| Назва: | Прихід до влади М. С. Горбачова: випадковість чи необхідність? |
| Розмiр: | 13,15 KB |
| Надіслав(ла): | Кислицький Андрій |
| Опис: | НПУ імені Драгоманова, Хужняк І.А., відмінно |
| Скачувань: | 1327 |
А. В. Кислицький, магістр історії
ПРИХІД ДО ВЛАДИ М. С. ГОРБАЧОВА: ВИПАДКОВІСТЬ ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ?
(ПРО ВИТОКИ ПЕРЕБУДОВИ В СРСР)
Як ві¬до¬мо, пі¬с¬ля 18-рі¬ч¬но¬го пра¬в¬лін¬ня Л. І. Бре¬ж¬нє¬ва (1964—1982 рр.) до вла¬ди всьо¬го ли¬ше на 15 мі¬ся¬ців при¬йшов ком¬па¬р¬тій¬но-¬че¬кі¬ст¬сь¬кий ви¬су¬ва¬нець Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов. Йо¬го пра¬в¬лін¬ня від¬би¬ло¬ся в на¬род¬ній па¬м’я¬ті не¬од¬но¬зна¬ч¬но. З од¬но¬го бо¬ку,— це бо¬ро¬ть¬ба з ко¬ру¬п¬ці¬єю се¬ред пар¬тій¬но-¬де¬р¬жа¬в¬но¬го апа¬ра¬ту СРСР, а з ін¬шо¬го — бо¬ро¬ть¬ба за тру¬до¬ву ди¬с¬ци¬п¬лі¬ну, ко¬т¬ра в тих умо¬вах яв¬ля¬ла со¬бою по¬за¬еко¬но¬мі¬ч¬ний ме¬тод при¬му¬су до пра¬ці. Про ос¬та¬то¬ч¬не при¬ду¬шен¬ня ди¬си¬де¬нт¬сь¬ко¬го ру¬ху та¬кож не¬мо¬ж¬ли¬во за¬бу¬ти. Зре¬ш¬тою, Юрій Во¬ло¬ди¬ми¬ро¬вич по¬мер у ві¬ці 69,5 ро¬ків, за¬че¬пи¬в¬ши на по¬ча¬т¬ку 1984 р. ін¬те¬ре¬си на¬віть де¬яких сво¬їх со¬ю¬з¬ни¬ків і ви¬су¬ва¬н¬ців. (Сво¬го ча¬су про ді¬я¬ль¬ність на по¬са¬ді 1-го се¬к¬ре¬та¬ря Ле¬нін¬град¬сь¬ко¬го об¬ко¬му Л. М. Зай¬ко¬ва [1983—1985] де¬що роз¬по¬вів ко¬ли¬ш¬ній 1-й за¬сту¬п¬ник на¬ча¬ль¬ни¬ка УКДБ по Ле¬нін¬град¬сь¬кій об¬ла¬с¬ті ге¬не¬рал-¬ма¬йор О. Д. Ка¬лу¬гін [1980—1987]). Та¬ким чи¬ном, Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов ви¬яви¬в¬ся оди¬на¬ком-¬іде¬а¬лі¬с¬том, чиї ме¬то¬ди пра¬в¬лін¬ня при¬зве¬ли до йо¬го вла¬с¬ної за¬ги¬бе¬лі.
Ще менш три¬ва¬лим ви¬яви¬ло¬ся пра¬в¬лін¬ня ста¬в¬ле¬ни¬ка кон¬се¬р¬ва¬ти¬в¬них бре¬ж¬нєв¬сь¬ких кіл К. У. Че¬р¬не¬н¬ка — всьо¬го ли¬ше 13 мі¬ся¬ців. Фа¬к¬ти¬ч¬но від¬бу¬в¬ся пе¬ре¬во¬рот з ме¬тою від¬но¬в¬лен¬ня по¬лі¬тич¬ної ста¬бі¬ль¬но¬с¬ті. Ко¬с¬тя¬н¬тин Усти¬но¬вич за¬йняв у се¬ре¬ди¬ні лю¬то¬го 1984 р. по¬са¬ду Ге¬не¬не¬ра¬ль¬но¬го се¬к¬ре¬та¬ря ЦК КПРС, а че¬рез два мі¬ся¬ці був об¬ра¬ний Го¬ло¬вою Пре¬зи¬дії Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР. На¬сам¬пе¬ред, збе¬ре¬г¬ли¬ся при вла¬ді ке¬рі¬в¬ні ка¬д¬ри Пре¬зи¬дії Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР (2/3 за¬сту¬п¬ни¬ків Го¬ло¬ви і 1/2 чле¬нів Пре¬зи¬дії) та Ра¬ди Мі¬ні¬с¬т¬рів СРСР (3/4 за¬сту¬п¬ни¬ків Го¬ло¬ви та мі¬ні¬с¬т¬рів). Най¬бли¬ж¬чи¬ми осо¬ба¬ми до К. У. Че¬р¬не¬н¬ка ви¬яви¬ли¬ся В. В. Ку¬з¬не¬цов (пе¬р¬ший за¬сту¬п¬ник Го¬ло¬ви Пре¬зи¬дії Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР [1977—1986]) та М. О. Ти¬хо¬нов (Го¬ло¬ва Ра¬ди Мі¬ні¬с¬т¬рів СРСР [1980—1985]).
1984 рік ви¬яви¬в¬ся ро¬ком своє¬рі¬д¬но¬го мі¬ні-¬за¬с¬тою з усі¬ма йо¬го ат¬ри¬бу¬та¬ми — по¬дя¬ка¬ми осо¬би¬с¬то Ге¬не¬ра¬ль¬но¬му се¬к¬ре¬та¬рю ЦК КПРС і ре¬а¬к¬ці¬єю на будь-¬які йо¬го про¬по¬зи¬ції та за¬ува¬жен¬ня з на¬сту¬п¬ним їх од¬но¬стай¬ним схва¬лен¬ням, з чи¬с¬лен¬ни¬ми на¬го¬ро¬джен¬ня¬ми зо¬ло¬тою ме¬дал¬лю «Серп і Мо¬лот» та ор¬де¬ном Ле¬ні¬на, за¬га¬ль¬но¬со¬ю¬з¬ни¬ми на¬ра¬да¬ми, що ма¬ли уро¬чи¬с¬тий ха¬ра¬к¬тер, з уста¬но¬в¬лен¬ням бю¬с¬тів жи¬вим лю¬дям — Дві¬чі Ге¬ро¬ям Со¬ці¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬ної Пра¬ці. Зда¬ва¬ло¬ся, що час зу¬пи¬нив свій рух.
Але все¬ре¬ди¬ні Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу на¬зрі¬ва¬ла по¬лі¬ти¬ко-¬еко¬но¬мі¬ч¬на кри¬за, до якої при¬зве¬ло за¬до¬в¬ге спів¬пра¬в¬лін¬ня Л. І. Бре¬ж¬нє¬ва та О. М. Ко¬си¬гі¬на (1964—1980 рр.). За¬по¬бі¬г¬ти їй спро¬бу¬вав Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов, але отри¬мав при цьо¬му по¬ра¬з¬ку. К. У. Че¬р¬не¬н¬ко не пе¬ре¬йма¬в¬ся та¬ки¬ми про¬бле¬ма¬ми, а тим ча¬сом СРСР ввій¬шов у ста¬дію еко¬но¬мі¬ч¬ної ста¬г¬на¬ці¬ї.
Йшов ус¬пі¬ш¬ний роз¬ви¬ток вій¬сь¬ко¬во-¬про¬ми¬с¬ло¬во¬го ком¬пле¬к¬су, ма¬ши¬но¬бу¬ду¬ван¬ня, ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва ста¬лі, ви¬до¬бу¬т¬ку на¬ф¬ти і га¬зу. Ра¬зом з тим спо¬сте¬рі¬га¬ло¬ся від¬ста¬ван¬ня вве¬ден¬ня в дію ви¬ро¬б¬ни¬чий по¬ту¬ж¬но¬с¬тей для ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва то¬ва¬рів ши¬ро¬ко¬го вжи¬т¬ку. Це ста¬ло при¬чи¬ною не¬до¬ста¬т¬ньо¬го ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва, ни¬зь¬кої яко¬с¬ті та не¬ве¬ли¬ко¬го асо¬р¬ти¬ме¬н¬ту цих то¬ва¬рів. По¬ві¬ль¬но йшли бу¬ді¬в¬ни¬ц¬т¬во та ре¬ко¬н¬с¬т¬ру¬к¬ція про¬ми¬с¬ло¬вих під¬при¬ємств, не ви¬ста¬ча¬ло об¬ла¬д¬нан¬ня. Та най¬в¬ра¬з¬ли¬ві¬шим ста¬ло те, що ма¬ши¬но¬бу¬ду¬ван¬ня не мо¬г¬ло ви¬рі¬ши¬ти за¬вдан¬ня тех¬ні¬ч¬но¬го пе¬ре¬об¬ла¬д¬нан¬ня ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва.
Як¬що на За¬хо¬ді на¬у¬ко¬во-¬те¬х¬ні¬ч¬ний про¬грес йшов і йде ре¬во¬лю¬цій¬но, то в умо¬вах пла¬но¬вої со¬ці¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬ної еко¬но¬мі¬ки він йшов ево¬лю¬цій¬но. За¬со¬би ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва остан¬ній раз оно¬в¬лю¬ва¬ли¬ся в СРСР в 1966—1970 рр. («зо¬ло¬та п’я¬ти¬рі¬ч¬ка»). Ко¬е¬фі¬ці¬єнт оно¬в¬лен¬ня ос¬но¬в¬них фо¬н¬дів не¬ухи¬ль¬но зни¬жу¬ва¬в¬ся.
ПРИХІД ДО ВЛАДИ М. С. ГОРБАЧОВА: ВИПАДКОВІСТЬ ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ?
(ПРО ВИТОКИ ПЕРЕБУДОВИ В СРСР)
Як ві¬до¬мо, пі¬с¬ля 18-рі¬ч¬но¬го пра¬в¬лін¬ня Л. І. Бре¬ж¬нє¬ва (1964—1982 рр.) до вла¬ди всьо¬го ли¬ше на 15 мі¬ся¬ців при¬йшов ком¬па¬р¬тій¬но-¬че¬кі¬ст¬сь¬кий ви¬су¬ва¬нець Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов. Йо¬го пра¬в¬лін¬ня від¬би¬ло¬ся в на¬род¬ній па¬м’я¬ті не¬од¬но¬зна¬ч¬но. З од¬но¬го бо¬ку,— це бо¬ро¬ть¬ба з ко¬ру¬п¬ці¬єю се¬ред пар¬тій¬но-¬де¬р¬жа¬в¬но¬го апа¬ра¬ту СРСР, а з ін¬шо¬го — бо¬ро¬ть¬ба за тру¬до¬ву ди¬с¬ци¬п¬лі¬ну, ко¬т¬ра в тих умо¬вах яв¬ля¬ла со¬бою по¬за¬еко¬но¬мі¬ч¬ний ме¬тод при¬му¬су до пра¬ці. Про ос¬та¬то¬ч¬не при¬ду¬шен¬ня ди¬си¬де¬нт¬сь¬ко¬го ру¬ху та¬кож не¬мо¬ж¬ли¬во за¬бу¬ти. Зре¬ш¬тою, Юрій Во¬ло¬ди¬ми¬ро¬вич по¬мер у ві¬ці 69,5 ро¬ків, за¬че¬пи¬в¬ши на по¬ча¬т¬ку 1984 р. ін¬те¬ре¬си на¬віть де¬яких сво¬їх со¬ю¬з¬ни¬ків і ви¬су¬ва¬н¬ців. (Сво¬го ча¬су про ді¬я¬ль¬ність на по¬са¬ді 1-го се¬к¬ре¬та¬ря Ле¬нін¬град¬сь¬ко¬го об¬ко¬му Л. М. Зай¬ко¬ва [1983—1985] де¬що роз¬по¬вів ко¬ли¬ш¬ній 1-й за¬сту¬п¬ник на¬ча¬ль¬ни¬ка УКДБ по Ле¬нін¬град¬сь¬кій об¬ла¬с¬ті ге¬не¬рал-¬ма¬йор О. Д. Ка¬лу¬гін [1980—1987]). Та¬ким чи¬ном, Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов ви¬яви¬в¬ся оди¬на¬ком-¬іде¬а¬лі¬с¬том, чиї ме¬то¬ди пра¬в¬лін¬ня при¬зве¬ли до йо¬го вла¬с¬ної за¬ги¬бе¬лі.
Ще менш три¬ва¬лим ви¬яви¬ло¬ся пра¬в¬лін¬ня ста¬в¬ле¬ни¬ка кон¬се¬р¬ва¬ти¬в¬них бре¬ж¬нєв¬сь¬ких кіл К. У. Че¬р¬не¬н¬ка — всьо¬го ли¬ше 13 мі¬ся¬ців. Фа¬к¬ти¬ч¬но від¬бу¬в¬ся пе¬ре¬во¬рот з ме¬тою від¬но¬в¬лен¬ня по¬лі¬тич¬ної ста¬бі¬ль¬но¬с¬ті. Ко¬с¬тя¬н¬тин Усти¬но¬вич за¬йняв у се¬ре¬ди¬ні лю¬то¬го 1984 р. по¬са¬ду Ге¬не¬не¬ра¬ль¬но¬го се¬к¬ре¬та¬ря ЦК КПРС, а че¬рез два мі¬ся¬ці був об¬ра¬ний Го¬ло¬вою Пре¬зи¬дії Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР. На¬сам¬пе¬ред, збе¬ре¬г¬ли¬ся при вла¬ді ке¬рі¬в¬ні ка¬д¬ри Пре¬зи¬дії Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР (2/3 за¬сту¬п¬ни¬ків Го¬ло¬ви і 1/2 чле¬нів Пре¬зи¬дії) та Ра¬ди Мі¬ні¬с¬т¬рів СРСР (3/4 за¬сту¬п¬ни¬ків Го¬ло¬ви та мі¬ні¬с¬т¬рів). Най¬бли¬ж¬чи¬ми осо¬ба¬ми до К. У. Че¬р¬не¬н¬ка ви¬яви¬ли¬ся В. В. Ку¬з¬не¬цов (пе¬р¬ший за¬сту¬п¬ник Го¬ло¬ви Пре¬зи¬дії Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР [1977—1986]) та М. О. Ти¬хо¬нов (Го¬ло¬ва Ра¬ди Мі¬ні¬с¬т¬рів СРСР [1980—1985]).
1984 рік ви¬яви¬в¬ся ро¬ком своє¬рі¬д¬но¬го мі¬ні-¬за¬с¬тою з усі¬ма йо¬го ат¬ри¬бу¬та¬ми — по¬дя¬ка¬ми осо¬би¬с¬то Ге¬не¬ра¬ль¬но¬му се¬к¬ре¬та¬рю ЦК КПРС і ре¬а¬к¬ці¬єю на будь-¬які йо¬го про¬по¬зи¬ції та за¬ува¬жен¬ня з на¬сту¬п¬ним їх од¬но¬стай¬ним схва¬лен¬ням, з чи¬с¬лен¬ни¬ми на¬го¬ро¬джен¬ня¬ми зо¬ло¬тою ме¬дал¬лю «Серп і Мо¬лот» та ор¬де¬ном Ле¬ні¬на, за¬га¬ль¬но¬со¬ю¬з¬ни¬ми на¬ра¬да¬ми, що ма¬ли уро¬чи¬с¬тий ха¬ра¬к¬тер, з уста¬но¬в¬лен¬ням бю¬с¬тів жи¬вим лю¬дям — Дві¬чі Ге¬ро¬ям Со¬ці¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬ної Пра¬ці. Зда¬ва¬ло¬ся, що час зу¬пи¬нив свій рух.
Але все¬ре¬ди¬ні Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу на¬зрі¬ва¬ла по¬лі¬ти¬ко-¬еко¬но¬мі¬ч¬на кри¬за, до якої при¬зве¬ло за¬до¬в¬ге спів¬пра¬в¬лін¬ня Л. І. Бре¬ж¬нє¬ва та О. М. Ко¬си¬гі¬на (1964—1980 рр.). За¬по¬бі¬г¬ти їй спро¬бу¬вав Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов, але отри¬мав при цьо¬му по¬ра¬з¬ку. К. У. Че¬р¬не¬н¬ко не пе¬ре¬йма¬в¬ся та¬ки¬ми про¬бле¬ма¬ми, а тим ча¬сом СРСР ввій¬шов у ста¬дію еко¬но¬мі¬ч¬ної ста¬г¬на¬ці¬ї.
Йшов ус¬пі¬ш¬ний роз¬ви¬ток вій¬сь¬ко¬во-¬про¬ми¬с¬ло¬во¬го ком¬пле¬к¬су, ма¬ши¬но¬бу¬ду¬ван¬ня, ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва ста¬лі, ви¬до¬бу¬т¬ку на¬ф¬ти і га¬зу. Ра¬зом з тим спо¬сте¬рі¬га¬ло¬ся від¬ста¬ван¬ня вве¬ден¬ня в дію ви¬ро¬б¬ни¬чий по¬ту¬ж¬но¬с¬тей для ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва то¬ва¬рів ши¬ро¬ко¬го вжи¬т¬ку. Це ста¬ло при¬чи¬ною не¬до¬ста¬т¬ньо¬го ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва, ни¬зь¬кої яко¬с¬ті та не¬ве¬ли¬ко¬го асо¬р¬ти¬ме¬н¬ту цих то¬ва¬рів. По¬ві¬ль¬но йшли бу¬ді¬в¬ни¬ц¬т¬во та ре¬ко¬н¬с¬т¬ру¬к¬ція про¬ми¬с¬ло¬вих під¬при¬ємств, не ви¬ста¬ча¬ло об¬ла¬д¬нан¬ня. Та най¬в¬ра¬з¬ли¬ві¬шим ста¬ло те, що ма¬ши¬но¬бу¬ду¬ван¬ня не мо¬г¬ло ви¬рі¬ши¬ти за¬вдан¬ня тех¬ні¬ч¬но¬го пе¬ре¬об¬ла¬д¬нан¬ня ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва.
Як¬що на За¬хо¬ді на¬у¬ко¬во-¬те¬х¬ні¬ч¬ний про¬грес йшов і йде ре¬во¬лю¬цій¬но, то в умо¬вах пла¬но¬вої со¬ці¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬ної еко¬но¬мі¬ки він йшов ево¬лю¬цій¬но. За¬со¬би ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва остан¬ній раз оно¬в¬лю¬ва¬ли¬ся в СРСР в 1966—1970 рр. («зо¬ло¬та п’я¬ти¬рі¬ч¬ка»). Ко¬е¬фі¬ці¬єнт оно¬в¬лен¬ня ос¬но¬в¬них фо¬н¬дів не¬ухи¬ль¬но зни¬жу¬ва¬в¬ся.