| Назва: | Життя – подвиг письменника – громадянина Олеся Гончара |
| Розмiр: | 43,49 KB |
| Надіслав(ла): | Янов Сергій |
| Опис: | ДГТУЖТ, 2001, Куліш А.І., оцінка "5", але багато орфографічних помилок. |
| Скачувань: | 3118 |
Принциповість, безкомпромісність Олеся Гончара витікає з його чіткої партійної позиції, з усвідом¬лення свого високого покликання і обов'язку: тво¬рити для народу, бути рядовим бійцем і водночас сурмачем його, не лише декларувати, а й на прак¬тиці утверджувати ленінські ідеали. На одній із нарад молодих він сказав: «В літературі нема нічо¬го нейтрального. Якщо твір не допомагає, то він неминуче завдає шкоди, хоча б уже тим, що засмі¬чує літературу й нівечить смаки читача... Вузький утилітарний підхід несумісний із справжнім ми¬стецтвом. Тільки велика гуманістична мета здатна викликати до життя твори справді епохальні, здатна участь митця вогнем і щирим пафо¬се йому доводилося бувати за кордоном у де-легаціях різних рівнів і рангів — аж до представ¬ництва в 00Н. Комуніст воєнного призову, він гідно репрезентує своє суспільство, свій народ, осо¬бистою поведінкою і діями агітуючи за наш, радян¬ський спосіб життя.
В тих численних подорожах за межі Вітчизни траплялося йому нерідко віч-на-віч стрічатися не лише з друзями, а й з одвертими ворогами нашого ладу. В деяких вельми напружених ситуаціях мож¬на було б і уникнути прямих конфронтацій, прига¬сити гостроту дискусії ухильними відповідями, ту¬манними недомовками.
Але те — не в характері Гончара. Він ніколи не уриває фрази на вигідному для себе місці, не пливе за кон'юнктурою настроїв аудиторії, не переходить до оборони, а йде в атаку на ідейного ворога у повен зріст, як і годиться солдатові партії. Цю його рису особливо високо шанують наші численні друзі за рубежем.
Будьмо одверті, принциповість не завжди оплачує¬ться лише вдячністю. У своїй майже сорокарічній літературній практиці Гончареві доводилось нати¬катися і на холодне нерозуміння, зазнавати спра¬ведливих і не завше логічних докорів критики. Вза¬галі, у такій делікатній, неоднолінійній сфері, як творчість, це неминуче. Відтак характер, сила і вар¬тість письменника випробовуються не лише славою, аі й тим, як він реагує на критику, як сприймає примхи фортуни.
Олесь Гончар знає собі ціну. Йде це в жодному разі не від самозакоханості та самовпевненості, а від усвідомлення ним високої ролі письменника і тих великих завдань, які покладає на нього су¬спільство. Митець у нашій країні осяяний безмеж¬ною довірою читача, отож літератору треба вироби¬ти в собі неабиякі якості і чесноти, щоб стояти на рівні цієї довіри. Легковажити своїм ремеслом, ба¬витися ним, спрощувати собі завдання, підіграючи пересічним смакам,— це означає зраджувати високі традиції свого цеху.
А. Рубінштейн якось сказав: «Писання—задо¬волення, друкування — відповідальність».
Це правило святе для Гончара. Навіть у своїх чи¬сленних виступах перед колгоспниками й учнями, у найрядовішій газетній замітці він ніколи не йшов на експромт, і якщо й доводилось говорити йому експромтом, то кожне слово, кожну фразу виважу¬вав найвищою мірою серйозності. І цим Олесь Те-рентійович особливо близький до Павла Тичини.
Я вже не кажу про роботу Гончара над оповідан¬нями, повістями й романами, де письменник просто-таки нещадний до себе. Править він уже навіть по верстці — чорно, не полишаючи в спокої і апробо¬вані, визнані читачем твори при перевиданні.
Одне слово, він знає справжню ціну письменниць¬кому хлібові, тому твердо відстоює свої творчі прин¬ципи, свою позицію, бо виважені вони на терезах його громадянської совісті і пильно звірені із жит¬тям...
Отже, здається, знав я про Гончара не так уже й мало. І все ж що ближче підходив до його квар¬тири, то відчутніше пробирав мене гострий холодок якоїсь внутрішньої тривоги. До того ж я запізню¬вався. За інших обставин оцю неточність можна було б списати на традиційну поетичну забудьку¬ватість.
Але сьогодні я виконував завдання газети, а по¬ведінка журналіста регламентується хоч і не писа¬ним, але залізним міжнародним цеховим правилом: за всіх обставин бути винятково точним і обов'яз¬ковим. візьміть до уваги і те, що йшов я на зустріч з Олесем Гончарем — людиною, котра щомісяця одержує сотні листів, кандидат у члени ЦК КПРС, член ЦК Компартії України, член Всесвітньої Ради Миру, голова Республіканського комітету захисту миру, засідає в численних комісіях і комітетах, рес¬публіканських, союзних та міжнародних, виконує нелегкі, а часом і досить складні обов'язки депу¬тата Верховної Ради СРСР; я йшов до письменника, "який має за своїми плечима трилогію «Прапоро¬носці», романи та повісті «Таврія», «Перекоп», «Лю¬дина і зброя», «Тронка», «Циклон», «Бригантина»,
ТАЄМНИЦЯ ХУДОЖНЬОГО ОБДАРОВАННЯ
Д'ро творчість Олеся Гончара на¬писано багато книг, статей, до¬сліджень. Критика була уважною до його щедрого, яскравого, сильного таланту. Здавалося, все вивче¬но досконально, розглянуто всі аспекти його багато¬гранної, кипучої літературної діяльності. Що сказа¬ти про О. Гончара нового, чим збагатити запас знань читача? Чи немає небезпеки повторення вже сказа¬ного й усталеного^
В тих численних подорожах за межі Вітчизни траплялося йому нерідко віч-на-віч стрічатися не лише з друзями, а й з одвертими ворогами нашого ладу. В деяких вельми напружених ситуаціях мож¬на було б і уникнути прямих конфронтацій, прига¬сити гостроту дискусії ухильними відповідями, ту¬манними недомовками.
Але те — не в характері Гончара. Він ніколи не уриває фрази на вигідному для себе місці, не пливе за кон'юнктурою настроїв аудиторії, не переходить до оборони, а йде в атаку на ідейного ворога у повен зріст, як і годиться солдатові партії. Цю його рису особливо високо шанують наші численні друзі за рубежем.
Будьмо одверті, принциповість не завжди оплачує¬ться лише вдячністю. У своїй майже сорокарічній літературній практиці Гончареві доводилось нати¬катися і на холодне нерозуміння, зазнавати спра¬ведливих і не завше логічних докорів критики. Вза¬галі, у такій делікатній, неоднолінійній сфері, як творчість, це неминуче. Відтак характер, сила і вар¬тість письменника випробовуються не лише славою, аі й тим, як він реагує на критику, як сприймає примхи фортуни.
Олесь Гончар знає собі ціну. Йде це в жодному разі не від самозакоханості та самовпевненості, а від усвідомлення ним високої ролі письменника і тих великих завдань, які покладає на нього су¬спільство. Митець у нашій країні осяяний безмеж¬ною довірою читача, отож літератору треба вироби¬ти в собі неабиякі якості і чесноти, щоб стояти на рівні цієї довіри. Легковажити своїм ремеслом, ба¬витися ним, спрощувати собі завдання, підіграючи пересічним смакам,— це означає зраджувати високі традиції свого цеху.
А. Рубінштейн якось сказав: «Писання—задо¬волення, друкування — відповідальність».
Це правило святе для Гончара. Навіть у своїх чи¬сленних виступах перед колгоспниками й учнями, у найрядовішій газетній замітці він ніколи не йшов на експромт, і якщо й доводилось говорити йому експромтом, то кожне слово, кожну фразу виважу¬вав найвищою мірою серйозності. І цим Олесь Те-рентійович особливо близький до Павла Тичини.
Я вже не кажу про роботу Гончара над оповідан¬нями, повістями й романами, де письменник просто-таки нещадний до себе. Править він уже навіть по верстці — чорно, не полишаючи в спокої і апробо¬вані, визнані читачем твори при перевиданні.
Одне слово, він знає справжню ціну письменниць¬кому хлібові, тому твердо відстоює свої творчі прин¬ципи, свою позицію, бо виважені вони на терезах його громадянської совісті і пильно звірені із жит¬тям...
Отже, здається, знав я про Гончара не так уже й мало. І все ж що ближче підходив до його квар¬тири, то відчутніше пробирав мене гострий холодок якоїсь внутрішньої тривоги. До того ж я запізню¬вався. За інших обставин оцю неточність можна було б списати на традиційну поетичну забудьку¬ватість.
Але сьогодні я виконував завдання газети, а по¬ведінка журналіста регламентується хоч і не писа¬ним, але залізним міжнародним цеховим правилом: за всіх обставин бути винятково точним і обов'яз¬ковим. візьміть до уваги і те, що йшов я на зустріч з Олесем Гончарем — людиною, котра щомісяця одержує сотні листів, кандидат у члени ЦК КПРС, член ЦК Компартії України, член Всесвітньої Ради Миру, голова Республіканського комітету захисту миру, засідає в численних комісіях і комітетах, рес¬публіканських, союзних та міжнародних, виконує нелегкі, а часом і досить складні обов'язки депу¬тата Верховної Ради СРСР; я йшов до письменника, "який має за своїми плечима трилогію «Прапоро¬носці», романи та повісті «Таврія», «Перекоп», «Лю¬дина і зброя», «Тронка», «Циклон», «Бригантина»,
ТАЄМНИЦЯ ХУДОЖНЬОГО ОБДАРОВАННЯ
Д'ро творчість Олеся Гончара на¬писано багато книг, статей, до¬сліджень. Критика була уважною до його щедрого, яскравого, сильного таланту. Здавалося, все вивче¬но досконально, розглянуто всі аспекти його багато¬гранної, кипучої літературної діяльності. Що сказа¬ти про О. Гончара нового, чим збагатити запас знань читача? Чи немає небезпеки повторення вже сказа¬ного й усталеного^