| Назва: | Стереотипи мовної поведінки сучасної волинської молоді |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,54 KB |
| Скачувань: | 16 |
Оказіональні звертання, утворені за продуктивними словотвірними моделями української мови, стверджують відкритість синонімічного ряду номінацій, які можна використати в ролі вокатива, напр.: красунька, золотусику, моненятко, мурмиска, любчик, лисенятко, черешенька, риболик, білочка, малюсь¬ка, риболіка, красунчику, мурчику, пушинко, мишко, перлиночко, жабка моя, коза, черв'ячок симпатич¬ненький, нащастячко моє і т. ін.
Найчастіше такі звертання входять до складу звертальних виразів як опорні лексеми (напр.: моє маленьке створіннячко [14.08.97], мій коханий джмелику [6.08.98], мій принце снів [28.05.98], мій товстенький хом'ячок [20.11.97], мій промінчику [28.06.98], моє сонечко серед хмар).
Синтаксична трансформація народнорозмовних звертань спостерігається у виразах, побудованих шляхом нанизування опорних лексем і пояснювальних: Іванко, моя ти маленька, моя ти худенька [16.10.98]; Зайчик мій пухнастенький, темнесенький, вухастенький, куцохвостенький, очкастенький [2.04.98]; сонечко моє залякане, квіточко ти моя болотяная [3.09.98]; моя кохана, найжаданіша радість; жадана, бажана, найулюбленіша кохана. Стилістичній діапазон таких синонімічних рядів, як бачимо, різний, і нерідко жартівливо-гумористичний.
Деякі звертання є відображенням архаїчного ментального лексикону українців, як-от: княгине Ольго, мій королевич. Пор. із сучасними, своєрідними запозиченнями з пісень Олександра Пономарьова (зіронько моя небесная, перша і остання любов) і телесеріалу “Роксолана” (о найчарівніша квітко в садах падишаха) і т. ін.
У сучасному молодіжному мовленні активізуються також звертання, створені на основі чужомовних номінацій: мавпочко моя, мавп'ячок вухастенький, крокодільчик мій, крокодилька моя, мармулядочка, тігрьонок тощо.
Перебуваючи в стресовому стані, молоді вдаються до негативно забарвлених лексем, які, однак у мовленні почасти нейтралізуються суфіксами емоційної оцінки й інтонаційно (напр.: порося, цитра, моя маленька стервочко, козлик). Щоправда, декілька інформаторів зазначили, що, спілкуючись із коханим, вдаються до вульгаризмів (напр.: сволоч, паскуда, придурок, дибіл, ідіот, скотина, падло).
Суперечливість, непередбачуваність і нерегламентованість мовної поведінки певної частини молодіж¬ної аудиторії зростає в неофіційному спілкуванні з ровесниками, зокрема незнайомими. У цих комунікативних ситуаціях використовуються такі згрубілі й лайливі звертання: малий, мала, чмо, казьол, овца, паразітік, баране, каліко, дура, дурочка, дурік, дибіл, потворо, ідіот/ідіотка, мимра, шельма, кобила, корова, зараза, балда, тупарила, сука, сучка, сучісько.
Значно стриманіші й виваженіші молодіжні звертання, до того ж, із меншою домішкою негацій, адресовані людям похилого віку. Реєстр таких одиниць обмежений: бабо, бабусю, бабуля, жіночко, мамаша, пані, тьотю, тьотя, тьотко, шановна (спорадично - стара, старушенція - до жінки; батя, дєд, дєдушка, діду, старий, мужчина /-о, пане (іноді - старий, старче, шановний).
До молодших за віком зазвичай послуговуються лексемами малий і мала, до брата -брат /-е, братан, братик /-у, братєла, братичку, братік /-у, братуха; до сестри - сестра /-о, сеструха /-о, сестричка /-о, сьóстра. До індивідуально-авторських слововживань родинного спілкування належать такі згрубілі звертання: старий - до старшого брата, стара, стара духовка, старшуха (до старшої сестри), вúдро, ти гадость мала (до молодшої сестри). Нечастотні також пестливі звертання, утворені шляхом вторинної номінації, напр.: ягідко, кíско (очевидно, рима до Лариско, позаяк цей вокатив адресований дівчині з цим іменем).
Отже, аналіз звертань, якими послуговується молодь у різних комунікативних ситуаціях, свідчить про очевидну динаміку традиційних українських вокативних стереотипів і функціонування своєрідної системи звертань із виразною віковою диференціацією у використанні. Гармонійність комунікації порушує передусім активізація використання пейоративних номінацій у функції звертань як вияв мовної вседозволеності й наслідок впливу різних соціальних чинників. З іншого боку, спостерігається частотне творення звертальних одиниць за продуктивними словотвірними моделями. Однак ядро української мови лексичної системи звертань, якими послуговується волинська молодь, усе-таки становлять традиційні стереотипні лексеми й вирази, що й забезпечує відносну стабільність ментального лексикону.
Література
Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. - СПб.: Наука, 1993. - 270 с.
Баронин А.С. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. -264 с.
Богатырев П.Г., Якобсон Р. Фольклор как особая форма творчества // Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. - М., 1971.
Этнические стереотипы мужского и женского поведения /Отв. ред. А.К.Байбурин, И.С.Кон. - СПб.: Наука, СПбо, 1991. - 319 с.
Этнические стереотипы поведения / Под ред. А.К.Байбурина. - Л.: Наука. Ленингр. отделение, 1985. - 325 с.
Найчастіше такі звертання входять до складу звертальних виразів як опорні лексеми (напр.: моє маленьке створіннячко [14.08.97], мій коханий джмелику [6.08.98], мій принце снів [28.05.98], мій товстенький хом'ячок [20.11.97], мій промінчику [28.06.98], моє сонечко серед хмар).
Синтаксична трансформація народнорозмовних звертань спостерігається у виразах, побудованих шляхом нанизування опорних лексем і пояснювальних: Іванко, моя ти маленька, моя ти худенька [16.10.98]; Зайчик мій пухнастенький, темнесенький, вухастенький, куцохвостенький, очкастенький [2.04.98]; сонечко моє залякане, квіточко ти моя болотяная [3.09.98]; моя кохана, найжаданіша радість; жадана, бажана, найулюбленіша кохана. Стилістичній діапазон таких синонімічних рядів, як бачимо, різний, і нерідко жартівливо-гумористичний.
Деякі звертання є відображенням архаїчного ментального лексикону українців, як-от: княгине Ольго, мій королевич. Пор. із сучасними, своєрідними запозиченнями з пісень Олександра Пономарьова (зіронько моя небесная, перша і остання любов) і телесеріалу “Роксолана” (о найчарівніша квітко в садах падишаха) і т. ін.
У сучасному молодіжному мовленні активізуються також звертання, створені на основі чужомовних номінацій: мавпочко моя, мавп'ячок вухастенький, крокодільчик мій, крокодилька моя, мармулядочка, тігрьонок тощо.
Перебуваючи в стресовому стані, молоді вдаються до негативно забарвлених лексем, які, однак у мовленні почасти нейтралізуються суфіксами емоційної оцінки й інтонаційно (напр.: порося, цитра, моя маленька стервочко, козлик). Щоправда, декілька інформаторів зазначили, що, спілкуючись із коханим, вдаються до вульгаризмів (напр.: сволоч, паскуда, придурок, дибіл, ідіот, скотина, падло).
Суперечливість, непередбачуваність і нерегламентованість мовної поведінки певної частини молодіж¬ної аудиторії зростає в неофіційному спілкуванні з ровесниками, зокрема незнайомими. У цих комунікативних ситуаціях використовуються такі згрубілі й лайливі звертання: малий, мала, чмо, казьол, овца, паразітік, баране, каліко, дура, дурочка, дурік, дибіл, потворо, ідіот/ідіотка, мимра, шельма, кобила, корова, зараза, балда, тупарила, сука, сучка, сучісько.
Значно стриманіші й виваженіші молодіжні звертання, до того ж, із меншою домішкою негацій, адресовані людям похилого віку. Реєстр таких одиниць обмежений: бабо, бабусю, бабуля, жіночко, мамаша, пані, тьотю, тьотя, тьотко, шановна (спорадично - стара, старушенція - до жінки; батя, дєд, дєдушка, діду, старий, мужчина /-о, пане (іноді - старий, старче, шановний).
До молодших за віком зазвичай послуговуються лексемами малий і мала, до брата -брат /-е, братан, братик /-у, братєла, братичку, братік /-у, братуха; до сестри - сестра /-о, сеструха /-о, сестричка /-о, сьóстра. До індивідуально-авторських слововживань родинного спілкування належать такі згрубілі звертання: старий - до старшого брата, стара, стара духовка, старшуха (до старшої сестри), вúдро, ти гадость мала (до молодшої сестри). Нечастотні також пестливі звертання, утворені шляхом вторинної номінації, напр.: ягідко, кíско (очевидно, рима до Лариско, позаяк цей вокатив адресований дівчині з цим іменем).
Отже, аналіз звертань, якими послуговується молодь у різних комунікативних ситуаціях, свідчить про очевидну динаміку традиційних українських вокативних стереотипів і функціонування своєрідної системи звертань із виразною віковою диференціацією у використанні. Гармонійність комунікації порушує передусім активізація використання пейоративних номінацій у функції звертань як вияв мовної вседозволеності й наслідок впливу різних соціальних чинників. З іншого боку, спостерігається частотне творення звертальних одиниць за продуктивними словотвірними моделями. Однак ядро української мови лексичної системи звертань, якими послуговується волинська молодь, усе-таки становлять традиційні стереотипні лексеми й вирази, що й забезпечує відносну стабільність ментального лексикону.
Література
Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. - СПб.: Наука, 1993. - 270 с.
Баронин А.С. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. -264 с.
Богатырев П.Г., Якобсон Р. Фольклор как особая форма творчества // Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. - М., 1971.
Этнические стереотипы мужского и женского поведения /Отв. ред. А.К.Байбурин, И.С.Кон. - СПб.: Наука, СПбо, 1991. - 319 с.
Этнические стереотипы поведения / Под ред. А.К.Байбурина. - Л.: Наука. Ленингр. отделение, 1985. - 325 с.
Новости загрузка новостей...