| Назва: | Леся Українка |
| Розмiр: | 14,61 KB |
| Надіслав(ла): | Алла Музичук |
| Опис: | спецшкола 246 м.Київ, 12 балів |
| Скачувань: | 8052 |
В драматургії історизм мислення Лесі Українки проявляється в об'єктивному детермінізмі подій, в історичній закономірності долі (а не умі) діючих осіб, об'єктивній логіці їх вчинків як голосу історичної вади. Все це досить чітко окреслено в драматичній поемі «Адвокат Мартіан» (1911), на долю героя якої випали важкі випробування. Зв'язаний із християнським підпіллям римський адвокат Мартіан при¬носить усе в жертву ідеї, яка для нього є найвищою цінністю. Його залишає дружина, не розуміють і звинувачують діти, яких він позбав¬ляє можливості самовиразитись як особистості. Ніхто не дізнається про подвиг і вагу жертви Мартіана. Утверджуючи мотиви торжества обо¬в'язку, Леся Українка героїчне життя передає як явище трагічне.
Мотиви біблійної легенди Леся Українка використала у невеликому за обсягом, але як завжди насиченому змістом драматичному діалозі «На полі крові». Звернення до образу Юди було своєчасним у роки, коли реабілітація зради, відступництва знаходила вияв і в творчості українських (Винниченко) та російських письменників (Андрєєв). «Основна тенденція сучасної літератури,— писав у 1912 р. М. Горький,— зводиться більш або менш до переоцінки діяльності Юди. Цей останній проголошується «братом, якого не зрозуміли» ".
Полемічне скеровуючи свій драматичний діалог проти такої літера¬тури, Леся Українка наділяє Юду всіма рисами типового ренегата, відступника. Він і Учителя зрадив, цілуючи, і до політичної групи пристав не з переконань, а лише щоб здобути владу і панування. Красномовною є деталь у фіналі твору: камінь з поля крові, кинутий у Юду, не долітає до нього. Ідея зради живуча, хоче цим підкреслити поетеса, людству нелегко викорінити її із свого буття.
Одним із кращих драматичних творів Лесі Українки є її «Камінний господар» (1912). Сама авторка виділяла цю драму як нову супроти своєї звичайної манери — сконцентровану, «не затоплену» лірикою. Це була українська версія світової теми, яку століттями розробляли видатні художники слова, причому одна з най¬цікавіших версій. Українська авторка створює не традиційну драму про кохання, а складний філософський твір, що порушує одвічні проб¬леми духовної свободи, свободи і влади, вірності і зради ідеалам.
«Камінний господар» — не лише дорогоцінне надбання української культури, а й цілком оригінальне явище у світовій літературі про Дон-Жуана. Це один із творів, які дали підставу і зарубіжним крити¬кам зробити той висновок, що «Леся Українка була співтворцем і ви¬датним представником європейського мистецтва XX століття».
«Лісова душа» поетеси завжди тужила за Поліссям, і вже непере¬можна ностальгія опанувала нею, коли, гнана хворобою, змушена була жити лише в південних краях. У 1911 р. на Кавказі за кілька днів вона написала «Лісову пісню». Була тяжко хвора, температура сяга¬ла 38, але жага творчої праці не давала спокою. «Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга,— отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати... Отак я писала «Лісову пісню»...
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у цій драмі-казці, яка розказує про красу людських почут¬тів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармо¬нії між людиною і природою.
Свої останні твори Леся Українка писала в стані особливого на¬пруження. Знала, що часу лишалось мало, а сказати хотілось багато... Говорила, що коли б навіть три життя жила, не встигла б все задумане зробити. Виснажлива творчість забирала і без того невеликі сили: «...вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінь¬кий раз»]. Невблаганно прогресувала хвороба. Поетеса живе Грузії, на зиму виїжджає до Єгипту. Перемагаючи важкі страждання, невтомно працює, виявляючи незвичайну мужність, витримку і незбо¬римість духу.
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині ,
боротьба і праця милі.
Так писала вона закляклою від холоду рукою, мандруючи серед бурі розлютованим морем до теплих берегів Єгипту. «...Пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там... Отак все посуватимусь далі та далі — та й зникну, обернуся в легенду...».
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Грузії, в м. Сурамі. Похована вона в Києві на Байковому кладовищі.
Творчість письменниці належить до тієї прогресивної спадщини минулого, яка для кожного нового покоління відкривається новими ду¬ховними скарбами, живе у віках, безконечно розвивається, даруючи людям мудрість, мужність і красу.
Література:
1. Українка Леся. Твори: В 2 т. – К.:Наук. Думка, 1986.
2. Історія української культури / За загал. Ред. І. Крип’якевича. –К.: Либідь, 1994.
3. Українська Муза. Поетична антологія. Од початку до наших днів. Вип.-К.:АТ “Обереги”. 1993.
Мотиви біблійної легенди Леся Українка використала у невеликому за обсягом, але як завжди насиченому змістом драматичному діалозі «На полі крові». Звернення до образу Юди було своєчасним у роки, коли реабілітація зради, відступництва знаходила вияв і в творчості українських (Винниченко) та російських письменників (Андрєєв). «Основна тенденція сучасної літератури,— писав у 1912 р. М. Горький,— зводиться більш або менш до переоцінки діяльності Юди. Цей останній проголошується «братом, якого не зрозуміли» ".
Полемічне скеровуючи свій драматичний діалог проти такої літера¬тури, Леся Українка наділяє Юду всіма рисами типового ренегата, відступника. Він і Учителя зрадив, цілуючи, і до політичної групи пристав не з переконань, а лише щоб здобути владу і панування. Красномовною є деталь у фіналі твору: камінь з поля крові, кинутий у Юду, не долітає до нього. Ідея зради живуча, хоче цим підкреслити поетеса, людству нелегко викорінити її із свого буття.
Одним із кращих драматичних творів Лесі Українки є її «Камінний господар» (1912). Сама авторка виділяла цю драму як нову супроти своєї звичайної манери — сконцентровану, «не затоплену» лірикою. Це була українська версія світової теми, яку століттями розробляли видатні художники слова, причому одна з най¬цікавіших версій. Українська авторка створює не традиційну драму про кохання, а складний філософський твір, що порушує одвічні проб¬леми духовної свободи, свободи і влади, вірності і зради ідеалам.
«Камінний господар» — не лише дорогоцінне надбання української культури, а й цілком оригінальне явище у світовій літературі про Дон-Жуана. Це один із творів, які дали підставу і зарубіжним крити¬кам зробити той висновок, що «Леся Українка була співтворцем і ви¬датним представником європейського мистецтва XX століття».
«Лісова душа» поетеси завжди тужила за Поліссям, і вже непере¬можна ностальгія опанувала нею, коли, гнана хворобою, змушена була жити лише в південних краях. У 1911 р. на Кавказі за кілька днів вона написала «Лісову пісню». Була тяжко хвора, температура сяга¬ла 38, але жага творчої праці не давала спокою. «Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга,— отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати... Отак я писала «Лісову пісню»...
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у цій драмі-казці, яка розказує про красу людських почут¬тів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармо¬нії між людиною і природою.
Свої останні твори Леся Українка писала в стані особливого на¬пруження. Знала, що часу лишалось мало, а сказати хотілось багато... Говорила, що коли б навіть три життя жила, не встигла б все задумане зробити. Виснажлива творчість забирала і без того невеликі сили: «...вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінь¬кий раз»]. Невблаганно прогресувала хвороба. Поетеса живе Грузії, на зиму виїжджає до Єгипту. Перемагаючи важкі страждання, невтомно працює, виявляючи незвичайну мужність, витримку і незбо¬римість духу.
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині ,
боротьба і праця милі.
Так писала вона закляклою від холоду рукою, мандруючи серед бурі розлютованим морем до теплих берегів Єгипту. «...Пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там... Отак все посуватимусь далі та далі — та й зникну, обернуся в легенду...».
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Грузії, в м. Сурамі. Похована вона в Києві на Байковому кладовищі.
Творчість письменниці належить до тієї прогресивної спадщини минулого, яка для кожного нового покоління відкривається новими ду¬ховними скарбами, живе у віках, безконечно розвивається, даруючи людям мудрість, мужність і красу.
Література:
1. Українка Леся. Твори: В 2 т. – К.:Наук. Думка, 1986.
2. Історія української культури / За загал. Ред. І. Крип’якевича. –К.: Либідь, 1994.
3. Українська Муза. Поетична антологія. Од початку до наших днів. Вип.-К.:АТ “Обереги”. 1993.