| Назва: | Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 14,66 KB |
| Скачувань: | 8 |
Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду
Широке й різноманітне коло питань, що стосується імпліцитного (прихованого) у мові (мовленні), привертає увагу дослідників. Незважаючи на це, «нез'ясованими залишаються питання психологічних, логічних, когнітивних та інших основ імпліцитності, механізмів її виявлення, типів невираженості їх співвідношення, способів і закономірностей «кодування» імпліцитного мовцем та «декодування» слухачем і багато інших» [4, с.106]. Такий стан дослідження, зрозуміло, впливає й на те, що саме поняття прихованості не має усталеного визначення у лінгвістичних словниках, енциклопедіях [1, с.174; 21, с.219], по-різному трактують термінослова «імпліцитний», «імпліцитно», «імпліцитність» у наукових працях.
Простежимо, як дослідники з'ясовують сутність імпліцитного, особливості його конкретних лінгвальних проявів.
Мовна імпліцитність справді багатовимірне явище, яке охоплює мовознавчі й логічні аспекти.
Деякі дослідники трактують мовну імпліцитність з погляду співвідношення форм мислення (поняття, судження) з відповідними мовними одиницями, причому йдеться про їх діяльнісний зв'язок, що виявляється в пізнавально-комунікативних процесах.
Форми й закони мислення - це предмет логіки [10, с.248], тому значною мірою лінгвістичний розгляд імпліцитної семантики лінгвальних величин перетинається з розв'язанням логічних питань, що характерно, зокрема, для дослідження В.Багдасаряна “Проблема імпліцитного (логіко-методологічний аналіз)” [2]. У дослідженні розкривається загальне розуміння імпліцитного як особливої форми вираження думки (у зіставленні з експліцитним), роль прихованого у функціонуванні мови. Помітне місце відведено власне логічній проблематиці імпліцитного, розглядові якої присвячено розділ «Імпліцитне і деякі логічні поняття» [там само, с.66-121], де висвітлюються співвідношення поняття й судження, розширена теорія силогізму, неявне визначення поняття, Арістотелеве трактування основних законів мислення та інші питання, які не мають прямого стосунку до з'ясування лінгвальної імпліцитності.
Розглянемо повніше ті моменти, які безпосередньо пов'язані з лінгвістичним аспектом прихованості.
Насамперед зауважимо1, що В.Багдасарян не послуговується терміном «імпліцитність», а використовує прикметник (часто субстантивований) «імпліцитний». Позначуване ним поняття він розкриває у його зіставленні з експліцитним: «Експліцитним, або явним, є те, що має своє власне, повне, безпосереднє словесне вираження, імпліцитним же, чи неявним, є те, що не має такого словесного вираження, але домислюється з опорою на експліцитне, виражається й сприймається адресатом за допомогою експліцитного, а також контексту та інших чинників» [там само, с.5]. Уточнюють наведене визначення ще такі твердження: імпліцитне «існує не на поверхні, а в глибині мови, як нижній, прихований шар змісту, воно є «щось несамостійне, залежне, похідне» [там само, с.6].
Дослідник наголошує також на функціональному (мовленнєвому) моменті, зауважуючи, що «проблема імпліцитного стає очевидною, коли ми ставимо такі питання, як: що говорить ця людина і що вона хоче сказати цим, [...] що вона має на увазі,[...] який прихований смисл, підтекст її слів» [там само, с.8]. Проте мовленнєвий аспект у нього значною мірою підпорядкований логічному. За В.Багдасаряном, «імпліцитними можуть бути як цілі судження і навіть міркування, так і менші одиниці мисленнєвого змісту, виділені за яким-небудь принципом. Якраз перевага логічного підходу до імпліцитного підводить автора монографії до висновку, за яким «експліцитними чи імпліцитними бувають думки, а не мовні одиниці, але думки не самі по собі, а в своєму стосунку до засобів мовного вираження» [там само, с.6]. На цьому твердженні зупинимося детальніше, бо воно не в усьому збігається з лінгвістичним розумінням прихованого.
Широке й різноманітне коло питань, що стосується імпліцитного (прихованого) у мові (мовленні), привертає увагу дослідників. Незважаючи на це, «нез'ясованими залишаються питання психологічних, логічних, когнітивних та інших основ імпліцитності, механізмів її виявлення, типів невираженості їх співвідношення, способів і закономірностей «кодування» імпліцитного мовцем та «декодування» слухачем і багато інших» [4, с.106]. Такий стан дослідження, зрозуміло, впливає й на те, що саме поняття прихованості не має усталеного визначення у лінгвістичних словниках, енциклопедіях [1, с.174; 21, с.219], по-різному трактують термінослова «імпліцитний», «імпліцитно», «імпліцитність» у наукових працях.
Простежимо, як дослідники з'ясовують сутність імпліцитного, особливості його конкретних лінгвальних проявів.
Мовна імпліцитність справді багатовимірне явище, яке охоплює мовознавчі й логічні аспекти.
Деякі дослідники трактують мовну імпліцитність з погляду співвідношення форм мислення (поняття, судження) з відповідними мовними одиницями, причому йдеться про їх діяльнісний зв'язок, що виявляється в пізнавально-комунікативних процесах.
Форми й закони мислення - це предмет логіки [10, с.248], тому значною мірою лінгвістичний розгляд імпліцитної семантики лінгвальних величин перетинається з розв'язанням логічних питань, що характерно, зокрема, для дослідження В.Багдасаряна “Проблема імпліцитного (логіко-методологічний аналіз)” [2]. У дослідженні розкривається загальне розуміння імпліцитного як особливої форми вираження думки (у зіставленні з експліцитним), роль прихованого у функціонуванні мови. Помітне місце відведено власне логічній проблематиці імпліцитного, розглядові якої присвячено розділ «Імпліцитне і деякі логічні поняття» [там само, с.66-121], де висвітлюються співвідношення поняття й судження, розширена теорія силогізму, неявне визначення поняття, Арістотелеве трактування основних законів мислення та інші питання, які не мають прямого стосунку до з'ясування лінгвальної імпліцитності.
Розглянемо повніше ті моменти, які безпосередньо пов'язані з лінгвістичним аспектом прихованості.
Насамперед зауважимо1, що В.Багдасарян не послуговується терміном «імпліцитність», а використовує прикметник (часто субстантивований) «імпліцитний». Позначуване ним поняття він розкриває у його зіставленні з експліцитним: «Експліцитним, або явним, є те, що має своє власне, повне, безпосереднє словесне вираження, імпліцитним же, чи неявним, є те, що не має такого словесного вираження, але домислюється з опорою на експліцитне, виражається й сприймається адресатом за допомогою експліцитного, а також контексту та інших чинників» [там само, с.5]. Уточнюють наведене визначення ще такі твердження: імпліцитне «існує не на поверхні, а в глибині мови, як нижній, прихований шар змісту, воно є «щось несамостійне, залежне, похідне» [там само, с.6].
Дослідник наголошує також на функціональному (мовленнєвому) моменті, зауважуючи, що «проблема імпліцитного стає очевидною, коли ми ставимо такі питання, як: що говорить ця людина і що вона хоче сказати цим, [...] що вона має на увазі,[...] який прихований смисл, підтекст її слів» [там само, с.8]. Проте мовленнєвий аспект у нього значною мірою підпорядкований логічному. За В.Багдасаряном, «імпліцитними можуть бути як цілі судження і навіть міркування, так і менші одиниці мисленнєвого змісту, виділені за яким-небудь принципом. Якраз перевага логічного підходу до імпліцитного підводить автора монографії до висновку, за яким «експліцитними чи імпліцитними бувають думки, а не мовні одиниці, але думки не самі по собі, а в своєму стосунку до засобів мовного вираження» [там само, с.6]. На цьому твердженні зупинимося детальніше, бо воно не в усьому збігається з лінгвістичним розумінням прихованого.