| Назва: | СПЕЦИФІКА РОДИННО-ПОБУТОВИХ ПІСЕНЬ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 7,42 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 358 |
Ірина Коваль
/Переяслав-Хмельницький /
СПЕЦИФІКА РОДИННО-ПОБУТОВИХ ПІСЕНЬ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ
В пісенній культурі українського народу родинно-побутові пісні займають особливе місце. Завдяки своїй багатій тематиці, високій художній досконалості і твори яскраво відтворили родинний, побутовий і трудовий уклад українців зі всіма його специфічними особливостями, а разом з тим увібрали у себе народний етичний кодекс, який торкається всіх питань родинно-суспільних відносин і відображає світогляд трудящих мас.
Деякі родинно-побутові пісні сягають до епохи родового ладу Так у ряді пісень про чужину, /с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району та с. Любарці Бориспільського району/ куди мати віддає дочку заміж можна вбачати залишки давнього родового звичаю за яким шлюб був можливий тільки між представниками різних родів.
Да й була в мене дочка одним-одиночка,
Та й віддала дочку одним - одиночку
Да й в чужий край-стороночку.
/ с.Любарці Бориспільського району /
Як вирву я з рожі квітку Та й спущу на воду, Пливи, пливи з рожі квітка Та й до мого роду /2 р./
Пливла, пливла з рожі квітка, Та й стала кружиться /2 р. /
Вийшла мати воду брати Та й стала журиться /2р./
/с-Помоклі. Переяслав-Хмельницького р-ну/
На чолі сім ї стояв старший чоловік й пава, основний розпорядник В таких піснях знайшли певною мірою відображення особливості патріархального укладу Головними персонажами їх є заміжня жінка-селянка, її чоловік, їхні батьки і діти Показано життя дівчини до заміжжя. Дівчина слухняна, поважає своїх батьків,
всьому просить у них дозволу та поради, адже виховання дітей в патріархальної сім’ї проводилося згідно з етичними ідеалами народу, які складалися віками. Тому все робиться за згодами батьків. Вони дозволяють їй гуляти, і веселиться, або навпаки. Петрівочка мала нічечка,
Не гуляла наша дівочка.
Чого ж вона не гуляла,
її мати тай не пускала.
У комору зачиняла.
/С.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну/
Гуляй, гуляй доню. доки молодая, Ой, да як стара станеш, гулять перестанеш
/с.Любарці Бориспільського р-ну/
Пісня із с.Любарці Бориспільського р-ну, записана в 1996 р. від Пригоди Ольги Григорівни 1917 р. народження, зберегла давній звичай викрадення дівчат парубками, який веде свій початок із часів матріархату, але в той же час і несе в собі перші ознаки переходу до одношлюбності. Парубок заздалегідь домовляється з дівчиною-щляхтянкою про здійснення такого сміливого вчинку і обоє втікали. Да й їшли полем, да й їшли другим.
Да й на третьому сіли спочивати
Да й їшли спочивати, став Іван дрімати.
/ с.Любарці Бориспільського р-ну/
Рід дівчини висилає погоню за втікачами. Викрадач повинен вислизнути із "здобиччю" і переховуватись не менше 24 годин. «Неспритному або ж знайденому протягом доби без роздумів відтинають голову»,а дівчину забирають додому.
Сирітство - тяжке лихо, породжене економічним та суспільним життям. Сироту ніхто не поважає, бо не вбачає за ним сили рідні, здатної підтримати у важку годину. Дуже тяжко дівчині-сироті, коли її покидає коханий. Мотиви сирітства чути у пісні с.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну.
Тихесенько з поля вітер віє,
Дніпрова хвиля скелю б’є є,
Да й кого я вірно так любила,
Да й той до мене не прийде.
Мене ізрадив та й покинув, Мене, нещасну сироту, Нехай їде він на край світу, А я до нього не піду.
Живучи в чужих людей, сирота важко працює, догоджає їм, а внагороду за це чує одні лише докори. Ось як це показано в пісні с.Харківці Переяслав-Хмельницького р-ну:
Ой іде сирота з поля, з горання,
Люди говорять: «З корчми, з гуляння».
Ой іде сирота, на воли гукає,
А люди говорять: «Їде з корчми, співає».
Проте є в народі і інші погляди на сироту. Особливо це стосується бідних людей, їх жаліють, допомагають. Це ми бачимо в селі Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну.
«Ой не можна, сину, орликом розливатись, Люби сироту, дозволю звінчатись», радить мати синові.
В пісні с.Харківці Переяслав-Хмельницького р-ну відображено важку долю дівчини, яка дала волю нерозважливому коханню. Таку дівчину чекає ганьба перед громадою - пляма на все життя, адже вона порушила суспільну мораль. Громада її може зректися. Іноді таку дівчину прилюдно били шнурами від дзвонів. Коли з являється нешлюбна дитина, становище молодиці стає принизливим і нестерпним. На голову їй надівають намітку - убір заміжньої жінки, бо за народним поглядом, дівчині, яка втратила честь, вже не годиться ходити з непокритою головою. Опинитись у такому становищі вважалося великим нещастям.
Ой Уляно, Уляно,
Чого в лузі блудиш,
Ой і наверно, Уляно, Уляно,
Да мого ж сина любиш.
Ой там за лісочком Василь траву носить. А до нього Уляна, Уляна, Да дитину приносить.
Ой на тобі, Уляно На посів ще і хліба, Да й зверни, Уляно, Уляно. Да й на старого діда.
Уляна, Уляна в платок забралась, І при чесній громаді, громаді Да й на Василя вказала.
/Переяслав-Хмельницький /
СПЕЦИФІКА РОДИННО-ПОБУТОВИХ ПІСЕНЬ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ
В пісенній культурі українського народу родинно-побутові пісні займають особливе місце. Завдяки своїй багатій тематиці, високій художній досконалості і твори яскраво відтворили родинний, побутовий і трудовий уклад українців зі всіма його специфічними особливостями, а разом з тим увібрали у себе народний етичний кодекс, який торкається всіх питань родинно-суспільних відносин і відображає світогляд трудящих мас.
Деякі родинно-побутові пісні сягають до епохи родового ладу Так у ряді пісень про чужину, /с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району та с. Любарці Бориспільського району/ куди мати віддає дочку заміж можна вбачати залишки давнього родового звичаю за яким шлюб був можливий тільки між представниками різних родів.
Да й була в мене дочка одним-одиночка,
Та й віддала дочку одним - одиночку
Да й в чужий край-стороночку.
/ с.Любарці Бориспільського району /
Як вирву я з рожі квітку Та й спущу на воду, Пливи, пливи з рожі квітка Та й до мого роду /2 р./
Пливла, пливла з рожі квітка, Та й стала кружиться /2 р. /
Вийшла мати воду брати Та й стала журиться /2р./
/с-Помоклі. Переяслав-Хмельницького р-ну/
На чолі сім ї стояв старший чоловік й пава, основний розпорядник В таких піснях знайшли певною мірою відображення особливості патріархального укладу Головними персонажами їх є заміжня жінка-селянка, її чоловік, їхні батьки і діти Показано життя дівчини до заміжжя. Дівчина слухняна, поважає своїх батьків,
всьому просить у них дозволу та поради, адже виховання дітей в патріархальної сім’ї проводилося згідно з етичними ідеалами народу, які складалися віками. Тому все робиться за згодами батьків. Вони дозволяють їй гуляти, і веселиться, або навпаки. Петрівочка мала нічечка,
Не гуляла наша дівочка.
Чого ж вона не гуляла,
її мати тай не пускала.
У комору зачиняла.
/С.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну/
Гуляй, гуляй доню. доки молодая, Ой, да як стара станеш, гулять перестанеш
/с.Любарці Бориспільського р-ну/
Пісня із с.Любарці Бориспільського р-ну, записана в 1996 р. від Пригоди Ольги Григорівни 1917 р. народження, зберегла давній звичай викрадення дівчат парубками, який веде свій початок із часів матріархату, але в той же час і несе в собі перші ознаки переходу до одношлюбності. Парубок заздалегідь домовляється з дівчиною-щляхтянкою про здійснення такого сміливого вчинку і обоє втікали. Да й їшли полем, да й їшли другим.
Да й на третьому сіли спочивати
Да й їшли спочивати, став Іван дрімати.
/ с.Любарці Бориспільського р-ну/
Рід дівчини висилає погоню за втікачами. Викрадач повинен вислизнути із "здобиччю" і переховуватись не менше 24 годин. «Неспритному або ж знайденому протягом доби без роздумів відтинають голову»,а дівчину забирають додому.
Сирітство - тяжке лихо, породжене економічним та суспільним життям. Сироту ніхто не поважає, бо не вбачає за ним сили рідні, здатної підтримати у важку годину. Дуже тяжко дівчині-сироті, коли її покидає коханий. Мотиви сирітства чути у пісні с.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну.
Тихесенько з поля вітер віє,
Дніпрова хвиля скелю б’є є,
Да й кого я вірно так любила,
Да й той до мене не прийде.
Мене ізрадив та й покинув, Мене, нещасну сироту, Нехай їде він на край світу, А я до нього не піду.
Живучи в чужих людей, сирота важко працює, догоджає їм, а внагороду за це чує одні лише докори. Ось як це показано в пісні с.Харківці Переяслав-Хмельницького р-ну:
Ой іде сирота з поля, з горання,
Люди говорять: «З корчми, з гуляння».
Ой іде сирота, на воли гукає,
А люди говорять: «Їде з корчми, співає».
Проте є в народі і інші погляди на сироту. Особливо це стосується бідних людей, їх жаліють, допомагають. Це ми бачимо в селі Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну.
«Ой не можна, сину, орликом розливатись, Люби сироту, дозволю звінчатись», радить мати синові.
В пісні с.Харківці Переяслав-Хмельницького р-ну відображено важку долю дівчини, яка дала волю нерозважливому коханню. Таку дівчину чекає ганьба перед громадою - пляма на все життя, адже вона порушила суспільну мораль. Громада її може зректися. Іноді таку дівчину прилюдно били шнурами від дзвонів. Коли з являється нешлюбна дитина, становище молодиці стає принизливим і нестерпним. На голову їй надівають намітку - убір заміжньої жінки, бо за народним поглядом, дівчині, яка втратила честь, вже не годиться ходити з непокритою головою. Опинитись у такому становищі вважалося великим нещастям.
Ой Уляно, Уляно,
Чого в лузі блудиш,
Ой і наверно, Уляно, Уляно,
Да мого ж сина любиш.
Ой там за лісочком Василь траву носить. А до нього Уляна, Уляна, Да дитину приносить.
Ой на тобі, Уляно На посів ще і хліба, Да й зверни, Уляно, Уляно. Да й на старого діда.
Уляна, Уляна в платок забралась, І при чесній громаді, громаді Да й на Василя вказала.