| Назва: | Рок-музика після 2-ої світової війни |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,91 KB |
| Скачувань: | 28 |
До початку 60-х до повноліття наблизилося чергове покоління. Батьки цих дітей активно бороли за світ, спокій і достаток, сподіваючись, що нащадки не тільки оцінять їхнього старання, але і розсунуть обрії цього нового світу. Батьки, однак, ввійшли в нього з вантажем невиплачених боргів - вони принесли із собою страх перед атомною війною і гріх расової ненависті, а ідеали рівності і справедливості просто розтоптали в погоні за стабільністю й успіхом. Не дивно, що діти взяли під сумнів і моральні і політичні підвалини післявоєнного світу; ці нові настрої знайшли відображення в їхніх музичних пристрастях.
Пісні Ділана про расове гноблення і погрозу ядерного знищення відразу ж перетворилися в гімни, а пісня «Часи - вони міняються» пролунала першим попередження про зростаючу суспільній напруженості. Однак при всій прихильності найяснішим ідеалам фолк залишався все-таки музикою минулого, засобом спілкування політизованої інтелігенції, з неприхованою іронією, що дивилася на дитячу розвагу - рок-н-рол. Нове покоління не мало ще свого власного, унікального голосу.
Відродження рок-н-ролу почалося, до подиву багатьох, у місті, далекому від США і досить закутковому - Ліверпулі. Коли Брайн Епстайн, керуючий місцевим музичним магазином, зайшов один раз у підвальчик за назвою «Каверна», він почув у музиці ансамблю, що там грав, не тільки відзвуки тутешнього захоплення заводним життєвим ритмом Америки. У «Бітлз» вирувала лиха відвага британця-аутсайдера, який прагнув схопити таки все те, чого він дотепер був позбавлений.
Підчистивши ранню бітлівську неохайність, Епстайн-менеджер залишив у вихованцях цей бойовий дух. 9 лютого 1964 року «Бітлз» постали перед 70 мільйонами американських телеглядачів. Це була історична подія. Воно навело мости між країнами і стилями, воно ж створило нові границі - між епохами і поколіннями.
Боб Ділан все гостріше почував обмеженість своєї аудиторії, вузькість стилістичних рамок жанру. І Боб Ділан запропонував своїй старій пастві коротку програму зовсім нової, «електричної» музики. Почувши гітарні завивання, фолк-пуристи завили у відповідь, а нова музика Ділана вже вливалася живлющим струменем у рок. «Бітлз» і Ділан затрясли всю основу молодіжної культури, змінили звучання року і напрямок його розвитку, відкрили принципи, що є основними і сьогодні. Ділан політизував «Бітлз»: саме він змусив їх побачити в популярності привід для уточнення цивільних позицій, а також ідеальну можливість обнародувати власні думки про події, що хвилюють усіх. Зв'язування «Бітлз»-Ділан стала рушійною силою року 60-х. І все-таки навіть вона не вичерпувала собою весь розмах молодіжного руху.
Назустріч їм з Мемфіса виплеснувся потік різкого, «брудного» соула. Десятиліття рухалося до своєї кульмінації, наростало розжарення расових зіткнень, і музика соул - разом з такими гігантами джазу, як Майлз Девіс, Джон Колтрейн, Чарльз Мінгус чи Ерік Дольфи, - вийшла в авангард цієї боротьби; горда міць негритянської самосвідомості втілилася в ній повною мірою. Чорна поп-музика зробила такі заяви про расове звільнення, про які ще років десять назад страшно було і подумати. Але, може бути, головною перемогою того часу стало злиття двох культур: білої і чорної. Це був яскравий, святковий, злегка навіжений союз, для якого, здавалося, нічого не залишилося неможливого. У новій музиці втілилася мрія про єднання і рівність, гармонії і терпимості.
В другій половині десятиліття на рок обрушилися лиха: «Бітлз» оголосили про остаточне припинення концертної діяльності, у 1966 році Боб Ділан потрапив в автокатастрофу і на цілий рік був виключений із творчого процесу, у 1967 році за збереження наркотиків були арештовані Мік Джаггер, Кейт Річардс, Брайн Джонс - члени групи «Роллінг Стоунз».
Пісні Ділана про расове гноблення і погрозу ядерного знищення відразу ж перетворилися в гімни, а пісня «Часи - вони міняються» пролунала першим попередження про зростаючу суспільній напруженості. Однак при всій прихильності найяснішим ідеалам фолк залишався все-таки музикою минулого, засобом спілкування політизованої інтелігенції, з неприхованою іронією, що дивилася на дитячу розвагу - рок-н-рол. Нове покоління не мало ще свого власного, унікального голосу.
Відродження рок-н-ролу почалося, до подиву багатьох, у місті, далекому від США і досить закутковому - Ліверпулі. Коли Брайн Епстайн, керуючий місцевим музичним магазином, зайшов один раз у підвальчик за назвою «Каверна», він почув у музиці ансамблю, що там грав, не тільки відзвуки тутешнього захоплення заводним життєвим ритмом Америки. У «Бітлз» вирувала лиха відвага британця-аутсайдера, який прагнув схопити таки все те, чого він дотепер був позбавлений.
Підчистивши ранню бітлівську неохайність, Епстайн-менеджер залишив у вихованцях цей бойовий дух. 9 лютого 1964 року «Бітлз» постали перед 70 мільйонами американських телеглядачів. Це була історична подія. Воно навело мости між країнами і стилями, воно ж створило нові границі - між епохами і поколіннями.
Боб Ділан все гостріше почував обмеженість своєї аудиторії, вузькість стилістичних рамок жанру. І Боб Ділан запропонував своїй старій пастві коротку програму зовсім нової, «електричної» музики. Почувши гітарні завивання, фолк-пуристи завили у відповідь, а нова музика Ділана вже вливалася живлющим струменем у рок. «Бітлз» і Ділан затрясли всю основу молодіжної культури, змінили звучання року і напрямок його розвитку, відкрили принципи, що є основними і сьогодні. Ділан політизував «Бітлз»: саме він змусив їх побачити в популярності привід для уточнення цивільних позицій, а також ідеальну можливість обнародувати власні думки про події, що хвилюють усіх. Зв'язування «Бітлз»-Ділан стала рушійною силою року 60-х. І все-таки навіть вона не вичерпувала собою весь розмах молодіжного руху.
Назустріч їм з Мемфіса виплеснувся потік різкого, «брудного» соула. Десятиліття рухалося до своєї кульмінації, наростало розжарення расових зіткнень, і музика соул - разом з такими гігантами джазу, як Майлз Девіс, Джон Колтрейн, Чарльз Мінгус чи Ерік Дольфи, - вийшла в авангард цієї боротьби; горда міць негритянської самосвідомості втілилася в ній повною мірою. Чорна поп-музика зробила такі заяви про расове звільнення, про які ще років десять назад страшно було і подумати. Але, може бути, головною перемогою того часу стало злиття двох культур: білої і чорної. Це був яскравий, святковий, злегка навіжений союз, для якого, здавалося, нічого не залишилося неможливого. У новій музиці втілилася мрія про єднання і рівність, гармонії і терпимості.
В другій половині десятиліття на рок обрушилися лиха: «Бітлз» оголосили про остаточне припинення концертної діяльності, у 1966 році Боб Ділан потрапив в автокатастрофу і на цілий рік був виключений із творчого процесу, у 1967 році за збереження наркотиків були арештовані Мік Джаггер, Кейт Річардс, Брайн Джонс - члени групи «Роллінг Стоунз».
Новости загрузка новостей...