1 2 3 4 5 6 7 8

Контроль за цінами визначається як система заходів, спрямованих на забезпечення виконання законодавства у сфері ціноутворення та державного регулювання цін виявлення правопорушень з метою їх припинення і винних осіб з метою недопущення протиправних дій. Порушення порядку застосування цін і тарифів – це недотримання суб’єктом підприємницької діяльності встановлених цін або умов, що їх обмежують, неподання у строк на вимогу органу контролю цін документів та іншої інформації, необхідної для проведення перевірки.

Контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені законодавством. В Україні такими органами є Державна інспекція з контролю за цінами при Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України і Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики (Держспоживстандарт).

Рішення про необхідність регулювання цін приймається на основі аналізу діяльності суб’єктів ціноутворення з урахуванням стимулюючої ролі відповідних методів регулювання в підвищені якості виробленої продукції і задоволенні попиту на неї.

Можна виокремити такі форми прямого втручання держави в процес ціноутворення.

1. Загальне заморожування цін (воно застосовується в умовах надзвичайного інфляційного розвитку економіки) чи заморожування цін на окремі групи товарів (окремі товари).

2. Встановлення фіксованих цін і тарифів. Фіксовані ціни з твердо встановленою величиною формуються за рішенням відповідних органів влади і ними ж затверджуються. Воно може відбуватися по горизонталі та і по вертикалі. Завдання уряду зводиться до того, щоб не допускати визначення цін продавцями з проведенням якихось попередніх консультацій з конкурентами, учасниками каналів товароруху тощо.

Горизонтальне фіксування цін базується на угодах між виробниками, оптовою та роздрібною торгівлею що до встановлення цін на даному рівні каналів збуту, а це вступає у суперечність з антитрестівським законом Шермана та законом про федеративну торгівельну комісію. Щоб не зазнати великого штрафу, фірмі рекомендується уникати:

• погодження поступок в умовах кредиту чи в умовах реалізації зі своїми конкурентами;

• змови з конкурентами щодо одночасного друкування прейскурантів про єдине обмеження виробництва певного товару для підтримування високих цін;

• обміну на неформальній основі інформацією з конкурентами, що завдає шкоди споживачам;

• встановлення цін, надбавок, знижок на галузевих зустрічах.

Вертикальне фіксування цін застосовується тоді, коли виробники чи оптові продавці мають можливість контролювати роздрібні ціни на свої товари і послуги. Законодавство захищає роздрібну торгівлю, яку не можна примушувати дотримуватися прейскурантних цін, що розробляються виробниками ч оптовиками. Виробникам та оптовикам дозволяється контролювати роздрібні ціни тільки при використанні одного з таких методів:

• у випадку приналежності фірмі-виробнику чи оптовику роздрібних магазинів;

• коли ціна заздалегідь вказується на товарах, звичних для покупця;

• при здійсненні продажу за умов консигнації, коли товари до продажу належать виробникові чи оптовику, які витрачаються на рекламу, продаж;

• коли відбувається ретельний добір роздрібних магазинів, через які продається товар;

• коли споживачеві пропонуються реальні довідкові роздрібні ціни.

3. Встановлення меж можливого зростання ціни за певний період часу чи граничного рівня ціни, тобто максимального чи мінімального рівня ціни, вище чи нижче якого ціна не може змінюватися. Такий регулюючий захід дуже важливий в умовах дефіциту, тому що зростання вільних цін у кінцевому підсумку веде до скорочення виробництва. Україна, відпустивши у зв’язку з переходом до ринку свої ціни „на волю”, втратила значну частину національно продукту.

Граничний рівень ціни може бути надійною гарантією населенню від „цінового диктату” виробників в умовах відсутності конкуренції на внутрішньому ринку.

Одним із найважливіших завдань держави є забезпечення такого співвідношення монополії та конкуренції, яке не призводить до руйнівних наслідків у економіці. Це завдання розв’язується за допомогою антимонопольного законодавства. Антимонопольними вважаються такі закони, які забороняють дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне та горизонтальне фіксування цін, дискримінація у торгівлі тощо.

На соціально важливі товари й послуги граничний рівень ціни може встановлюватися місцевими органами влади.

Багато цивілізованих країн з розвинутою ринкової економікою вже пройшли етап регулювання верхніх меж цін на товари першої необхідності, зокрема на продукти харчування, і тепер відмовилися від цієї міри. Але відмовилися не тому, що вона погана, а тому що потреба в ній відпала, оскільки ринок цілком насичений, існує ефективна конкуренція не тільки між тими, хто виробляє товари, а й тими, хто їх реалізує, цілком виключений монополізм виробників і торговців шляхом дії ефективного антимонопольного законодавства.

1 2 3 4 5 6 7 8