1 2 3 4 5 6 7

3. Усім відомо, яка милозвучна й чарівна французька мова. Тим цікавіше дізнатися, якої думки француз про українську мову. Згадаймо П'єра Шевальє, який тривалий час перебував у Польщі й на Україні під час Хмельниччини і навіть командував загоном українських козаків. Він знав українську мову. У своїй праці "Історія війни козаків проти Польщі", що вийшла в Парижі 1663 p., він написав про українську мову так: "Вона дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів". "Все можна цією мовою вдіяти, - пише Микита Шумило у статті "Могутня й чарівна", - приголубити, нашепотіти чари, потрясти душу, примусити глибоко задуматися, затужити, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами... дати душі силу та нечувані подвиги. Всесильна, могутня мова Тараса Шевченка" (Укр.мова і літ. в шк. - 1963. - № 7).

Недалекі люди стверджували, що українська мова годиться тільки для зображення простого селянського життя. А яка глибоко філософська поезія Лесі Українки! Які вишукані твори Михайла Коцюбинського! Найскладніші переживання, найхимерніші настрої, найнесподіваніші звиви думок передано гнучкою мовою, здатною проникнути в найпотаємніші куточки людської психіки. Українське слово злилося з музикою у Павла Тичини. Високою простотою і народністю чарують твори Григора Тютюнника і Василя Симоненка.

Рідній мові присвячено чимало віршів. Дуже часто поети висловлюють у них своє вболівання за її долю.

Якби я втратив очі, Україно,

То зміг би жить, не бачачи ланів,

Поліських плес, подільських ясенів,

Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно.

У глибині моїх темнот і снів

Твоя лунала б мова солов'їне;

Той світ, що ти дала мені у віно,

Від сяйва слова знову заяснів.

А глухоти не зможу перенести,

Бо не вкладе ніхто в печальні жести

Шум Черемоша, співи солов'я.

Дивитися на радощі обнови,

Та материнської не чути мови -

Ото була б загибель - смерть моя.

Дмитро Павличко

Я - украинец

Я - украинец, до седьмых колен.

Прапрадед мой шелками шит на Сечи.

И ни чужбина, ни турецкий плен

Его козацкой не лишили речи.

Мне этот клад передавал отец.

И мама с молоком передавала.

И пил я нежность их родных сердец,

И их любовь стихом во мне звучала.

Но закружило. На моей щеке

Густой щетиной проростали годы.

И стих на украинском языке

Я не пою, и не в угоду моде.

Я растерял, как воду из горсти,

Тот клад, что сохранил в неволе прадед, -

Не знаю языка, сказать по правде...

Простите, сыновья, и, дочь, прости.

Прости мене, прапрадіде-козаче,

Прости мене, мій споконвічний краю,

За те, що на російській мові плачу

Об тім, що мови рідної не знаю.

Володимир Шовкошитний

4. Росіяни, на відміну від інших народів, що живуть в Україні, упродовж віків вільно розвивали свою мову, зберігали традиції та звичаї і нині мають високорозвинену національну культуру. Це пояснюється тим, що вони жили компактно, постійно підтримували зв'язки з основним етносом, дбайливо ставилися до своїх культурних надбань. Велику роль зіграла також русифікаторська й великодержавна шовіністична політика царських урядів, що підносила престиж російського люду серед інших народів і народностей.

Український же народ протягом багатьох віків виборював право на свою мову. Політика національного гноблення і русифікації, що її проводив царизм, гальмувала природний процес становлення і розвитку української мови. Та й самого терміна Україна царизм не визнавав, карав тих, хто насмілювався вживати його. Знаходилися історики, які доводили, що українців ніколи не існувало й не існує, що є лише малороси, люди нижчого сорту, а отже, немає й української мови. А втім, уже в часи Київської Русі вживалося слово Україна. Вперше воно згадується в Київському літописі 1187 року, де йдеться про смерть переяславського князя.

З XV ст. всі південно-західні землі, середнє Придніпров'я називали Україною. І мовою українською ("руською") писали офіційні документи, складали пісні, літописи. Але вже тоді царизм заніс над нею сокиру. А скільки чорних дат принесло XVIII століття!

1720 р. - цар Петро І видав указ про заборону на Україні друкувати книги, з церковних книг вимагалося вилучати тексти, писані українським наріччям.

1753 р. - заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 р. - Синод розпорядився відібрати українські букварі в тих, хто їх мав.

1775 р. - знищення Запорозької Січі.

Запорозька Січ - це один із світових феноменів, який приваблював багато поколінь дослідників. "Славне Запоріжжя" - казали селяни. "Святих лицарів, захисників вітчизни" оспівав народ у своїх думах, піснях, легендах. "Розбійники" - стверджували польські шляхтичі.

1 2 3 4 5 6 7