| Назва: | Поняття “носій інформації” та “матеріальна основа документа”: семантичне навантаження в професійній |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 43,69 KB |
| Скачувань: | 37 |
У Греції застосовувався ще один вид носія інформації – це були воскові дощечки. Для записів перехідного значення античність створила спеціальні таблички, які виготовлялися з дерева або слонової кістки – така була матеріальна основа документів, а сам носій як згадувалося вище носив назву воскових табличок. Притримувалися правила, згідно якого не можна робити таблички, із яких одна була б із самшиту, а інша із бука, і не можна застосовувати разом з самшитом інші сорти дерева, якщо вони більш дорогоцінні, ніж самшит, тобто добрий горіх, бразильське дерево і кипарис.[17, с.14] Матеріалом служили дерев’яні дощечки, покриті шаром воску, на якому мідною паличкою можна було видавлювати лінії та літери. Паличка була загострена з одного боку, а з іншого мала форму лопатки, якою загладжували написане; називалася ця паличка “стиль”. Міцним матеріалом була шкіра тварин. На оленячій шкірі писали також народи майя в перших століттях н.е. Греки вперше застосували пергамент, який вичинявся із шкіри тварин. Він був більш міцним, ніж папірус, хоча й більш дорогим. Матеріалом стала особливим чином вичинена шкіра телят або козенят. Було підраховано, що на виготовлення однієї книги з пергаменту, потрібні були шкіри цілого стада тварин. Отже матеріальною основою була шкіра, а відповідно носій мав назву пергаменту.[23, с.7]
Для виготовлення пергаменту застосовували шкури вівці, кіз, волів, телят і т.д., але ніколи не використовували шкуру віслюків. Шкуру вимочували у вапняній воді, зішкрібали з неї шерсть, натягували на раму, висушували, вигладжували пемзою і обробляли крейдою. Пемза допомагала відгладити шкуру, а крейда чи свинцеві білила з білком, втерті з обох сторін, поглинаючи жир, відбілювали шкіру. На відміну від папірусу пергамент був більш міцним, мав гладеньку і світлу поверхню, на ньому можна було писати на обох сторонах.
Особливо тонкий прозорий пергамент отримували із шкірок ненароджених ягнят, витягнутих із черева матері. Його називали “дівоча шкіра”, і коштував він дуже дорого через важкість обробки.
Проте найпоширенішим природнім носієм залишається папір – багатокомпонентний матеріал, який містить переважно спеціально відібрані дрібні рослинні волокна, тісно переплетені між собою, зв’язані силами зчеплення різноманітного виду і які формують тонкий лист.
До кінця ХУІІІ ст. папір виготовляли з бавовно-паперового ганчір’я ручним способом. Недоліком є те, що в такому папері було видно нитки сита - філіграні - від італійського слова “філіграна”- водяний знак на папері. З кінця ХІІ ст. в папері європейського виробництва починають з’являтися так звані водяні знаки. Для державних потреб виготовляли папір із волокон конопель і льону з відповідними водяними знаками. Ще в 30-х рр. ХУІІІ ст. в Англії була видана книга з додатком 160 зразків паперу з різних сурогатів. Так, в Росії в середині ХУІІІ ст. виготовляли папір з соломи. Намагалися виготовити зі стебла і листя хмелю, із сіна і рогожі, із буряна, дубових коряк і могала, моху, макухи винограду, соломи пшениці, бешихи, навіть зі степового ковиля, різних порід дерева, коноплі, джгуту, очерету. Для виготовлення спеціальних сортів паперу використовували волокна шерсті й азбесту. Проте замінила ганчір’я деревина. Отже, спочатку матеріальна основа паперу була природного походження. Проте згодом поява штучних носіїв поповнила видову різноманітність документів, які можуть нести текстову, звукову, графічну інформацію. Так, з 1950-х рр. У виготовленні паперу знаходять примінення полімерні плівки і синтетичні волокна, на основі яких випускають синтетичний папір.
З другої половини XIX в. стали застосовувати хімічні процеси обробки волокна (варіння сульфітної, сульфатної і натрієвої целюлози), що призвело до значного зниження довговічності паперу, а отже, і самих документів.
Целюлоза - це волокнистий матеріал, який отримують із деревної маси, шляхом хімічного її оброблення. Розрізняють сульфітну і сульфатну целюлозу. Сульфітну целюлозу одержують із мало смоляних хвойних порід (ялина, ялиця) шляхом обробки деревної маси водяним розчином бісульфіту кальцію. Сульфатну целюлозу одержують із довговолокнистих хвойних порід, шляхом обробки деревної маси сульфатом натрію.[23]
У залежності від співвідношення в папері целюлози з волокнами ганчіркової й деревної маси, одержують різноманітні сорти паперу. Сучасний папір для письма проклеюють, як правило, каніфольним клеєм.
У даний час широко використовують целюлозу високого виходу, напівцелюлозу, хімічну деревну масу, що прискорюють процеси старіння паперу, оскільки усі вони мають у своєму складі велику кількість лігніну або отримані в умовах кислого середовища.
За способом виробництва папір підрозділяється на види, які в свою чергу діляться на сорти. Кожен з цих сортів має власні особливості, оскільки матеріальна основа є різною.[43, ст. 122]
Для виготовлення пергаменту застосовували шкури вівці, кіз, волів, телят і т.д., але ніколи не використовували шкуру віслюків. Шкуру вимочували у вапняній воді, зішкрібали з неї шерсть, натягували на раму, висушували, вигладжували пемзою і обробляли крейдою. Пемза допомагала відгладити шкуру, а крейда чи свинцеві білила з білком, втерті з обох сторін, поглинаючи жир, відбілювали шкіру. На відміну від папірусу пергамент був більш міцним, мав гладеньку і світлу поверхню, на ньому можна було писати на обох сторонах.
Особливо тонкий прозорий пергамент отримували із шкірок ненароджених ягнят, витягнутих із черева матері. Його називали “дівоча шкіра”, і коштував він дуже дорого через важкість обробки.
Проте найпоширенішим природнім носієм залишається папір – багатокомпонентний матеріал, який містить переважно спеціально відібрані дрібні рослинні волокна, тісно переплетені між собою, зв’язані силами зчеплення різноманітного виду і які формують тонкий лист.
До кінця ХУІІІ ст. папір виготовляли з бавовно-паперового ганчір’я ручним способом. Недоліком є те, що в такому папері було видно нитки сита - філіграні - від італійського слова “філіграна”- водяний знак на папері. З кінця ХІІ ст. в папері європейського виробництва починають з’являтися так звані водяні знаки. Для державних потреб виготовляли папір із волокон конопель і льону з відповідними водяними знаками. Ще в 30-х рр. ХУІІІ ст. в Англії була видана книга з додатком 160 зразків паперу з різних сурогатів. Так, в Росії в середині ХУІІІ ст. виготовляли папір з соломи. Намагалися виготовити зі стебла і листя хмелю, із сіна і рогожі, із буряна, дубових коряк і могала, моху, макухи винограду, соломи пшениці, бешихи, навіть зі степового ковиля, різних порід дерева, коноплі, джгуту, очерету. Для виготовлення спеціальних сортів паперу використовували волокна шерсті й азбесту. Проте замінила ганчір’я деревина. Отже, спочатку матеріальна основа паперу була природного походження. Проте згодом поява штучних носіїв поповнила видову різноманітність документів, які можуть нести текстову, звукову, графічну інформацію. Так, з 1950-х рр. У виготовленні паперу знаходять примінення полімерні плівки і синтетичні волокна, на основі яких випускають синтетичний папір.
З другої половини XIX в. стали застосовувати хімічні процеси обробки волокна (варіння сульфітної, сульфатної і натрієвої целюлози), що призвело до значного зниження довговічності паперу, а отже, і самих документів.
Целюлоза - це волокнистий матеріал, який отримують із деревної маси, шляхом хімічного її оброблення. Розрізняють сульфітну і сульфатну целюлозу. Сульфітну целюлозу одержують із мало смоляних хвойних порід (ялина, ялиця) шляхом обробки деревної маси водяним розчином бісульфіту кальцію. Сульфатну целюлозу одержують із довговолокнистих хвойних порід, шляхом обробки деревної маси сульфатом натрію.[23]
У залежності від співвідношення в папері целюлози з волокнами ганчіркової й деревної маси, одержують різноманітні сорти паперу. Сучасний папір для письма проклеюють, як правило, каніфольним клеєм.
У даний час широко використовують целюлозу високого виходу, напівцелюлозу, хімічну деревну масу, що прискорюють процеси старіння паперу, оскільки усі вони мають у своєму складі велику кількість лігніну або отримані в умовах кислого середовища.
За способом виробництва папір підрозділяється на види, які в свою чергу діляться на сорти. Кожен з цих сортів має власні особливості, оскільки матеріальна основа є різною.[43, ст. 122]