| Назва: | Ю.Яновський (аналіз художніх творів) |
| Розмiр: | 23,35 KB |
| Надіслав(ла): | Мальцева І.О. |
| Опис: | Луганський держ. пед. унів., викладач - Нежива Л.Л., оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 3252 |
До кінця йде з ними і комбриг Галат, хоча його поведінка на вій¬ні не бездоганна. Беззавітно хоробрий у бою і так само беззавітно відданий справі революції, одного разу він, п'яний, проспав «зі своєю коханою» великий моральний зрив у бригаді, його кіннотники під¬далися «барахольному настрою» і «погромили містечко М». Галат тяжко переживав свою ганьбу. Покірливо вислуховує він гнівний осуд з уст Шахая. Так само покірливо виконує наказ здати зброю, стати разом з винними під розстріл. І вже чує команду: «По ворогах революції!..» А потім, помилуваний перед боєм, приймає на себе го¬ловний удар ворога, щоб дати іншим бригадам і полкам дивізії мож¬ливість прорватися на з'єднання з армією.
Провина Галата, мабуть, не цілком відповідає рисам його харак¬теру. Яновському можна зробити закид тут у порушенні логіки ха¬рактеру в ім'я романтичної «красивості», підкреслено незвичайної ситуації. Але це не заступає головного в характері героя: його від¬даності революції, справі трудящих. «Куди ти нас ведеш?» — питають Галата кіннотники. «Я веду вас,— сухо інформував Галат, не підво¬дячи очей від мапи,— на проклятого ворога. Я веду вас на поля, за бідних людей і за правду».
Мабуть, з більшою підставою можна було б закинути Яновсько-му те, що характери його героїв змальовано не багатогранної вони виявляють себе тільки в бойових ділах, у подвигах. Усі інші сфери життя, почуттів коли і входять у роман, то лише як щось другоряд¬не. Не слід, проте, забувати, про який час написано роман і що саме в житті насправді робили його герої... А головне — не слід забувати, що «Чотири шаблі» — твір романтичний і образи героїв у ньому подані відповідно до особливостей цього стилю.
Про подвиги, про славу написано цей роман. Це — героїчний епос революції, події якої мають лишитися назавжди у вдячній пам'яті людства. «Вона може лягти костями,— говорить Шахай про парти¬занську сотню, яку посилає в иайпебезпечпіше г.;ісце бою.— Але сла¬ва тих, що загинуть, рятуючи справу й товаришів, вставатиме попе¬реду нас, як осяяний прапор перемоги! Слава ця піде між народ по країні, і заспівають нових дум про Остюків бій під Павлівною».
Інтонації урочисто-патетичні домінують і в описах бою, і в ха¬рактеристиці героїв, і в апторських ліричних відступах, сповнених палкого захоплення.
«Прекрасні хвилини! Ви ніколи не зітретесь і не припадете пилом! Довго ще в тихих походах співатимуть вашу славу!»
«Ранок весняний розносив бойові звуки. Сонце піднялося високо і йшло ще вище.— Перемога! — відгукалося в повітрі. Перемога! — казав степ. Перемога!»
Захват перемоги осяває все навкруги, робить його прекрасним, піднесеним. Навіть природа змінюється: «Весна розкрила свої крила. Вона летіла вниз — на масні поля, затуляючи рукою лице. Золотими стрілами радості бовваніли далекі могили. Щось невловиме літало в повітрі, пахучіше за чебрець, терпке, як молоде вино». І навіть «пил почав сідати урочисто».
Трохи далі автор скаже, що, «власне кажучи, весни ще не було». І «суха ковила ще стояла міцно». Та перед цим він розкриє таємни¬цю перетворення природи. «Кулеметники порозвалювались на тачан¬ках, і здавалося, що їм і чорт не брат. Довгі чуби виглядали з-під кашкетів, і мимоволі згадувались руки, що пестили б таку красу». Очи¬ма людей, які усвідомлюють справедливість своєї справи, беруть участь у переможній боротьбі за нове життя, дивиться на світ автор роману. І світ оновлюється: стає кращим, ширшим, усе в ньому — яскравішим, більшим, гучнішим, ніж звичайно. Голос командира артилерійської батареї «гримів, як труба», пар¬тизани були «вкриті пилом перемоги», кавалеристи, «закривавлені, як різники, похитувались на сідлах» від утоми після бою, «сонце за¬ходить серед тисяч смертей», командирів полків автор прирівнює до найталановитіших маршалів Наполеона, героїзм бійців співвідносить з подвигами відважних предків — запорожців, ворог у кожному бою «сильніший у п'ять разів» (і кожного разу він переможений!).
Захоплено-патетична домінанта і є головною стильоутворюючою енергією оповіді в романі. Герої не здійснюють нічого надприродного, але міра героїзму в їхніх подвигах максимальна, гранична. Це і зу¬мовлює той тип романтизму, в якому все правда, але це правда святкового торжества найбільш піднесених, прекрасних і яскравих людських сил і прагнень, ие правда, що немовби вимагає пишно¬го і яскравого одягу художнього слова для свого вираження. Вона запалює бурхливе полум'я захоплення в душі письменника, а де стільки захоплення — там ліричне начало здобуває принаймні рів¬ноправне з епічним (якщо не панівне) місце в оповідній тканині твору.
Провина Галата, мабуть, не цілком відповідає рисам його харак¬теру. Яновському можна зробити закид тут у порушенні логіки ха¬рактеру в ім'я романтичної «красивості», підкреслено незвичайної ситуації. Але це не заступає головного в характері героя: його від¬даності революції, справі трудящих. «Куди ти нас ведеш?» — питають Галата кіннотники. «Я веду вас,— сухо інформував Галат, не підво¬дячи очей від мапи,— на проклятого ворога. Я веду вас на поля, за бідних людей і за правду».
Мабуть, з більшою підставою можна було б закинути Яновсько-му те, що характери його героїв змальовано не багатогранної вони виявляють себе тільки в бойових ділах, у подвигах. Усі інші сфери життя, почуттів коли і входять у роман, то лише як щось другоряд¬не. Не слід, проте, забувати, про який час написано роман і що саме в житті насправді робили його герої... А головне — не слід забувати, що «Чотири шаблі» — твір романтичний і образи героїв у ньому подані відповідно до особливостей цього стилю.
Про подвиги, про славу написано цей роман. Це — героїчний епос революції, події якої мають лишитися назавжди у вдячній пам'яті людства. «Вона може лягти костями,— говорить Шахай про парти¬занську сотню, яку посилає в иайпебезпечпіше г.;ісце бою.— Але сла¬ва тих, що загинуть, рятуючи справу й товаришів, вставатиме попе¬реду нас, як осяяний прапор перемоги! Слава ця піде між народ по країні, і заспівають нових дум про Остюків бій під Павлівною».
Інтонації урочисто-патетичні домінують і в описах бою, і в ха¬рактеристиці героїв, і в апторських ліричних відступах, сповнених палкого захоплення.
«Прекрасні хвилини! Ви ніколи не зітретесь і не припадете пилом! Довго ще в тихих походах співатимуть вашу славу!»
«Ранок весняний розносив бойові звуки. Сонце піднялося високо і йшло ще вище.— Перемога! — відгукалося в повітрі. Перемога! — казав степ. Перемога!»
Захват перемоги осяває все навкруги, робить його прекрасним, піднесеним. Навіть природа змінюється: «Весна розкрила свої крила. Вона летіла вниз — на масні поля, затуляючи рукою лице. Золотими стрілами радості бовваніли далекі могили. Щось невловиме літало в повітрі, пахучіше за чебрець, терпке, як молоде вино». І навіть «пил почав сідати урочисто».
Трохи далі автор скаже, що, «власне кажучи, весни ще не було». І «суха ковила ще стояла міцно». Та перед цим він розкриє таємни¬цю перетворення природи. «Кулеметники порозвалювались на тачан¬ках, і здавалося, що їм і чорт не брат. Довгі чуби виглядали з-під кашкетів, і мимоволі згадувались руки, що пестили б таку красу». Очи¬ма людей, які усвідомлюють справедливість своєї справи, беруть участь у переможній боротьбі за нове життя, дивиться на світ автор роману. І світ оновлюється: стає кращим, ширшим, усе в ньому — яскравішим, більшим, гучнішим, ніж звичайно. Голос командира артилерійської батареї «гримів, як труба», пар¬тизани були «вкриті пилом перемоги», кавалеристи, «закривавлені, як різники, похитувались на сідлах» від утоми після бою, «сонце за¬ходить серед тисяч смертей», командирів полків автор прирівнює до найталановитіших маршалів Наполеона, героїзм бійців співвідносить з подвигами відважних предків — запорожців, ворог у кожному бою «сильніший у п'ять разів» (і кожного разу він переможений!).
Захоплено-патетична домінанта і є головною стильоутворюючою енергією оповіді в романі. Герої не здійснюють нічого надприродного, але міра героїзму в їхніх подвигах максимальна, гранична. Це і зу¬мовлює той тип романтизму, в якому все правда, але це правда святкового торжества найбільш піднесених, прекрасних і яскравих людських сил і прагнень, ие правда, що немовби вимагає пишно¬го і яскравого одягу художнього слова для свого вираження. Вона запалює бурхливе полум'я захоплення в душі письменника, а де стільки захоплення — там ліричне начало здобуває принаймні рів¬ноправне з епічним (якщо не панівне) місце в оповідній тканині твору.