| Назва: | Виникнення та становлення інтелектуальної власності |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,64 KB |
| Скачувань: | 40 |
Виникнення та становлення інтелектуальної власності
Поряд з підприємливістю та винахідливістю людини навколо нас практично усі продукти або послуги на ринку підлягають захисту на основі права інтелектуальної власності. Наприклад, програвач компакт-дисків: існує патентна охорона на різноманітні технічні компоненти, фабрична марка охороняється за допомогою товарного знака, а музика, яка програється на програвачі компакт-диску, охороняється авторським правом.
У багатьох людей інтелектуальна власність асоціюється з Альбертом Ейнштейном. І не дарма, адже у цього факту є раціональне пояснення. На початку своєї кар'єри Ейнштейн був співробітником Швейцарського патентного відомства.
Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.
Уперше термін «інтелектуальна власність» вжив у 1845 році році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Цивільні права авторів, артистів та винахідників» («Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs»), що був вперше опублікований у 1856 році.
Хоча, як стверджує дослідниця Катерина Афанасьєва у своїй праці «Авторське право», вперше термін «інтелектуальна власність» як аналогічний матеріальній власності почали вживати французькі філософи епохи Просвітництва. Джон Локк вважав право творця літературного твору «його невід'ємним правом, що виникає власне з природи творчої діяльності й існує незалежно від визнання його державною владою». Прийнятий у 1710 р. в Англії перший у Європі закон про авторське право - «Статут королеви Анни» - закріпив за автором виключне право на опублікування свого твору протягом 14 років.
Остаточно ж поняття інтелектуальної власності як об'єкта економічних відносин сформувалося тільки в XVIII - XIX століттях, коли Європою стрімко поширювалися запроваджені в Англії законодавчі принципи охорони авторського права. З інтервалом у декілька десятиліть подібні до англійського «Статуту королеви Анни» закони були прийняті у Франції, Данії, Німеччині, США. Продаж і купівля прав на видання літературних та постановку драматичних творів набули масового характеру.
Але справжня історія цього поняття почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ, англ. WIPO). Ця організація доклала багато зусиль для світового визнання щодо закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.
У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, якою було визначено, зокрема, що інтелектуальної власності стосуються права на: літературні, художні та наукові твори; виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; винаходи у сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції; усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.
Запровадження у правничій термінології терміну «інтелектуальна власність» збіглося із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як «власність», тобто непорушного права власника. Такий перехід спричинив поширення термінів «крадіжка» або «піратство» на порушення авторського або патентного права, а також на виникнення ініціатив у напрямку розширення сфери дії законодавства у цій галузі.
Багато опонентів концепції інтелектуальної власності, особливо прихильники відкритого програмного забезпечення (програмне забезпечення, для якого є доступними (вихідний) програмний код, що забезпечує найкращі умови для вивчення такого програмного забезпечення та можливого подальшого внесення змін (удосконалень тощо) до нього) та вільної культури, називають її «інтелектуальною монополією» або «інтелектуальним протекціонізмом». На думку цих людей, законодавство у сфері інтелектуальної власності в його сучасному розумінні приносить більше суспільної шкоди, аніж користі. Одним з найбільш відомих опонентів інтелектуальної власності є Річард Столмен, автор GNU (проект GNU започаткований у 1983 з метою створення вільної операційної системи, яку назвали системою GNU).
Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними завданнями вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки. Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження в Європі.
Поряд з підприємливістю та винахідливістю людини навколо нас практично усі продукти або послуги на ринку підлягають захисту на основі права інтелектуальної власності. Наприклад, програвач компакт-дисків: існує патентна охорона на різноманітні технічні компоненти, фабрична марка охороняється за допомогою товарного знака, а музика, яка програється на програвачі компакт-диску, охороняється авторським правом.
У багатьох людей інтелектуальна власність асоціюється з Альбертом Ейнштейном. І не дарма, адже у цього факту є раціональне пояснення. На початку своєї кар'єри Ейнштейн був співробітником Швейцарського патентного відомства.
Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.
Уперше термін «інтелектуальна власність» вжив у 1845 році році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Цивільні права авторів, артистів та винахідників» («Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs»), що був вперше опублікований у 1856 році.
Хоча, як стверджує дослідниця Катерина Афанасьєва у своїй праці «Авторське право», вперше термін «інтелектуальна власність» як аналогічний матеріальній власності почали вживати французькі філософи епохи Просвітництва. Джон Локк вважав право творця літературного твору «його невід'ємним правом, що виникає власне з природи творчої діяльності й існує незалежно від визнання його державною владою». Прийнятий у 1710 р. в Англії перший у Європі закон про авторське право - «Статут королеви Анни» - закріпив за автором виключне право на опублікування свого твору протягом 14 років.
Остаточно ж поняття інтелектуальної власності як об'єкта економічних відносин сформувалося тільки в XVIII - XIX століттях, коли Європою стрімко поширювалися запроваджені в Англії законодавчі принципи охорони авторського права. З інтервалом у декілька десятиліть подібні до англійського «Статуту королеви Анни» закони були прийняті у Франції, Данії, Німеччині, США. Продаж і купівля прав на видання літературних та постановку драматичних творів набули масового характеру.
Але справжня історія цього поняття почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ, англ. WIPO). Ця організація доклала багато зусиль для світового визнання щодо закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.
У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, якою було визначено, зокрема, що інтелектуальної власності стосуються права на: літературні, художні та наукові твори; виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; винаходи у сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції; усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.
Запровадження у правничій термінології терміну «інтелектуальна власність» збіглося із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як «власність», тобто непорушного права власника. Такий перехід спричинив поширення термінів «крадіжка» або «піратство» на порушення авторського або патентного права, а також на виникнення ініціатив у напрямку розширення сфери дії законодавства у цій галузі.
Багато опонентів концепції інтелектуальної власності, особливо прихильники відкритого програмного забезпечення (програмне забезпечення, для якого є доступними (вихідний) програмний код, що забезпечує найкращі умови для вивчення такого програмного забезпечення та можливого подальшого внесення змін (удосконалень тощо) до нього) та вільної культури, називають її «інтелектуальною монополією» або «інтелектуальним протекціонізмом». На думку цих людей, законодавство у сфері інтелектуальної власності в його сучасному розумінні приносить більше суспільної шкоди, аніж користі. Одним з найбільш відомих опонентів інтелектуальної власності є Річард Столмен, автор GNU (проект GNU започаткований у 1983 з метою створення вільної операційної системи, яку назвали системою GNU).
Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними завданнями вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки. Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження в Європі.
