| Назва: | Жан Нікола Артюр Рембо |
| Розмiр: | 9,56 KB |
| Надіслав(ла): | Unknown |
| Опис: | 9,56 k |
| Скачувань: | 3014 |
«Як гордо голову здійняла знов Людина!
І Бога променем своїм краса первинна
На плотськім олтарі в тремкий повергла стан.
Щаслива від добра, поблідла від страждань.
Людина хоче все пройти й пізнати!..»
А.Рембо
Серед визначних поетів французького символізму чи не наитрагічнішою є постать Артюра Рембо. На мить увірвався він у літературу (почав писати те в школі, та назавжди полишив поезію вже в 20-річному віці), але його творчість, гарячкова і відчайдушна, трагічна і енергійна, схвилювала сучасників і нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».
Життєвий і творчий шлях поета. Жан Нікола Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку'Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції, у буржуазній сім'ї. Мати прищеплювала дітям доброчинність, любов до бога, а батько вчив їх поміркованості та ощадливості. Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Учитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. З шести-семи років Артюр почав писати прозою, а потім віршами. У п'ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869 р. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється тво¬рами Рабле і Гюго, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В.Гюго, високо оцінивши його талант, назвав Рембо «дитям Шекспіра».
, Перший період творчості митця (до 1871 року) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційно¬го Шарлевіля, де, за словами поета, «ніколи нічого не відбувається». Орієнтуючись на В.Гюго і Ш.Бодлера, почав писати вірші, що викривали нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію' («Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»). Рембо захоплюється революційними ідеями, що призвели до краху монархію. У ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов'язував з Республікою.
У 1871 році, дізнавшись про проголошення Комуни, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет брав безпосередню участь у житті комунарів, був навіть якийсь час у національній гвардії. Суворо-ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни,
зневірившись у соціальній боротьбі, А.Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 р. просить знищити свої твори про комунарів.
Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею. У листі 1871 р. до свого шкільного вчителя Жоржа Ізамбара Рембо стверджує, що поет — віщун і провидець — повинен бути Прометеєм, йти попереду людства. У серпні 1871 року, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець з провін¬ційного містечка зачарував своїми рядками відомого поета, і той запрошує його до себе. Знайомство переростає в дружбу. Верлен і Рембо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом по Європі.
У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року) поезія Рембо набуває трагічного звучання. Виділяється вірш «П'яний корабель», який Стефан Цвейг назвав «фан¬тасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, що збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.
У символістському сонеті «Голосівки» декла¬рувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова в символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та відображенні духовного життя людини.
І Бога променем своїм краса первинна
На плотськім олтарі в тремкий повергла стан.
Щаслива від добра, поблідла від страждань.
Людина хоче все пройти й пізнати!..»
А.Рембо
Серед визначних поетів французького символізму чи не наитрагічнішою є постать Артюра Рембо. На мить увірвався він у літературу (почав писати те в школі, та назавжди полишив поезію вже в 20-річному віці), але його творчість, гарячкова і відчайдушна, трагічна і енергійна, схвилювала сучасників і нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».
Життєвий і творчий шлях поета. Жан Нікола Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку'Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції, у буржуазній сім'ї. Мати прищеплювала дітям доброчинність, любов до бога, а батько вчив їх поміркованості та ощадливості. Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Учитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. З шести-семи років Артюр почав писати прозою, а потім віршами. У п'ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869 р. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється тво¬рами Рабле і Гюго, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В.Гюго, високо оцінивши його талант, назвав Рембо «дитям Шекспіра».
, Перший період творчості митця (до 1871 року) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційно¬го Шарлевіля, де, за словами поета, «ніколи нічого не відбувається». Орієнтуючись на В.Гюго і Ш.Бодлера, почав писати вірші, що викривали нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію' («Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»). Рембо захоплюється революційними ідеями, що призвели до краху монархію. У ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов'язував з Республікою.
У 1871 році, дізнавшись про проголошення Комуни, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет брав безпосередню участь у житті комунарів, був навіть якийсь час у національній гвардії. Суворо-ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни,
зневірившись у соціальній боротьбі, А.Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 р. просить знищити свої твори про комунарів.
Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею. У листі 1871 р. до свого шкільного вчителя Жоржа Ізамбара Рембо стверджує, що поет — віщун і провидець — повинен бути Прометеєм, йти попереду людства. У серпні 1871 року, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець з провін¬ційного містечка зачарував своїми рядками відомого поета, і той запрошує його до себе. Знайомство переростає в дружбу. Верлен і Рембо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом по Європі.
У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року) поезія Рембо набуває трагічного звучання. Виділяється вірш «П'яний корабель», який Стефан Цвейг назвав «фан¬тасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, що збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.
У символістському сонеті «Голосівки» декла¬рувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова в символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та відображенні духовного життя людини.