| Назва: | Менеджмент |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 376,56 KB |
| Скачувань: | 267 |
Рис.4.17. Модель процесу організаційних змін К.Левіна "Розморожування" – це процес визнання необхідності організаційних змін. Здійснення змін – це самі зміни або процес їх здійснення. “Заморожування” – це процедури підсилення, підтримки змін до такого ступеня, коли вони стають сталою частиною системи. Відповідно до моделі К. Левіна процес організаційних змін включає в себе наступні кроки: Крок 1. Визнання необхідності змін (про необхідність організаційних змін свідчать, наприклад, зростання невдоволення співобітників організації існуючим станом, падіння показників ефективності діяльності організації тощо). Крок 2. Визначення цілей організаційних змін. Цілі організаційних змін можуть бути різноманітними, наприклад: зберігання або покращення ринкового положення фірми; вихід на нові ринки; підвищення продуктивності фірми; впровадження нових технологій тощо. Крок 3. Діагноз, тобто вивчення причин організаційних змін. Зміни, зокрема, можуть бути обумовлені усіма або деякими з наступних чинників: низький рівень оплати праці; погані умови роботи; некомпетентне керівництво тощо. Менеджер має чітко розуміти причини змін, щоб вірно визначити, якими повинні бути самі зміни. Крок 4. Планування змін і вибір техніки змін, що включає: визначення витрат, пов’язаних зі здійсненням змін; визначення впливу змін на інші елементи організації; визначення ступеня участі робітників в проведенні змін; вибір техніки (засобів) здійснення змін. Крок 5. Здійснення змін – проведення організаційних змін. Крок 6. Оцінка змін. На завершальному етапі менеджер повинен оцінити до чого реально призвели організаційні зміни, які їх кінцеві результати. Опір організаційним змінам. В процесі планування організаційних змін менеджер має приймати до уваги, що внаслідок багатьох причин співробітники організації чинять опір проведенню організаційних змін, хоча вони і здаються їм необхідними. Основними причинами опору організаційним змінам є такі: 1) невизначеність. Можливо це найважливіша причини опору змінам. Напередодні змін співробітники стають занепокоєними, нервованими, турботними. Вони занепокоєні щодо своїх можливостей виконувати нову роботу, можливого звільнення тощо; 2) власні (особисті) інтереси окремих менеджерів або груп робітників. Такі інтереси часто суперечать цілям організаційних змін; 3) різне сприйняття. Робітники можуть опиратися змінам тому, що вони не погоджуються з такою оцінкою ситуації, яку запрпонував менеджер або просто сприймають її інакше; 4) відчуття втрати. Організаційні зміни, як правило, порушують соціальні взаємозв’язки, що вжесклалися в колективі, руйнують міжособові відносини в організації. З іншого боку організаційні зміни загрожують втратою влади, зміною статусу робітника тощо. Існує декілька стратегій подолання опору організаційним змінам: - стратегія залучення до участі. Робітники, які приймають участь в плануванні та реалізації змін краще розуміють їх причини. Завдяки участі зменшується вплив особистих інтересів, згладжується розрив міжособових контактів, з’являється можливість запропонувати власні ідеї щодо змін та сприймати ідеї інших співробітників; - стратегія навчання. Навчання співробітників під майбутні організаційні зміни зменшує ступінь невизначеності та збільшує впевненість щодо подальшої роботи в організації; - стратегія сприяння. Означає завчасне повідомлення про організаційні зміни, ознайомлення та роз’яснення їх сутності, проведення лише необхідних змін. Все це створює умови для кращого завчасного пристосування до нових умов; - стратегія переговорів. Має на меті ухвалення "нововведень" шляхом "покупки згоди" тих, хто чинить опір змінам за допомогою матеріальних стимулів; - стратегія кооптації. Надання особі, яка чинить опір, певних повноважень щодо впровадження та здійснення організаційних змін (наприклад, включення до складу комісії з проведення організаційних змін); - стратегія маніпулювання. Свідоме використання заздалегідь неповної, неточної або неправильної інформації про зміни з метою отримання підтримки і здійснення змін; - стратегія примушування. Застосування загрози санкцій за незгоду з проведенням організаційних змін. В процесі здійснення організаційних змін завжди існують сили за та проти їх проведення. З метою сприяння змінам менеджер має провести так званий "аналіз поля сил" і скласти баланс сил, тобто чітко визначити фактори, що сприяють і заважають здійсненню змін (див. табл. 4.9.). Після цього необхідно шукати шляхи і засоби поступової нейтралізації або мінімізації факторів, що заважають змінам. 28. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ У процесі ринкових перетворень в Україні в різних галузях народного господарства, в тому числі і у фармацевтичній галузі, активно почали використовувати термін "менеджмент". Разом з тим широко використовується також поняття "управління" і дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини. Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління та означає управління людьми (працівниками, колективами працівників, І рунами, організацією та ін.). На рис. 1.2 показано співвідношення між поняттями "управління" та "менеджмент". Менеджмент - це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей. На сьогодні у світі існує понад п'ятдесят визначень поняття "менеджмент". В його основі лежить англійське дієслово " to manage" - керувати, яке походить від латинського "manus" - рука. Так, фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 p., дає такі тлумачення: * менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками); * менеджмент - це влада та мистецтво керівництва; * менеджмент - це вміння і адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників); * менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи. Рис. 1.2. Співвідношення між поняттями "управління" та "менеджмент" В "Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера" менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку. Американські підручники здебільшого пропонують таке визначення: "Менеджмент – це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення цілей організації". З функціональних позицій менеджмент - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей організації. Під організаціями розуміють підприємства, товариства, банки, асоціації тощо, їх відділи, бюро, сектори, цехи та ін. Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм як американська теорія управліннядаересуває центр ваги правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психофізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджери розглядаються як розпорядники економічного життя суспільства. Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства - задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг . Широка розповсюдженість у світі терміну "менеджмент" викликає необхідність його застосування і в Україні у розумінні .управління людьми, колективами працівники організаціями. Разом з тим у менеджменті буде використовуватись і термін "управлінні1 але з обов'язковою орієнтацією на певний об'єкт (процес). Наприклад, управління н ділом маркетингу фармацевтичної фірми, управління виробництвом, управління зовнішньоекономічною діяльністю. До основних категорій менеджменту належать поняття організацій, функцій менеджменту, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо. Характеристика етапів розвитку менеджменту Виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту: 1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. 2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. 3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок. 4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення. 5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів. 6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів. 29. Методи управління — це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Управління господарською організацією спрямоване на людей, на коло їх інтересів. Тому основою класифікації, методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. За своїм змістом мотиви виробничої діяльності людини можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. У відповідності з цим розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління. Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації. Перший — це управління, орієнтоване на використання створеного на державному рівні економічного сегменту загального зовнішнього середовища. Зміст цього аспекту зокрема складає: — формування системи оподаткування; — визначення амортизаційної політики; — формування митної політики; — визначення мінімального рівня заробітної плати тощо. Другий аспект пов'язаний з управлінням, орієнтованим на використання різноманітних економічних категорій, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкції і таке інше. 30.----------------------------------------------- 31. Термін "організація" вважається одним з найуживаніших. Він використовується в таких значеннях: як система, і зокрема, як система управління, що роз¬глядається як єдиний організм; як стадія процесу управління, призначена для створення нової, або реорганізації чи ліквідації діючої системи; як господарюючий суб'єкт тощо. У широкому розумінні, термін "організація" означає певний порядок, а підвищення рівня організованості - впорядкування. До¬сягнутий порядок можна визнати повним, якщо в ньому знайшли практичне втілення чотири аспекти впорядкованості, які виходять з то¬го, що визначені: а) межі системи, тобто встановлено, скільки та які системоутворю¬ючі одиниці вона охоплює; б) змінні, які характеризують одиниці, що утворюють систему; в) встановленні допустимі співвідношення між можливими кількісними значеннями змінних шляхом накладання обмежень на кожну з них; г) спосіб дії кожної одиниці і схема їх взаємодії. Сучасні крупні фірми - це національні та багатонаціональні компанії, які вкладають капітали в різні галузі і мають підприємства в багатьох країнах світу. У складі крупних фірм є десятки наукових ла¬бораторій, складна система матеріально-технічного постачання та збуту, яка охоплює багато агентів, підприємства технічного обслугову¬вання тощо. Для ефективного функціонування таких фірм необхідні, перш за все, досконалі внутрішні зв'язки. Об'єднання різних частин фірми в єдине ціле забезпечується організаційною функцією менедж¬менту. Системний підхід у менеджменті розглядає організацію як мно¬жину взаємозв'язаних і певним чином упорядкованих компонентів, що забезпечує цілісність організації та її стосунки із зовнішнім середови¬щем. Поняття "організація" охоплює такі взаємопов'язані елементи: • мету, завдання: • групування завдань для визначення видів робіт; • групування видів робіт у відповідних підрозділах згідно з метою ор¬ганізації; • делегування повноважень, розподіл відповідальності й визначення кількості рівнів в ієрархії управління; • створення організаційного клімату, який спонукає працівників активно працювати для досягнення мети організації; • проектування системи комунікацій, здатної забезпечити прийняття ефективних рішень, їх контролю та координації: • побудова єдиної організаційної системи, що забезпечує внутрішнє узгод¬ження всіх елементів організації, адаптацію до змін зовнішнього середо¬вища. Закони організації недостатньо розглядаються при вивченні предмета і змісту теорії організації, хоча дослідження в галузі орга¬нізації мають пріоритетне значення для обгрунтування розробок у сфері управління. Коротко розглянемо основний закон організації - закон синергії. Система є такою (а не випадковою сукупністю розрізнених еле¬ментів), коли вона організована, тобто є такою сукупністю, у якій ви¬значені місце, значення та зв'язки кожного елемента. Організація ж як система є не просто такою, а відносно відокремленою системою, тобто має необхідний для самостійного існування набір утворюючих еле¬ментів (підсистем, ланок). У добре організованих системах кожний елемент (як частина) необхідний для підтримування та функ¬ціонування цілого і поза ним (цілим) існувати не може. Іншими слова¬ми, частина необхідна для існування цілого, а ціле необхідне для існування частини. Основний закон організації - закон синергії - полягає у тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує "арифметичну" суму властивостей елементів - складників даного цілого. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної співучасті, взаємодії елементів, які знаходяться в межах цілого. Цей закон має різне прак¬тичне використання (наприклад, при формуванні корпоративних стра¬тегій). У даний час теорія організації перебуває у стадії становлення, але найчастіше (крім закону синергії) згадуються такі закони: • закон єдності аналізу-синтезу (процеси спеціалізації, дифе¬ренціації, з одного боку, доповнюється протилежними процесами інтеграції, універсалізації, з іншого боку); • закон пропорційності (необхідність певного співвідношення між частинами цілого); • закон композиції (мета діяльності підсистеми одночасно є однією з підцілей діяльності системи), • закон самозбереження (кожна реальна фізична чи матеріальна система прагне зберегти себе як цілісне утворення і економніше вит¬рачати свій ресурс); • закон організованості-інформованості (у системі не може бути більше порядку, ніж інформації); • закон онтогенезу (кожна організація проходить у своєму роз¬витку такі фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання). Організація як функція менеджменту - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працю¬вати разом для досягнення спільної мети. Отже, попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегії, а основна мета організаційної функції в менеджменті - забезпечити пе¬рехід від стратегії до структури. Організаційну функцію часто розглядають як процес розподілу обов'язків і координацію зусиль персоналу для забезпечення макси¬мальної продуктивності у досягненні наперед визначеної мети діяльності 32. 33. Соціальна відповідальність є похідною тих особистих цінностей, які випливають із етики менеджерів та підлеглих працівників. Суспільство, будь-яка організація чи група працівників визначає свою етику поведінки. Під етичною поведінки слід розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склалися суспільстві, або до яких воно прямує. В процесі підприємницької діяльності зустрічаються випадки відхилення від суспільних норм, що, власне, і є неетичною поведінкою. Причинами неетичної діяльності можуть бути: * конкурентна боротьба; * бажання мати великі прибутки; Ф невміле стимулювання керівників за етичну поведінку; * зменшення значення етики у суспільстві; * бажання досягнути цілі та виконати місію організації будь-якою ціною; * неетична поведінка партнерів (суміжників, засновників, постачальників тощо); * виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищ в організації; » невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва в організації; * занадто складна система розроблення та прийняття рішень в організації тощо. Сучасний менеджмент пропонує такі заходи забезпечення етичної поведінки: І. Запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації. Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, не закот виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації тощо. Західний спеціаліст Тім Граут-Сміт підкреслює, що інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, сі ворсин високоморального клімату у бізнесі. У розвинених країнах ці підходи сьогодні переважають. Так, великі корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюють механізм "екологічної безпеки". Особливо це стосується хімічних, фармацевтичних, нафтопереробних та інших підприємств зі шкідливим виробництвом. Деякі компанії піл впливом норм етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сипи в країнах, що розвиваються. 2. Впровадження комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати повсякденну практику з позиції етики і етичної поведінки. На невеликих підприємствах цю функцію може виконувати спеціаліст з етики бізнесу. 3. Проведення соціальних ревізій, призначення яких оцінювати вплив соціальних факторів на організацію 4 Організація навчання етичній поведінці керівників і підлеглих. 5. Постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо. 6. Проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки.