1 2 3 4 5

Наприклад, нульові показники в мові часто є характерною ознакою певного виду імпліцитності - поверхневої репрезентації одиниць синтаксичної структури речення за допомогою синтаксичного чи морфологічного нуля [21, с.219]. Водночас висловлюється протилежне: «Нульові показники (нульова морфема, нульовий артикль) варто розглядати швидше як рівноправні маркери поряд із ненульовими в системі опозицій» [20, с.110]. Однак у лінгвістиці маркованість стосується випадків насамперед явного (позитивного) вираження [1, с.223], зокрема вираження семантики за допомогою матеріальних показників звукової форми. Зауважимо, що поняття експліцитності мовних значень на противагу їх імпліцитності якраз і розкривається як безпосередність матеріального вираження цих значень. Саме так окреслює перше зі згаданих понять М.Нікітін, який не тільки не оминає питання експліцитності, а й подає перелік тих значень, що він у мовленні визнає експліцитними. До них належать знакові (кодифіковані) значення мовних одиниць, узуальні значення невербальних, паралінгвальних засобів тощо. Причому усі вони експліцитні, бо в «них є матеріальне вираження» [15, с.144].

Отже, важливість всебічного дослідження проблеми імпліцитності не тільки не знімає, як здалося В.Багдасаряну, питання про експліцитність («вираження думки в мові взагалі»), а навпаки, виявляє такі моменти експлікації, без з'ясування яких важко очікувати несуперечливого висвітлення певних аспектів прихованості семантики, тих додаткових імпліцитних компонентів смислу, що забезпечують поглиблення, розширення інформативності знакових лінгвоодиниць у мовленні, комунікативній діяльності. У праці зосереджено увагу й на інших проблемних питаннях: на недоцільності ототожнення власне імпліцитного з його аналогами, серед яких і значення в цілому щодо знака [2, с.13] та на розрізненні видів прихованого за характером і широтою контексту, а також за тим, чи усвідомлює автор імпліцитне або ж не усвідомлює його [там само, с.8-9]. У дослідженні лише окреслено проблеми, які потребують грунтовного висвітлення, однак це не применшує важливості багатьох виділених В.Багдасаряном питань для подальшого вивчення імпліцитності.

Поряд із з'ясуванням сутності імпліцитного дослідник аналізує випадки, у яких простежується приховане, окреслюючи межі поширення імпліцитного. При цьому перелік таких випадків охоплює різні лінгвальні та логічні явища, факти, однак сам аналіз не містить певної класифікацієї чи розрізнення видів (типів) прихованого. Побіжно охарактеризовано й проілюстровано вияви імпліцитного.

1. Скорочення (“об-во” - “общество”). 2. Абревіатура. 3. Переносне вживання слів. 4. Уживання загальних іменників в одиничному смислі. 5. Займенник. 6. Вираження додаткових думок на основі лексичного значення слів, зокрема лексем на зразок “только”, “также”, “кроме”, “следовательно” тощо. 7. Поняття в своєму визначенні й поділі. 8. Логічний наголос. 9. Питання. 10. Неповне речення. 11. Односкладне речення. 12. Ентимема (умовивід, у якому одне з його суджень виражено імпліцитно). 13. Умовивід (дослідник привертає увагу до того, що не тільки в ентимемах, але й у звичайних умовиводах засновки імпліцитно містять думку, виражену у висновку). 14. Математична задача. 15. Наведення прикладу (останній наводиться не сам для себе, а для підтвердження іншої думки, яку він представляє). 16. Певне знання у поєднанні з іншими знаннями (адресат, щоб здобути з наявного в авторському мовленні знання імпліцитну інформацію, поєднує це знання з іншими своїми знаннями, внаслідок чого імпліцитне у вигляді можливості стає реальним, здобутим і зрозумілим). 17. Дипломатична мова. 18. Деякі особливі випадки того, що є зрозумілим само собою (наприклад, якщо людина стверджує чи заперечує щось про об'єкт, то незалежно від істинності чи хибності думки, само собою є зрозумілим те, що людина вважає об'єкт таким, що реально існує). 19. Художнє слово (імпліцитне виступає як специфічний засіб створення художнього слова і виявляється не тільки в дотепах, але в будь-якому жанрі художньої літератури, народній творчості) [там само : с.29-64].

У монографії В. Багдасаряна “Проблема имплицитного (логико-методологический анализ)” висвітлено також стан дослідження імпліцитного, згадано публікації таких авторів, як Т.Спільман [18], І.Гальперін [5], В.Кухаренко [12], хоча на час виходу в світ цієї монографії(1983), побачили світ інші наукові праці, які стосуються безпосередньо проблеми імпліцитного.

Дещо грунтовніше В.Багдасарян аналізує праці В.Мороза [13; 14], вбачаючи головну заслугу вченого в тому, що він «ставить питання про імпліцитне в цілому, в загальному плані, про необхідність дослідження його як особливого явища» [2, с.19]. Водночас простежуємо певну непослідовність оцінювання згаданих праць, бо їх «тільки умовно можна вважати працями, присвяченими спеціально імпліцитному як такому» [там само, с.20].

Звернемо увагу на висвітлення проблеми імпліцитного у праці “Думка і речення” В.Мороза [13].

1 2 3 4 5