| Назва: | Інфляція: суть, розвиток, перспективи подолання в Україні |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 1,65 MB |
| Скачувань: | 154 |
Таким чином, ІТ — не універсальний рецепт, спроможний швидко знизити інфляцію, розв'язати інші економічні проблеми. Мало того, за поганих макроекономічних основ (слабка бюджетна політика, відсутність структурних реформ тощо) він не спроможний виконати свої функції. ІТ — це механізм, який за умови непохитної волі влади провести реформи і підвищити життєвий рівень населення держави дає змогу у відносно короткі історичні строки посилити довіру до національної валюти, монетарної політики, банківської системи країни і за рахунок цього знизити інфляційні очікування.
Прийняттю рішення про перехід до режиму ІТ в Україні має передувати широка роз'яснювальна робота про його можливості і переваги, доцільність і ефективність застосування у транзитних економіках, економіках країн, що розвиваються. Спираючись на світовий досвід досліджень теорії і практики, спробуємо відповісти на найактуальніші в цій сфері питання.
В Україні побутує думка, що концепція цінової стабільності прийнятна лише для розвинутих економік, у перехідних же, зокрема в українській, впроваджувати її немає сенсу. Викликане це неглибоким розумінням суті терміна "цінова стабільність", ототожненням його змісту із ситуацією, коли ціни лишаються незмінними, знаходяться на нульовому рівні. Але у сучасному ключі під ціновою стабільністю розуміють не нульовий рівень цін, а їх постійне незначне зростання, тобто низьку і стабільну інфляцію.
До речі, вдале визначення цінової стабільності запропонував попередній голова Федеральної резервної системи США А.Грінспен, згідно з яким цінова стабільність — це ситуація, коли інфляція суттєво не впливає на економічну поведінку (на рішення домогосподарств і фірм), тобто коли інфляційні очікування є закріпленими у довгостроковому періоді за допомогою певної прозорої (транспарентної) заяви центрального банку.
Необхідність, того щоб ціни поволі зростали й інфляція перевищувала нульовий рівень наступна.
Перш за все нульова інфляція може зумовлювати нульові відсоткові ставки, внаслідок чого виникає загроза втрати керованості монетарною політикою, адже унеможливлюється зниження відсоткових ставок. З іншого боку, можливою стає дефляція, шкода від якої для економічного розвитку, як відомо, не менша, ніж від високої інфляції.
Крім того, за нульової інфляції важко управляти рівнем заробітної плати, оскільки він є нееластичним відносно зміни цін. Для бізнесу це спричиняє складнощі, пов'язані з адекватним зменшенням номінальної зарплати у разі зниження інфляції.
І нарешті, нульова інфляція є неприйнятною ціллю монетарної політики з огляду на цілком природну схильність до змін внутрішньої структури споживчого кошика та пов'язане із цим неминуче зростання цін, яке неможливо проконтролювати за допомогою монетарних інструментів. Йдеться про те, що індекс споживчих цін вимірюється на основі визначеного кошика споживчих товарів і послуг, складові якого жорстко зафіксовані на певний період. Проте за цей час на ринку з'являються нові товари, нової якості і, зрозуміло, за новими цінами. Звичайно, зростання цін на ці нові товари і послуги викликане не монетарними причинами, а іншими факторами, зокрема — вищою якістю нових товарів і послуг. Кожен із цих факторів визначає природній рівень інфляції.
До речі, в країнах із перехідною економікою рівень інфляції, за якого можливо забезпечити стале економічне зростання, об'єктивно вищий, ніж у розвинутих країнах. Адже для перших характерна вища структурна інфляція, значніша частка адміністративно регульованих цін (за рахунок більшої монополізації економіки). Крім того, діє ефект Балаша-Самуельсона, який засвідчує, що для всіх країн із перехідною економікою є стійкою тенденція до зміцнення реального обмінного курсу за рахунок випереджаючого зростання зарплат і відповідно цін у секторах економіки, котрі виробляють товари та послуги, для внутрішнього споживання (в основному це сектор внутрішніх послуг).
Отже, при визначенні цілі щодо інфляції важливо забезпечити не її нульовий рівень, а спадну динаміку протягом перехідного періоду, дедалі більш низьку в міру реформування економіки, проведення структурних реформ, зростання продуктивності праці, підвищення ролі відсоткової ставки як інструменту монетарної політики.
І ще один момент. Інфляція — це безперервний процес, який не обмежується рамками одного календарного року. Тому слід прагнути, аби рівень інфляції у цьому процесі був стабільним і передбачуваним (у середньому) протягом усього часу. Якщо проаналізувати дані щодо 12-місяч-ної інфляції за останні п'ять з половиною років (див. графік 15), то бачимо, що індекс споживчих цін у цей період коливався в діапазоні від -0.6% у 2002 році до більш як 30% у 2000 році.Саме таких коливань і дає змогу уникати режим ІТ.
Графік 15. Річна зміна цінових показників в Україні.
Також необхідно визначити, чи може НБУ одноосібно відповідати за інфляцію, якщо значна частина споживчого кошика регулюється адміністративно.
Прийняттю рішення про перехід до режиму ІТ в Україні має передувати широка роз'яснювальна робота про його можливості і переваги, доцільність і ефективність застосування у транзитних економіках, економіках країн, що розвиваються. Спираючись на світовий досвід досліджень теорії і практики, спробуємо відповісти на найактуальніші в цій сфері питання.
В Україні побутує думка, що концепція цінової стабільності прийнятна лише для розвинутих економік, у перехідних же, зокрема в українській, впроваджувати її немає сенсу. Викликане це неглибоким розумінням суті терміна "цінова стабільність", ототожненням його змісту із ситуацією, коли ціни лишаються незмінними, знаходяться на нульовому рівні. Але у сучасному ключі під ціновою стабільністю розуміють не нульовий рівень цін, а їх постійне незначне зростання, тобто низьку і стабільну інфляцію.
До речі, вдале визначення цінової стабільності запропонував попередній голова Федеральної резервної системи США А.Грінспен, згідно з яким цінова стабільність — це ситуація, коли інфляція суттєво не впливає на економічну поведінку (на рішення домогосподарств і фірм), тобто коли інфляційні очікування є закріпленими у довгостроковому періоді за допомогою певної прозорої (транспарентної) заяви центрального банку.
Необхідність, того щоб ціни поволі зростали й інфляція перевищувала нульовий рівень наступна.
Перш за все нульова інфляція може зумовлювати нульові відсоткові ставки, внаслідок чого виникає загроза втрати керованості монетарною політикою, адже унеможливлюється зниження відсоткових ставок. З іншого боку, можливою стає дефляція, шкода від якої для економічного розвитку, як відомо, не менша, ніж від високої інфляції.
Крім того, за нульової інфляції важко управляти рівнем заробітної плати, оскільки він є нееластичним відносно зміни цін. Для бізнесу це спричиняє складнощі, пов'язані з адекватним зменшенням номінальної зарплати у разі зниження інфляції.
І нарешті, нульова інфляція є неприйнятною ціллю монетарної політики з огляду на цілком природну схильність до змін внутрішньої структури споживчого кошика та пов'язане із цим неминуче зростання цін, яке неможливо проконтролювати за допомогою монетарних інструментів. Йдеться про те, що індекс споживчих цін вимірюється на основі визначеного кошика споживчих товарів і послуг, складові якого жорстко зафіксовані на певний період. Проте за цей час на ринку з'являються нові товари, нової якості і, зрозуміло, за новими цінами. Звичайно, зростання цін на ці нові товари і послуги викликане не монетарними причинами, а іншими факторами, зокрема — вищою якістю нових товарів і послуг. Кожен із цих факторів визначає природній рівень інфляції.
До речі, в країнах із перехідною економікою рівень інфляції, за якого можливо забезпечити стале економічне зростання, об'єктивно вищий, ніж у розвинутих країнах. Адже для перших характерна вища структурна інфляція, значніша частка адміністративно регульованих цін (за рахунок більшої монополізації економіки). Крім того, діє ефект Балаша-Самуельсона, який засвідчує, що для всіх країн із перехідною економікою є стійкою тенденція до зміцнення реального обмінного курсу за рахунок випереджаючого зростання зарплат і відповідно цін у секторах економіки, котрі виробляють товари та послуги, для внутрішнього споживання (в основному це сектор внутрішніх послуг).
Отже, при визначенні цілі щодо інфляції важливо забезпечити не її нульовий рівень, а спадну динаміку протягом перехідного періоду, дедалі більш низьку в міру реформування економіки, проведення структурних реформ, зростання продуктивності праці, підвищення ролі відсоткової ставки як інструменту монетарної політики.
І ще один момент. Інфляція — це безперервний процес, який не обмежується рамками одного календарного року. Тому слід прагнути, аби рівень інфляції у цьому процесі був стабільним і передбачуваним (у середньому) протягом усього часу. Якщо проаналізувати дані щодо 12-місяч-ної інфляції за останні п'ять з половиною років (див. графік 15), то бачимо, що індекс споживчих цін у цей період коливався в діапазоні від -0.6% у 2002 році до більш як 30% у 2000 році.Саме таких коливань і дає змогу уникати режим ІТ.
Графік 15. Річна зміна цінових показників в Україні.
Також необхідно визначити, чи може НБУ одноосібно відповідати за інфляцію, якщо значна частина споживчого кошика регулюється адміністративно.