| Назва: | Ю.Яновський (аналіз художніх творів) |
| Розмiр: | 23,35 KB |
| Надіслав(ла): | Мальцева І.О. |
| Опис: | Луганський держ. пед. унів., викладач - Нежива Л.Л., оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 3252 |
Засоби піднесеної романтики використовуються звичайно лише при зображенні справжніх героїв революції, борців за встановлення Радянської влади, а також у характеристиках цієї героїчної епохи. «Байгородське лицарство зліталося, мов орли»,— скаже Японський про тих, кому він безроздільно віддає свої симпатії. «...Теперішні наші дні,— говорить герой цієї повісті,— недосяжною романтикою слі¬питимуть прийдешніх...»
Така різка відмінність засобів зображення наявна і в інших тво¬рах молодого і ще недосвідченого автора.
Герой «Роману Ма» — цього романтичного гімну революційної мужності — червоний комісар Рубан безкомпромісно відданий рево¬люційному обов'язку, а шпигунство Ма показане як участь у жорсто¬ких злочинах. Це вона заманила трьох червоних розвідників і пере¬дала їх у руки ворогів. «Один із них не був ще трупом, але мав уже для цього всі візи на своєму мандатові й на грудях.
Не треба розповідати про ці візи. Завжди буває, що люди вміють краще хижаків різати живих людей. Ці візи були — неохайно зроб¬лені начерки зір, назва Республіки й прізвища Вождів. А розвідники були трупами від начерків гострими ножами!» Тому-то смерть Ма від руки Рубана подана у повісті як заслужена кара.
І все ж, зображуючи Ма, особливо ще не розгадану, не викриту, автор зізнається в своєму намірі «топтати романтичні полині», їх пахощами сповнений і заспокійливий естетсько-романтичний епілог повісті: «Невеличкий горбок у полинях завжди приваблює до відпо¬чинку. З землі росте біла гірка полинь і нагадує любов тієї, що ле¬жить під горбом».
Та весь цей лірико-романтичннй супровід створений лише для того, щоб показати любов Ма, те почуття, в якому вона ще лишається лю¬диною і яке тільки й могло б дати інше вираження її «диявольській» красі. Ма не відмовлено в людському, як не відмовив у ньому Борис Лавреньов білогвардійському поручикові Говорусі-Отроку («Сорок перший), показавши його любов до дівчини-червоногвардійця. Але й у Ю. Яновського, як і в Б. Лавреньова, немає жодних намірів ста¬вити поруч це людське з тим нелюдським, що роблять вороги рево¬люції.
Звичайно, романтичні засоби тут ще мають неприховано книжний характер, вони позначені одночасно і естетством, і несмаком роман¬тичних штампів. Але в них немає спроби прирівняти злочин до ге¬роїзму.
Першим великим художнім досягненням Яновського став роман «Чотири шаблі». У цьому творі, позначеному яскравою самобутньою оригінальністю, романтизм уперше так переконливо і широко проде¬монстрував свої можливості в художньому відображенні революції, свою спроможність стати її героїчним епосом. Саме в цьому й поля¬гало принципове значення новаторського художнього відкриття і внеску Яновського-романтика в розвиток української художньої прози.
Сім «пісень», які складають роман,— це «хроніка героїзму вико¬нання», «хроніка найвищих пунктів задуму» революції. «Автор узяв показувати тільки героїку виконання. Без психологічної балака¬нини. Ця книга фіксує пафос виконання, волю до здійснення наказів революції на окремих ділянках» *.
Чи правомірний такий підхід до відображення революції, грома¬дянської війни? Цілком. І тим більше — в творах героїчного епосу, в романтичних творах.
Вдивімося пильніше в образи і силуети, що нестримною лавиною мчать по сторінках роману Яновського, вслухаймося в пісню, що пе¬реможно звучить з цих сторінок. Це пісня про партизанську повінь на Україні, яка ввібрала течії різноманітного політичного забарв¬лення. Але Яновський цілком віддав свої симпатії лише тій з них, яка виступає під червоним прапором пролетарської революції. Він показав, як відбувається злиття стихійного протесту народних мас проти віковічного класового гноблення із свідомою боротьбою за пе¬ремогу революції, як героїзм народних мас стає вираженням їхньої історичної свідомості, як ця на початку «метушлива отара замість війська» перетворюється в добре організовану армію, яку «Шахай побудував так, щоб у кожну хвилину прийняти до лав нові й нові партизанські сотні. Залізні каркаси полків, сотень та батарей було розраховано, вони не ламалися й не гнулися, коли знаходились зайві завзяті бійці для сотень, батарей і полків. Чужі люди ставали част¬ками армії, вони швидко ставали солдатами, дисциплінованою маши¬ною ентузіазму».
Такій армії під силу вже не лише партизанські наскоки, але й доб¬ре продуманий бій з регулярною армією французів-інтервентів. Ша¬хай обіцяє «розтрощити» ворожу силу, забрати танки і гармати, ви¬йти до окупованого узбережжя Чорного моря, щоб потопити де¬сантні кораблі.
Чи це не гімн організації і дисципліні, впливу організованого і свідомого ядра, скажемо точніше — ідейного авангарду на неоргані¬зовану масу!
Не випадково ватажком і командиром партизанської армії стає робітник—шахтар Шахай. З того ж шахтарського племені й най¬ближчий йому за духом командир кавалерійської бригади Остюк. Він же й комісар.
Така різка відмінність засобів зображення наявна і в інших тво¬рах молодого і ще недосвідченого автора.
Герой «Роману Ма» — цього романтичного гімну революційної мужності — червоний комісар Рубан безкомпромісно відданий рево¬люційному обов'язку, а шпигунство Ма показане як участь у жорсто¬ких злочинах. Це вона заманила трьох червоних розвідників і пере¬дала їх у руки ворогів. «Один із них не був ще трупом, але мав уже для цього всі візи на своєму мандатові й на грудях.
Не треба розповідати про ці візи. Завжди буває, що люди вміють краще хижаків різати живих людей. Ці візи були — неохайно зроб¬лені начерки зір, назва Республіки й прізвища Вождів. А розвідники були трупами від начерків гострими ножами!» Тому-то смерть Ма від руки Рубана подана у повісті як заслужена кара.
І все ж, зображуючи Ма, особливо ще не розгадану, не викриту, автор зізнається в своєму намірі «топтати романтичні полині», їх пахощами сповнений і заспокійливий естетсько-романтичний епілог повісті: «Невеличкий горбок у полинях завжди приваблює до відпо¬чинку. З землі росте біла гірка полинь і нагадує любов тієї, що ле¬жить під горбом».
Та весь цей лірико-романтичннй супровід створений лише для того, щоб показати любов Ма, те почуття, в якому вона ще лишається лю¬диною і яке тільки й могло б дати інше вираження її «диявольській» красі. Ма не відмовлено в людському, як не відмовив у ньому Борис Лавреньов білогвардійському поручикові Говорусі-Отроку («Сорок перший), показавши його любов до дівчини-червоногвардійця. Але й у Ю. Яновського, як і в Б. Лавреньова, немає жодних намірів ста¬вити поруч це людське з тим нелюдським, що роблять вороги рево¬люції.
Звичайно, романтичні засоби тут ще мають неприховано книжний характер, вони позначені одночасно і естетством, і несмаком роман¬тичних штампів. Але в них немає спроби прирівняти злочин до ге¬роїзму.
Першим великим художнім досягненням Яновського став роман «Чотири шаблі». У цьому творі, позначеному яскравою самобутньою оригінальністю, романтизм уперше так переконливо і широко проде¬монстрував свої можливості в художньому відображенні революції, свою спроможність стати її героїчним епосом. Саме в цьому й поля¬гало принципове значення новаторського художнього відкриття і внеску Яновського-романтика в розвиток української художньої прози.
Сім «пісень», які складають роман,— це «хроніка героїзму вико¬нання», «хроніка найвищих пунктів задуму» революції. «Автор узяв показувати тільки героїку виконання. Без психологічної балака¬нини. Ця книга фіксує пафос виконання, волю до здійснення наказів революції на окремих ділянках» *.
Чи правомірний такий підхід до відображення революції, грома¬дянської війни? Цілком. І тим більше — в творах героїчного епосу, в романтичних творах.
Вдивімося пильніше в образи і силуети, що нестримною лавиною мчать по сторінках роману Яновського, вслухаймося в пісню, що пе¬реможно звучить з цих сторінок. Це пісня про партизанську повінь на Україні, яка ввібрала течії різноманітного політичного забарв¬лення. Але Яновський цілком віддав свої симпатії лише тій з них, яка виступає під червоним прапором пролетарської революції. Він показав, як відбувається злиття стихійного протесту народних мас проти віковічного класового гноблення із свідомою боротьбою за пе¬ремогу революції, як героїзм народних мас стає вираженням їхньої історичної свідомості, як ця на початку «метушлива отара замість війська» перетворюється в добре організовану армію, яку «Шахай побудував так, щоб у кожну хвилину прийняти до лав нові й нові партизанські сотні. Залізні каркаси полків, сотень та батарей було розраховано, вони не ламалися й не гнулися, коли знаходились зайві завзяті бійці для сотень, батарей і полків. Чужі люди ставали част¬ками армії, вони швидко ставали солдатами, дисциплінованою маши¬ною ентузіазму».
Такій армії під силу вже не лише партизанські наскоки, але й доб¬ре продуманий бій з регулярною армією французів-інтервентів. Ша¬хай обіцяє «розтрощити» ворожу силу, забрати танки і гармати, ви¬йти до окупованого узбережжя Чорного моря, щоб потопити де¬сантні кораблі.
Чи це не гімн організації і дисципліні, впливу організованого і свідомого ядра, скажемо точніше — ідейного авангарду на неоргані¬зовану масу!
Не випадково ватажком і командиром партизанської армії стає робітник—шахтар Шахай. З того ж шахтарського племені й най¬ближчий йому за духом командир кавалерійської бригади Остюк. Він же й комісар.