| Назва: | Народний календар весняного циклу |
| Розмiр: | 12,77 KB |
| Надіслав(ла): | Unknown |
| Опис: | 12,7 k |
| Скачувань: | 1018 |
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ
Народний календар — це дуже старий, тисячолітній до¬кумент життя і культури українського народу, його далеких пращурів з передхристиянських часів. Протягом віків Ка¬лендар утворювався, доповнювався, наверствовувався, а в деякій своїй частині й перейшов у забуття. З прийняттям християнства Н. К. злився з Юліянським календарем, з хри¬стиянськими святами, але свій глибокий зміст зберіг до на¬шого часу, і просякнутий цілком раннім світоглядом культу покійників та анімістичним.
Народний календар — це цінний документ первісної культури, на жаль, ми не маємо певних джерел, як саме він ,,виглядав" у ранніх віках нашої праісторії та історії. Як вид¬но, наші прапрадіди мали свій власний календар, знали до¬кладно час зміни порів року; без метереологів наперед зна¬ли, яка буде погода, яке літо, яка зима, чи достатньо буде до¬щу, снігу, чи гаряче буде літо, чи великі будуть зимові завої та морози. Ті досліди та предрікання прапрадідів здебільшо¬го були вдалі, справджувались.
Аналізуючи Народний календар, ми сміливо можемо ска¬зати, що це відображення СОНЯШНОГО сільсько-господар¬ського РІЧНОГО ЦИКЛУ чи кола; друге, в Народньому кален¬дарі відведено почесне місце пошані покійників; віддзерка¬лена віра в сонце, явища природи, в магічні дії слова й рухів. Крім цього, в Народньому календарі чітко подається дохри¬стиянська віра, вірування, доброзичливі застереження, пора¬ди, здогади, чаклування, пророкування, угадування, попере¬дження та моральні повчання. У цім народнім документі по¬дана психологія нашого народу, його доброта, розум, му¬дрість, дотепність та глибока спостережливість явищ приро¬ди. В дуже мудрих та дотепних поетичних висловах повча¬ється — і коли сіяти, і коли збирати, і як саме домогтися ба¬гатого врожаю; і як зберігти здоров'я, як домогтися достат¬ків у господарстві. Пригадаймо стареньких бабусь, які без надуми визна¬чали фази місяця, початок літа, зими; точно визначали ці не¬письменні бабусі — й коли починаються м'ясниці, коли кін¬чаються, коли починається Великий, Петрівчаний чи Спасівчаний піст, коли Пилипівка; коли Великдень, Зелені свята тощо.
Цілком неписьменні столітні бабусі та дідусі дуже часто правдиво предрікали й урожай тої чи іншої культури, хліб¬ної, а чи городньої, предрікали річну погоду. „Сонце захо¬дить за хмари — буде завтра дощ". Червоні хмари при за¬ході сонця — буде наступний вітряний день; хмарні кола нав¬коло місяця — вітер, а взимку — мороз. „Кішка спить кала¬чем, а чи вилазить на піч — буде зимно; свині носять барліг у хлів — буде зимно; ластівки літають над самою землею — буде дощ. І до останнього часу, до першої чверті XX ст. ба¬бусі мали свій власний календар. Але перейдемо безпосе¬редньо до цього документу віків.
ЗАКЛИК ВЕСНИ — ЗУСТРІЧ ВЕСНИ
Весняні обряди самі ріжноманітні, багаті змістом, глибокі своїм значенням, але й найбільше потерпіли вони від духовенства та адміністрації, як звичаї “поганські”. Багато тих чудесних знищено протягом віків, багато заборонено й забуто, чимало наверствовано й змінено, чимало дійшло й до нас, злилися вони з християнськими святами й прийняли назви християнських свят.
... „Властиво ж весняний період розпочинався з появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався при¬близно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підда¬них назвами церковних свят, сей період відкривається святом „обрітення глави Івана Христителя", 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом „обер¬нення", „оборотення". В сей день чоловік до жінки обер¬тається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". „Діти від хліба, а птахи до гнізд".
Після довгої, холодної, сумної та нудної зими, коли пе¬ред очима людини, лише біла пелена, якою вкриті гори, доли, ліси й луки; коли скована земля морозами; ріки, озера й ста¬ви — застигли під товстим льодяним покровом; коли стоять голі ліси та сади й лише буйні вітри завивають та витанцьо¬вує завірюха-заметіль, — знудились люди, особливо діти. Всі мрії, надії, жадання й почуття — звернені в бік весни, тепла й сонця.
Ще з грудня, як тільки сонце починає пригрівати силь¬ніше, як день збільшується, а ніч усе меншає — більше й більше посилюються емоції людини ранньої культури.
Селянин нетерпляче жде весну з свого погляду — найкращого й учасного виконання сезонових господарських ро¬біт, бо „весняний день — годує зимовий місяць". А ці важ¬кі господарські роботи разом з виконанням певних ритуалів-звичаїв, танців та співів і були в ту давнину релігійним святом:
... „В народній свідомості свято й робота, праця й гри¬ще, .господарський акт і танець-спів не відокремлені. Свято в народній релігії разом із тим є робота, грище й праця сполучені. Грище стоїть завжди в прямому зв'язку з життєвою практикою, з с.-г. виробництвом;
Народний календар — це дуже старий, тисячолітній до¬кумент життя і культури українського народу, його далеких пращурів з передхристиянських часів. Протягом віків Ка¬лендар утворювався, доповнювався, наверствовувався, а в деякій своїй частині й перейшов у забуття. З прийняттям християнства Н. К. злився з Юліянським календарем, з хри¬стиянськими святами, але свій глибокий зміст зберіг до на¬шого часу, і просякнутий цілком раннім світоглядом культу покійників та анімістичним.
Народний календар — це цінний документ первісної культури, на жаль, ми не маємо певних джерел, як саме він ,,виглядав" у ранніх віках нашої праісторії та історії. Як вид¬но, наші прапрадіди мали свій власний календар, знали до¬кладно час зміни порів року; без метереологів наперед зна¬ли, яка буде погода, яке літо, яка зима, чи достатньо буде до¬щу, снігу, чи гаряче буде літо, чи великі будуть зимові завої та морози. Ті досліди та предрікання прапрадідів здебільшо¬го були вдалі, справджувались.
Аналізуючи Народний календар, ми сміливо можемо ска¬зати, що це відображення СОНЯШНОГО сільсько-господар¬ського РІЧНОГО ЦИКЛУ чи кола; друге, в Народньому кален¬дарі відведено почесне місце пошані покійників; віддзерка¬лена віра в сонце, явища природи, в магічні дії слова й рухів. Крім цього, в Народньому календарі чітко подається дохри¬стиянська віра, вірування, доброзичливі застереження, пора¬ди, здогади, чаклування, пророкування, угадування, попере¬дження та моральні повчання. У цім народнім документі по¬дана психологія нашого народу, його доброта, розум, му¬дрість, дотепність та глибока спостережливість явищ приро¬ди. В дуже мудрих та дотепних поетичних висловах повча¬ється — і коли сіяти, і коли збирати, і як саме домогтися ба¬гатого врожаю; і як зберігти здоров'я, як домогтися достат¬ків у господарстві. Пригадаймо стареньких бабусь, які без надуми визна¬чали фази місяця, початок літа, зими; точно визначали ці не¬письменні бабусі — й коли починаються м'ясниці, коли кін¬чаються, коли починається Великий, Петрівчаний чи Спасівчаний піст, коли Пилипівка; коли Великдень, Зелені свята тощо.
Цілком неписьменні столітні бабусі та дідусі дуже часто правдиво предрікали й урожай тої чи іншої культури, хліб¬ної, а чи городньої, предрікали річну погоду. „Сонце захо¬дить за хмари — буде завтра дощ". Червоні хмари при за¬ході сонця — буде наступний вітряний день; хмарні кола нав¬коло місяця — вітер, а взимку — мороз. „Кішка спить кала¬чем, а чи вилазить на піч — буде зимно; свині носять барліг у хлів — буде зимно; ластівки літають над самою землею — буде дощ. І до останнього часу, до першої чверті XX ст. ба¬бусі мали свій власний календар. Але перейдемо безпосе¬редньо до цього документу віків.
ЗАКЛИК ВЕСНИ — ЗУСТРІЧ ВЕСНИ
Весняні обряди самі ріжноманітні, багаті змістом, глибокі своїм значенням, але й найбільше потерпіли вони від духовенства та адміністрації, як звичаї “поганські”. Багато тих чудесних знищено протягом віків, багато заборонено й забуто, чимало наверствовано й змінено, чимало дійшло й до нас, злилися вони з християнськими святами й прийняли назви християнських свят.
... „Властиво ж весняний період розпочинався з появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався при¬близно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підда¬них назвами церковних свят, сей період відкривається святом „обрітення глави Івана Христителя", 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом „обер¬нення", „оборотення". В сей день чоловік до жінки обер¬тається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". „Діти від хліба, а птахи до гнізд".
Після довгої, холодної, сумної та нудної зими, коли пе¬ред очима людини, лише біла пелена, якою вкриті гори, доли, ліси й луки; коли скована земля морозами; ріки, озера й ста¬ви — застигли під товстим льодяним покровом; коли стоять голі ліси та сади й лише буйні вітри завивають та витанцьо¬вує завірюха-заметіль, — знудились люди, особливо діти. Всі мрії, надії, жадання й почуття — звернені в бік весни, тепла й сонця.
Ще з грудня, як тільки сонце починає пригрівати силь¬ніше, як день збільшується, а ніч усе меншає — більше й більше посилюються емоції людини ранньої культури.
Селянин нетерпляче жде весну з свого погляду — найкращого й учасного виконання сезонових господарських ро¬біт, бо „весняний день — годує зимовий місяць". А ці важ¬кі господарські роботи разом з виконанням певних ритуалів-звичаїв, танців та співів і були в ту давнину релігійним святом:
... „В народній свідомості свято й робота, праця й гри¬ще, .господарський акт і танець-спів не відокремлені. Свято в народній релігії разом із тим є робота, грище й праця сполучені. Грище стоїть завжди в прямому зв'язку з життєвою практикою, з с.-г. виробництвом;