| Назва: | Життя – подвиг письменника – громадянина Олеся Гончара |
| Розмiр: | 43,49 KB |
| Надіслав(ла): | Янов Сергій |
| Опис: | ДГТУЖТ, 2001, Куліш А.І., оцінка "5", але багато орфографічних помилок. |
| Скачувань: | 3118 |
Виліплені ним характери різних психологічних широт і темпераментів входять в ужиток нашої сві¬домості, мов живі люди, які близькі нам не тільки кревною спорідненістю, але й помислами, душевною настроєністю. Тому-то й приймав серце зображені письменником картини рідної природи, побуту, ді¬яння людей, приймає природно, як настання світан¬кової зорі, що розмотує над степом червоні знамена світла. Полуденне сонце ласкаво висвітлило степи України, обвітрені обличчя чабанів, гнівну рішу¬чість на обличчях воїнів, овіяних космічним холо¬дом льотчиків. Домірність художнього відчування життя і аналізуючого інтелекту визначила гармоній¬ну єдність змісту і форми книг Олеся Гончара, при¬родність його героїв, характери яких розвиваються самі собою. Чудова це якість!
Я люблю тебе, Україно Олеся Гончара: твій пісен¬ний, незбагненне обдарований народ, твої у білій заметілі сади, морські і річкові хвилі, перемішані. з сонцем, твої солов'їні світанки, відвагу твою во¬лелюбну. твій гумор нестаріючий, яскраву фанта¬зію твою. І я, житель Волги, доземне, по-синівськи вклоняюся тобі й кажу спасибі за те, що ти така багата на таланти.
ПЛОТЬ ВІД ПЛОТІ НАРОДУ
Щасливий той художник, чиї політ мислі, душа, творчість, усе жит¬тя зв'язані воєдино, кровно злиті з рідним народом, із землею батьків. Все, що складає силу і чарів¬ність народного життя: багатовікова праця, слав¬на історія, постійний рух уперед, неповторна в своїй красі мова, сповнені сумом і радістю пісні, люба з перших днів дитинства природа,— з усього цього складається буття справжнього митця, все відобра¬жає він у своїх творіннях, повертаючи людям те, що по праву належить Їм, творцям земної правди 1 краси.
Саме таким є Олесь Гончар. Йому не потрібно бу< ло «ходити в народ», педантично «вивчати» закони рідної української мови або з допомогою стеногра¬фістки записувати «для пам'яті» українські пісні, історичні думи, легенди, повір'я. Плоть від плоті і кров від крові свого народу, він народився І виріс у слободі на Полтавщині, з дитинства спізнав не¬легку працю землероба, назавжди полюбив политі потом батьків і дідів поля, зелені переліски, тихі, отінені плакучими вербами ріки. на все життя за-пам*ятав незрівнянні за мелодійністю прекрасні пісні свого народу і м'яку, чарівну його мову.
До Великої Вітчизняної війни юнак Гончар учився Друкував в українських газетах та журналах визволявся від фашистського іга та як ішов визво¬ляти інші народи світу.
Мені випало щастя завідувати в газеті саме літе¬ратурним відділом. Я мав можливість підбирати матеріал, упорядковувати його, подавати до набору й перечитувати набране. Це були найприємніші дні, коли я, виконуючи свій редакторський обов'язок, водночас читав улюблені твори!
За кілька років після цього мені випало щастя повернутися на Україну, в столицю Української Ра¬дянської Соціалістичної Республіки, у наш золото верхий Київ. Тут я, ставши членом СПУ, вже мав змогу не тільки читати твори улюбленого письмен¬ника, літописця величних подвигів, але й зустріча¬ти його самого. Саме тоді, коли я оселився в Києві 1959 року і став членом СПУ, ми обрали Олеся Гон-чара головою нашої письменницької організації, і на цьому посту ми бачили його аж до 1971 року. А далі — його діяльність поширилася на всю Укра¬їну, на весь Радянський Союз. Він же й неоднора¬зовий делегат з'їздів Компартії, і кандидат у члени ЦК КПРС, і депутат Верховної Ради СРСР, а до того й голова Українського республіканського комітету захисту миру.
Але творчість Олеся Гончара не припиняється. За «Прапороносцями» пішов ряд нових творів, і се¬ред них такі, як «Таврія», «Тронка», «Бригантина» та інші. До того ж цей прекрасний літописець подвигів стає уважливим спостерігачем нашого літе¬ратурного життя. Проникливі його літературно-кри¬тичні статті, етюди і різні виступи.
Таким блискучим є шлях письменника і громадя¬нина, лауреата Ленінської премії, двох Державних премій і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевчен¬ка, шлях невтомного працівника. І, згадуючії про це, не можна не пишатися, серцем не радіти.
.Дорогами правди і миру
Пам'ять відновлює давній день. Рік 1965-й. Травень. Александр-плац у Берліні. Нас троє: Олесь Гончар, Іван Драч і я. Напередодні тут відкрився Європейський форум письменників. Радянська делегація велика. У ній представлені всі літератури народів нашої Вітчизни. «Письменники зобов'язані' спілкуватися, — сказав у вступній промові видатний німецький письменник Людвіг Ренн.— Якщо ми знехтуємо своїм кревним обов'язком, життя обмине нас».
— Спілкуватися — це означає, насамперед,— під¬креслює Олесь Гончар,— незмінно дбати, щоб кож¬ний твір збагачував інтелектуальний світ читача, прилучав його до животрепетних справ сучасності... А сучасність спражно воліє миру, миру і дружби між людьми доброї волі. Тільки так.
Тоді на Александрплац про це говорилося урив¬часто, з вимогливою суворістю, а через день на за¬сіданні форуму, виступаючи від імені радянської літератури, Олесь Гончар сказав про це з властивою йому рішучістю:
Я люблю тебе, Україно Олеся Гончара: твій пісен¬ний, незбагненне обдарований народ, твої у білій заметілі сади, морські і річкові хвилі, перемішані. з сонцем, твої солов'їні світанки, відвагу твою во¬лелюбну. твій гумор нестаріючий, яскраву фанта¬зію твою. І я, житель Волги, доземне, по-синівськи вклоняюся тобі й кажу спасибі за те, що ти така багата на таланти.
ПЛОТЬ ВІД ПЛОТІ НАРОДУ
Щасливий той художник, чиї політ мислі, душа, творчість, усе жит¬тя зв'язані воєдино, кровно злиті з рідним народом, із землею батьків. Все, що складає силу і чарів¬ність народного життя: багатовікова праця, слав¬на історія, постійний рух уперед, неповторна в своїй красі мова, сповнені сумом і радістю пісні, люба з перших днів дитинства природа,— з усього цього складається буття справжнього митця, все відобра¬жає він у своїх творіннях, повертаючи людям те, що по праву належить Їм, творцям земної правди 1 краси.
Саме таким є Олесь Гончар. Йому не потрібно бу< ло «ходити в народ», педантично «вивчати» закони рідної української мови або з допомогою стеногра¬фістки записувати «для пам'яті» українські пісні, історичні думи, легенди, повір'я. Плоть від плоті і кров від крові свого народу, він народився І виріс у слободі на Полтавщині, з дитинства спізнав не¬легку працю землероба, назавжди полюбив политі потом батьків і дідів поля, зелені переліски, тихі, отінені плакучими вербами ріки. на все життя за-пам*ятав незрівнянні за мелодійністю прекрасні пісні свого народу і м'яку, чарівну його мову.
До Великої Вітчизняної війни юнак Гончар учився Друкував в українських газетах та журналах визволявся від фашистського іга та як ішов визво¬ляти інші народи світу.
Мені випало щастя завідувати в газеті саме літе¬ратурним відділом. Я мав можливість підбирати матеріал, упорядковувати його, подавати до набору й перечитувати набране. Це були найприємніші дні, коли я, виконуючи свій редакторський обов'язок, водночас читав улюблені твори!
За кілька років після цього мені випало щастя повернутися на Україну, в столицю Української Ра¬дянської Соціалістичної Республіки, у наш золото верхий Київ. Тут я, ставши членом СПУ, вже мав змогу не тільки читати твори улюбленого письмен¬ника, літописця величних подвигів, але й зустріча¬ти його самого. Саме тоді, коли я оселився в Києві 1959 року і став членом СПУ, ми обрали Олеся Гон-чара головою нашої письменницької організації, і на цьому посту ми бачили його аж до 1971 року. А далі — його діяльність поширилася на всю Укра¬їну, на весь Радянський Союз. Він же й неоднора¬зовий делегат з'їздів Компартії, і кандидат у члени ЦК КПРС, і депутат Верховної Ради СРСР, а до того й голова Українського республіканського комітету захисту миру.
Але творчість Олеся Гончара не припиняється. За «Прапороносцями» пішов ряд нових творів, і се¬ред них такі, як «Таврія», «Тронка», «Бригантина» та інші. До того ж цей прекрасний літописець подвигів стає уважливим спостерігачем нашого літе¬ратурного життя. Проникливі його літературно-кри¬тичні статті, етюди і різні виступи.
Таким блискучим є шлях письменника і громадя¬нина, лауреата Ленінської премії, двох Державних премій і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевчен¬ка, шлях невтомного працівника. І, згадуючії про це, не можна не пишатися, серцем не радіти.
.Дорогами правди і миру
Пам'ять відновлює давній день. Рік 1965-й. Травень. Александр-плац у Берліні. Нас троє: Олесь Гончар, Іван Драч і я. Напередодні тут відкрився Європейський форум письменників. Радянська делегація велика. У ній представлені всі літератури народів нашої Вітчизни. «Письменники зобов'язані' спілкуватися, — сказав у вступній промові видатний німецький письменник Людвіг Ренн.— Якщо ми знехтуємо своїм кревним обов'язком, життя обмине нас».
— Спілкуватися — це означає, насамперед,— під¬креслює Олесь Гончар,— незмінно дбати, щоб кож¬ний твір збагачував інтелектуальний світ читача, прилучав його до животрепетних справ сучасності... А сучасність спражно воліє миру, миру і дружби між людьми доброї волі. Тільки так.
Тоді на Александрплац про це говорилося урив¬часто, з вимогливою суворістю, а через день на за¬сіданні форуму, виступаючи від імені радянської літератури, Олесь Гончар сказав про це з властивою йому рішучістю: