучення "запис інформації" тлумачиться в досить широкому смислі, враховуючи наявність тривимірних об'єктів та "реалій". Одночасно незрозумілим єобмеження сфери функціонування документів тільки інформ»щіііною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як "постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи обмеження сфери функціонування документів тільки інформаційною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як "постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи пересилання, що вико¬нується будь-якою особою чи організацією".
Всі інші значення поняття "документ", наведені Г.М.Швецовою-Водкою, вужчі й означають специфічні речові об'єкти в історичному джерелознавстві, діловодстві, дипломатиці, юридичній науці. Ми зу¬пинимось тільки на визначенні документу як запису, що є залишком людської діяльності і свідчить про існування цієї діяльності. Ця точка зору поширена в історичному джерелознавстві. В межах цієї концепції (як ми вже пересвідчилися, не єдиної в джере¬лознавстві) документами вважаються тільки ті джерела, що мають мовне ототожнення, тобто є тільки письмовими.
Для формулювання поняття "документ", що відповідає змісту та¬ких видів діяльності як бібліотечна, бібліографічна, книговидавнича, книготорговельна та науково-інформаційна, ми скористалися наведе¬ними вище третім та четвертим значеннями цього поняття. По-пер¬ше, в інформаційній частині замість словосполучення "запис інформації" доцільно вживати слово "текст" завваживши, що він яв¬ляє собою логічну послідовність мовних та немовних знаків. Як не мовні знаки тут виступають художнє оформлення (включаючи ілюстрації), фотографії та кінокадри, що фіксують об'єкти.