| Назва: | Стереотипи мовної поведінки сучасної волинської молоді |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,54 KB |
| Скачувань: | 16 |
Спостерігається, до того ж, активізація звертальних одиниць, властивих мовному етикету інших народів, як-от: папа, папік, папка, папаня, папанька, батяня, батянька, маманя, маман, мамка, мать, мамулічка, бабуля /бабуль, бабулік, дєда, дєдушка, дідуля /дідуль, хоча рідна мова таких респондентів, за їх твердженням, - українська. Крім того, в мовленні молоді посилюється творення пестливих звертань за допомогою продуктивних суфіксів на основі типових словотвірних моделей, напр.: мася, маська, масінька, мамунька, малюня (від мама), бабусічка, бабусінька, бабуська, бабунічка, бабулька (від баба).
Характерологічною ознакою молодіжного мовного етикету можна вважати і творення нових звертальних одиниць, які є безсумнівними оказіоналізмами, напр.: так, така (тато), мамчик, маменьчик, мамніц (мама), дюдю, дюдьо, дюдько (дід), бабулькó/-а, бабуська/-о, бабульча. Щоправда, іноді оказіональні звертання виникають на основі запозичень, напр.: маман, мамзелька/-о і т. ін. Частка згрубілих номінацій, які використовуються в ролі звертань (старий, дєд → тато; бабцéр → баба; бабуля, стара, старушка, мамчва → мама; дядян, дядел, дяпан → дядько), є незначною в безпосередньому спілкуванні. Частотність уживання таких пейоративних звертань зростає, зокрема в опосередкованому спілкуванні.
Почасти подібні звертання, залежно від стилю спілкування, набувають жартівливо-гумористичного забарвлення. Це стосується здебільшого родинних жаргонних звертань на зразок батискаф (до батька).
Звертаючись до однолітків, найчастіше послуговуються власними іменами, зокрема усіченими варіантами і демінутивами, частина яких є результатом індивідуальної мовотворчості, напр.: Васьок (Василь), Деник (Денис), Льоник (Леонід), Михасик (Михайло), Любчик (Любов), Колюнцьо (Микола), Надьок, Надюльчик (Надія), Назарик, Назик (Назар), Натаця (Наталія), Ру, Руся (Руслана), Руслик, Русик (Руслан), Юранцьо, Юрик (Юрій), Нікоша, Нінчик, Нінель (Ніна) і т. ін.
Типологічними для молодіжного мовлення є й прізвиська, вживані як звертання, напр.: Кабачок, Кармен, Мавпа, Мірон, Пончик, Сос, Фунтік, Шака, Коза, Піжик, Мєлкій, Льолік, Кузя тощо. Мотивація прізвиськ найрізноманітніша, однак спільною є особливість їх функціонування. На противагу іншим віковим групам, молодь активно послуговується прізвиськами в безпосередньому спілкуванні.
Визначальними для її мовлення є й такі частотні згрубілі вокативи: дєвонькі, дєвкі (здебільшого дівчата між собою), дєвка, дєваха, дєвчонка, чувіха, чувішка, чувачка (хлопці до дівчат), пацан, пацик, пацанчик, чувак (до хлопця - і хлопці, і дівчата), кєнт, кєндель, фуфло, корєфан, коріш, мужик, мудак, мурло (найчастіше хлопці між собою). Пор. також згрубілі варіанти власних імен: Колян (Микола), Натоха (Наталя), Льόха (Олексій), Свєтоха (Світлана), Татюха (Тетяна), Лільйон (Лілія), Катіще (Катерина) тощо.
Очевидне ствердження комунікативної дисгармонії має реальне підґрунтя: посилення соціального дискомфорту в сучасному українському суспільстві, а отже, зростання негативної словесної енергетики є його віддзеркаленням. Проблема комунікативних помилок і дисбалансу, неадекватності спілкування чи, навпаки, коректності мовлення аж ніяк не залежать лише від національно-ментального простору. Очевидно, маємо факт послаблення впливу мови на мислення, на певні звичаї людської поведінки і активізації екстралінгвістичних чинників на їх формування. З іншого боку, подібні факти ще раз засвідчують, що концептосистеми “індивідів різні і відповідають мисленнєвим можливостям людей (різниця може бути навіть у стереотипних знаннях). Ментальні лексикони носіїв однієї мови більш адекватні та стереотипні, модельні, але й вони залежать від різниці у концептосистемах” [9, 75-76].
Особливо яскраво це виявляється в спілкуванні закоханих. Молодь, як свідчать результати анкетування, добирає в основному традиційні звертання українських закоханих: зірочка, зіронька, кохана /-ий, коханнячко, рідна /-ий, ріднесенька /-ий, люба /-ий, сонце, сонечко, ластівочко, пташечко, золотко і т. ін. Такі звертання утворюють особливий емоційний простір ніжності, пестливості. Посилення інтимізації спостерігається завдяки вживанню присвійного займенника мій (моя).
Нетиповими для українського етикету є сучасні стереотипні звертання закоханих на зразок зай, зая, зайчік, зайка, заюня, заїнька, катьонок, катьоночок, котусік, котулічка, кицюля, кіса, кіска, кісонька, кошечка, кіця, кіцюня, кіцюнь, кіцька, кіцюлька, чорна кіцюля, красопєта, красотуля, ласточка, лапочка, лапуля, малиш, малишка, малютка, мусік, мусічка, мулька, пупсік, пєрсік (мій сладєнькій пєрсік), симпатюльчік, розочка, ізумрудік, чудо, крошка. Частотністю вживання таких звертань вирізняються, зокрема, автори рубрики “Освідчення в коханні” на сторінках газети “Сім'я і дім”. Ці звертання здебільшого утворені на основі сучасних номінацій, напр.: барабашко [15.10.98], містер Х [1.10.98], чорна пантера [9.04.98], привид червоного китайського зайця [4.09.97] і т. ін.
Характерологічною ознакою молодіжного мовного етикету можна вважати і творення нових звертальних одиниць, які є безсумнівними оказіоналізмами, напр.: так, така (тато), мамчик, маменьчик, мамніц (мама), дюдю, дюдьо, дюдько (дід), бабулькó/-а, бабуська/-о, бабульча. Щоправда, іноді оказіональні звертання виникають на основі запозичень, напр.: маман, мамзелька/-о і т. ін. Частка згрубілих номінацій, які використовуються в ролі звертань (старий, дєд → тато; бабцéр → баба; бабуля, стара, старушка, мамчва → мама; дядян, дядел, дяпан → дядько), є незначною в безпосередньому спілкуванні. Частотність уживання таких пейоративних звертань зростає, зокрема в опосередкованому спілкуванні.
Почасти подібні звертання, залежно від стилю спілкування, набувають жартівливо-гумористичного забарвлення. Це стосується здебільшого родинних жаргонних звертань на зразок батискаф (до батька).
Звертаючись до однолітків, найчастіше послуговуються власними іменами, зокрема усіченими варіантами і демінутивами, частина яких є результатом індивідуальної мовотворчості, напр.: Васьок (Василь), Деник (Денис), Льоник (Леонід), Михасик (Михайло), Любчик (Любов), Колюнцьо (Микола), Надьок, Надюльчик (Надія), Назарик, Назик (Назар), Натаця (Наталія), Ру, Руся (Руслана), Руслик, Русик (Руслан), Юранцьо, Юрик (Юрій), Нікоша, Нінчик, Нінель (Ніна) і т. ін.
Типологічними для молодіжного мовлення є й прізвиська, вживані як звертання, напр.: Кабачок, Кармен, Мавпа, Мірон, Пончик, Сос, Фунтік, Шака, Коза, Піжик, Мєлкій, Льолік, Кузя тощо. Мотивація прізвиськ найрізноманітніша, однак спільною є особливість їх функціонування. На противагу іншим віковим групам, молодь активно послуговується прізвиськами в безпосередньому спілкуванні.
Визначальними для її мовлення є й такі частотні згрубілі вокативи: дєвонькі, дєвкі (здебільшого дівчата між собою), дєвка, дєваха, дєвчонка, чувіха, чувішка, чувачка (хлопці до дівчат), пацан, пацик, пацанчик, чувак (до хлопця - і хлопці, і дівчата), кєнт, кєндель, фуфло, корєфан, коріш, мужик, мудак, мурло (найчастіше хлопці між собою). Пор. також згрубілі варіанти власних імен: Колян (Микола), Натоха (Наталя), Льόха (Олексій), Свєтоха (Світлана), Татюха (Тетяна), Лільйон (Лілія), Катіще (Катерина) тощо.
Очевидне ствердження комунікативної дисгармонії має реальне підґрунтя: посилення соціального дискомфорту в сучасному українському суспільстві, а отже, зростання негативної словесної енергетики є його віддзеркаленням. Проблема комунікативних помилок і дисбалансу, неадекватності спілкування чи, навпаки, коректності мовлення аж ніяк не залежать лише від національно-ментального простору. Очевидно, маємо факт послаблення впливу мови на мислення, на певні звичаї людської поведінки і активізації екстралінгвістичних чинників на їх формування. З іншого боку, подібні факти ще раз засвідчують, що концептосистеми “індивідів різні і відповідають мисленнєвим можливостям людей (різниця може бути навіть у стереотипних знаннях). Ментальні лексикони носіїв однієї мови більш адекватні та стереотипні, модельні, але й вони залежать від різниці у концептосистемах” [9, 75-76].
Особливо яскраво це виявляється в спілкуванні закоханих. Молодь, як свідчать результати анкетування, добирає в основному традиційні звертання українських закоханих: зірочка, зіронька, кохана /-ий, коханнячко, рідна /-ий, ріднесенька /-ий, люба /-ий, сонце, сонечко, ластівочко, пташечко, золотко і т. ін. Такі звертання утворюють особливий емоційний простір ніжності, пестливості. Посилення інтимізації спостерігається завдяки вживанню присвійного займенника мій (моя).
Нетиповими для українського етикету є сучасні стереотипні звертання закоханих на зразок зай, зая, зайчік, зайка, заюня, заїнька, катьонок, катьоночок, котусік, котулічка, кицюля, кіса, кіска, кісонька, кошечка, кіця, кіцюня, кіцюнь, кіцька, кіцюлька, чорна кіцюля, красопєта, красотуля, ласточка, лапочка, лапуля, малиш, малишка, малютка, мусік, мусічка, мулька, пупсік, пєрсік (мій сладєнькій пєрсік), симпатюльчік, розочка, ізумрудік, чудо, крошка. Частотністю вживання таких звертань вирізняються, зокрема, автори рубрики “Освідчення в коханні” на сторінках газети “Сім'я і дім”. Ці звертання здебільшого утворені на основі сучасних номінацій, напр.: барабашко [15.10.98], містер Х [1.10.98], чорна пантера [9.04.98], привид червоного китайського зайця [4.09.97] і т. ін.
Новости загрузка новостей...