| Назва: | Кадрові зміни в керівництві Збройних Сил СРСР напередодні перебудови |
| Розмiр: | 7,91 KB |
| Надіслав(ла): | Кислицький Андрій |
| Опис: | НПУ імені драгоманова, Хижняк І.А., відмінно |
| Скачувань: | 549 |
КАДРОВІ ЗМІНИ В КЕРІВНИЦТВІ ЗБРОЙНИХ СИЛ СРСР
НАПЕРЕДОДНІ ПЕРЕБУДОВИ
Де¬ся¬та п’я¬ти¬рі¬ч¬ка (1981—1985) за¬па¬м’я¬та¬ла¬ся пред¬ста¬в¬ни¬кам стар¬шо¬го і се¬ре¬д¬ньо¬го по¬ко¬лін¬ня як “п’я¬ти¬рі¬ч¬ка уро¬чи¬с¬тих по¬хо¬вань”. І не¬да¬ре¬м¬но: за пе¬рі¬од з кі¬н¬ця сі¬ч¬ня 1982 р. до се¬ре¬ди¬ни бе¬ре¬з¬ня 1985 р. по¬ме¬р¬ли, пе¬ре¬бу¬ва¬ю¬чи в скла¬ді По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС і на ви¬со¬ких пар¬тій¬них і дер¬жа¬в¬них по¬са¬дах, М. А. Су¬с¬лов, Л. І. Бре¬ж¬нєв, А. Я. Пе¬ль¬ше, Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов, Д. Ф. Усти¬нов і К. У. Че¬р¬не¬н¬ко. Са¬ме на се¬ре¬ди¬ну 1980-их рр. ста¬ла оче¬ви¬д¬ною вну¬т¬рі¬ш¬ньо¬по¬лі¬ти¬ч¬на ста¬г¬на¬ція в Ра¬дян¬сь¬ко¬му Со¬ю¬зі, об¬тя¬же¬на за¬го¬с¬т¬рен¬ням від¬но¬син з кра¬ї¬на¬ми За¬хі¬д¬ної Єв¬ро¬пи, США і Ка¬на¬до¬ю. КПРС втра¬ти¬ла трьох Ге¬не¬ра¬ль¬них се¬к¬ре¬та¬рів ЦК, го¬ло¬вно¬го іде¬о¬ло¬га, го¬ло¬вно¬го ко¬н¬т¬ро¬ле¬ра. Але тіль¬ки смерть Д. Ф. Усти¬но¬ва (мі¬ні¬с¬т¬ра обо¬ро¬ни СРСР) без¬по¬се¬ре¬д¬ньо впли¬ну¬ла на по¬да¬ль¬шу вну¬т¬рі¬шню і зо¬в¬ні¬ш¬ню по¬лі¬ти¬ку СРСР. Адже зна¬чен¬ня ар¬мії для ке¬рі¬в¬ни¬ц¬т¬ва пар¬тії та дер¬жа¬ви бу¬ло над¬зви¬чай¬но ва¬ж¬ли¬вим. Ра¬дян¬сь¬кий Со¬юз в кі¬н¬це¬во¬му ра¬ху¬н¬ку три¬ма¬в¬ся са¬ме на ній. На¬ці¬о¬на¬ль¬ні ре¬с¬пу¬б¬лі¬ки ма¬ли вла¬с¬ні Ком¬па¬р¬тії, ор¬га¬ни про¬ку¬ра¬ту¬ри, су¬ду, вну¬т¬рі¬шніх справ і дер¬жа¬в¬ної без¬пе¬ки, на¬віть ма¬рі¬о¬не¬т¬ко¬ві Мі¬ні¬с¬тер¬с¬т¬ва за¬ко¬р¬дон¬них справ. Не ви¬ста¬ча¬ло тіль¬ки Зброй¬них Сил.
22 гру¬д¬ня 1984 р. га¬зе¬та “Пра¬в¬да” (ор¬ган ЦК КПРС) по¬мі¬с¬ти¬ла по¬від¬ом¬лен¬ня про те, що “20 гру¬д¬ня 1984 р. на 77-му ро¬ці жит¬тя пі¬с¬ля тя¬ж¬кої хво¬ро¬би по¬мер член По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС, Мі¬ністр обо¬ро¬ни СРСР, де¬пу¬тат Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР Ге¬рой Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу, дві¬чі Ге¬рой Со¬ці¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬ної Пра¬ці, Ма¬р¬шал Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу Дми¬т¬ро Фе¬до¬ро¬вич Усти¬нов. В йо¬го осо¬бі Ко¬му¬ні¬с¬ти¬ч¬на пар¬тія і ра¬дян¬сь¬кий на¬род, Зброй¬ні си¬ли СРСР втра¬ти¬ли чі¬ль¬но¬го ді¬я¬ча КПРС і ра¬дян¬сь¬кої дер¬жа¬ви”. Та¬кий вступ до не¬к¬ро¬ло¬гу був не¬ви¬па¬д¬ко¬вим — са¬ме Д. Ф. Усти¬нов у 1941—1965 рр. очо¬лю¬вав вій¬сь¬ко¬во-¬про¬ми¬с¬ло¬вий ком¬плекс Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу по дер¬жа¬в¬ній лі¬нії (на¬р¬ком, мі¬ністр озбро¬єнь, мі¬ністр обо¬рон¬ної про¬ми¬с¬ло¬во¬с¬ті, за¬сту¬п¬ник Го¬ло¬ви РМ СРСР, го¬ло¬ва Ви¬щої Ра¬ди на¬род¬но¬го го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва СРСР), а в 1965—1976 рр. — по пар¬тій¬ній (се¬к¬ре¬тар ЦК КПРС). У 1952 р. він став чле¬ном ЦК КПРС, в 1965 р. — ка¬н¬ди¬да¬том у чле¬ни Пре¬зи¬дії (По¬літ¬бю¬ро) ЦК КПРС, а з 1976 р. — чле¬ном По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС. Ма¬ю¬чи вій¬сь¬ко¬ве зван¬ня “ге¬не¬рал-¬по¬л¬ко¬в¬ник” (1944), до¬сві¬д¬че¬ний ор¬га¬ні¬за¬тор ВПК зу¬мів пе¬ре¬хо¬пи¬ти у вер¬хі¬в¬ки Зброй¬них Сил СРСР по¬са¬ду мі¬ні¬с¬т¬ра обо¬ро¬ни (пі¬с¬ля сме¬р¬ті на¬при¬кі¬н¬ці кві¬т¬ня 1976 р. мі¬ні¬с¬т¬ра обо¬ро¬ни СРСР (1967—1976), Ма¬р¬ша¬ла Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу (1955), чле¬на По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС (1973—1976) А. А. Гре¬ч¬ка).
Зро¬зу¬мі¬ло, що на¬при¬кі¬н¬ці 1984 р. роз¬по¬ча¬ли¬ся ка¬д¬ро¬ві змі¬ни в ке¬рі¬в¬ни¬ц¬т¬ві Зброй¬них Сил СРСР. Але пе¬р¬шим утра¬тив у ве¬ре¬с¬ні 1984 р. свою по¬са¬ду на¬ча¬ль¬ник Ге¬не¬ра¬ль¬но¬го Шта¬бу Зброй¬них Сил СРСР (1977—1984), Ма¬р¬шал Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу (1977) М. В. Ога¬р¬ков, член ЦК КПРС з 1971 р. Са¬ме він ра¬зом з В. О. Крю¬ч¬ко¬вим (на¬ча¬ль¬ни¬ком Пер¬шо¬го Го¬ло¬вно¬го управ¬лін¬ня КДБ СРСР (зо¬в¬ні¬ш¬ня роз¬ві¬д¬ка) у 1974—1988 рр.). за сві¬д¬чен¬ням Оле¬га Го¬р¬ді¬єв¬сь¬ко¬го спла¬ну¬вав і ко¬ор¬ди¬ну¬вав про¬ве¬ден¬ня роз¬ві¬ду¬ва¬ль¬ної опе¬ра¬ції сві¬то¬во¬го ма¬с¬ш¬та¬бу під ко¬до¬вою на¬звою “Ра¬ке¬т¬но-¬яде¬р¬ний на¬пад”. Впе¬р¬ше хо¬ча б фо¬р¬ма¬ль¬но спів¬ро¬бі¬т¬ни¬ча¬ли ПГУ КДБ СРСР та ГРУ Ге¬не¬ра¬ль¬но¬го Шта¬бу Зброй¬них Сил СРСР, яке в 1963—1983 рр. очо¬лю¬вав ге¬не¬рал ар¬мії (1971) П. І. Іва¬шу¬тін. На се¬ре¬ди¬ну 1980-их рр. По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС, до¬б¬ре по¬ін¬фо¬р¬мо¬ва¬не Між¬на¬ро¬д¬ним від¬ді¬лом та Від¬ді¬лом між¬на¬ро¬д¬ної ін¬фо¬р¬ма¬ції ЦК КПРС і МЗС СРСР, бі¬ль¬ше не по¬ді¬ля¬ло ду¬м¬ки ор¬га¬ні¬за¬то¬рів опе¬ра¬ції “РЯН” від¬но¬с¬но за¬гро¬зи ра¬п¬то¬во¬го яде¬р¬но¬го на¬па¬ду з бо¬ку США чи Ве¬ли¬ко¬бри¬та¬ні¬ї. Не¬ви¬па¬д¬ко¬вим бу¬ло і те, що М. В. Ога¬р¬ков був пе¬ре¬мі¬ще¬ний на по¬са¬ду ко¬ман¬ду¬ю¬чо¬го При¬во¬л¬зь¬ким вій¬сь¬ко¬вим окру¬гом як¬раз че¬рез рік пі¬с¬ля то¬го, як 9 ве¬ре¬с¬ня 1983 р. на пре¬с-¬ко¬н¬фе¬ре¬н¬ції з при¬во¬ду за¬ги¬бе¬лі 1 ве¬ре¬с¬ня 1983 р. 269 па¬са¬жи¬рів пі¬в¬ден¬но¬ко¬рей¬сь¬ко¬го авіа¬лай¬не¬ра “Бо¬інг-747” він ого¬ло¬сив про на¬яв¬ність не¬спро¬с¬то¬в¬них до¬ка¬зів що¬до роз¬ві¬ду¬ва¬ль¬но¬го ха¬ра¬к¬те¬ру вто¬р¬г¬нен¬ня лі¬та¬ка “Ко¬рей¬сь¬ких авіа¬лі¬ній” у по¬ві¬т¬ря¬ний про¬с¬тір СРСР.
НАПЕРЕДОДНІ ПЕРЕБУДОВИ
Де¬ся¬та п’я¬ти¬рі¬ч¬ка (1981—1985) за¬па¬м’я¬та¬ла¬ся пред¬ста¬в¬ни¬кам стар¬шо¬го і се¬ре¬д¬ньо¬го по¬ко¬лін¬ня як “п’я¬ти¬рі¬ч¬ка уро¬чи¬с¬тих по¬хо¬вань”. І не¬да¬ре¬м¬но: за пе¬рі¬од з кі¬н¬ця сі¬ч¬ня 1982 р. до се¬ре¬ди¬ни бе¬ре¬з¬ня 1985 р. по¬ме¬р¬ли, пе¬ре¬бу¬ва¬ю¬чи в скла¬ді По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС і на ви¬со¬ких пар¬тій¬них і дер¬жа¬в¬них по¬са¬дах, М. А. Су¬с¬лов, Л. І. Бре¬ж¬нєв, А. Я. Пе¬ль¬ше, Ю. В. Ан¬д¬ро¬пов, Д. Ф. Усти¬нов і К. У. Че¬р¬не¬н¬ко. Са¬ме на се¬ре¬ди¬ну 1980-их рр. ста¬ла оче¬ви¬д¬ною вну¬т¬рі¬ш¬ньо¬по¬лі¬ти¬ч¬на ста¬г¬на¬ція в Ра¬дян¬сь¬ко¬му Со¬ю¬зі, об¬тя¬же¬на за¬го¬с¬т¬рен¬ням від¬но¬син з кра¬ї¬на¬ми За¬хі¬д¬ної Єв¬ро¬пи, США і Ка¬на¬до¬ю. КПРС втра¬ти¬ла трьох Ге¬не¬ра¬ль¬них се¬к¬ре¬та¬рів ЦК, го¬ло¬вно¬го іде¬о¬ло¬га, го¬ло¬вно¬го ко¬н¬т¬ро¬ле¬ра. Але тіль¬ки смерть Д. Ф. Усти¬но¬ва (мі¬ні¬с¬т¬ра обо¬ро¬ни СРСР) без¬по¬се¬ре¬д¬ньо впли¬ну¬ла на по¬да¬ль¬шу вну¬т¬рі¬шню і зо¬в¬ні¬ш¬ню по¬лі¬ти¬ку СРСР. Адже зна¬чен¬ня ар¬мії для ке¬рі¬в¬ни¬ц¬т¬ва пар¬тії та дер¬жа¬ви бу¬ло над¬зви¬чай¬но ва¬ж¬ли¬вим. Ра¬дян¬сь¬кий Со¬юз в кі¬н¬це¬во¬му ра¬ху¬н¬ку три¬ма¬в¬ся са¬ме на ній. На¬ці¬о¬на¬ль¬ні ре¬с¬пу¬б¬лі¬ки ма¬ли вла¬с¬ні Ком¬па¬р¬тії, ор¬га¬ни про¬ку¬ра¬ту¬ри, су¬ду, вну¬т¬рі¬шніх справ і дер¬жа¬в¬ної без¬пе¬ки, на¬віть ма¬рі¬о¬не¬т¬ко¬ві Мі¬ні¬с¬тер¬с¬т¬ва за¬ко¬р¬дон¬них справ. Не ви¬ста¬ча¬ло тіль¬ки Зброй¬них Сил.
22 гру¬д¬ня 1984 р. га¬зе¬та “Пра¬в¬да” (ор¬ган ЦК КПРС) по¬мі¬с¬ти¬ла по¬від¬ом¬лен¬ня про те, що “20 гру¬д¬ня 1984 р. на 77-му ро¬ці жит¬тя пі¬с¬ля тя¬ж¬кої хво¬ро¬би по¬мер член По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС, Мі¬ністр обо¬ро¬ни СРСР, де¬пу¬тат Вер¬хо¬в¬ної Ра¬ди СРСР Ге¬рой Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу, дві¬чі Ге¬рой Со¬ці¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬ної Пра¬ці, Ма¬р¬шал Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу Дми¬т¬ро Фе¬до¬ро¬вич Усти¬нов. В йо¬го осо¬бі Ко¬му¬ні¬с¬ти¬ч¬на пар¬тія і ра¬дян¬сь¬кий на¬род, Зброй¬ні си¬ли СРСР втра¬ти¬ли чі¬ль¬но¬го ді¬я¬ча КПРС і ра¬дян¬сь¬кої дер¬жа¬ви”. Та¬кий вступ до не¬к¬ро¬ло¬гу був не¬ви¬па¬д¬ко¬вим — са¬ме Д. Ф. Усти¬нов у 1941—1965 рр. очо¬лю¬вав вій¬сь¬ко¬во-¬про¬ми¬с¬ло¬вий ком¬плекс Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу по дер¬жа¬в¬ній лі¬нії (на¬р¬ком, мі¬ністр озбро¬єнь, мі¬ністр обо¬рон¬ної про¬ми¬с¬ло¬во¬с¬ті, за¬сту¬п¬ник Го¬ло¬ви РМ СРСР, го¬ло¬ва Ви¬щої Ра¬ди на¬род¬но¬го го¬с¬по¬дар¬с¬т¬ва СРСР), а в 1965—1976 рр. — по пар¬тій¬ній (се¬к¬ре¬тар ЦК КПРС). У 1952 р. він став чле¬ном ЦК КПРС, в 1965 р. — ка¬н¬ди¬да¬том у чле¬ни Пре¬зи¬дії (По¬літ¬бю¬ро) ЦК КПРС, а з 1976 р. — чле¬ном По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС. Ма¬ю¬чи вій¬сь¬ко¬ве зван¬ня “ге¬не¬рал-¬по¬л¬ко¬в¬ник” (1944), до¬сві¬д¬че¬ний ор¬га¬ні¬за¬тор ВПК зу¬мів пе¬ре¬хо¬пи¬ти у вер¬хі¬в¬ки Зброй¬них Сил СРСР по¬са¬ду мі¬ні¬с¬т¬ра обо¬ро¬ни (пі¬с¬ля сме¬р¬ті на¬при¬кі¬н¬ці кві¬т¬ня 1976 р. мі¬ні¬с¬т¬ра обо¬ро¬ни СРСР (1967—1976), Ма¬р¬ша¬ла Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу (1955), чле¬на По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС (1973—1976) А. А. Гре¬ч¬ка).
Зро¬зу¬мі¬ло, що на¬при¬кі¬н¬ці 1984 р. роз¬по¬ча¬ли¬ся ка¬д¬ро¬ві змі¬ни в ке¬рі¬в¬ни¬ц¬т¬ві Зброй¬них Сил СРСР. Але пе¬р¬шим утра¬тив у ве¬ре¬с¬ні 1984 р. свою по¬са¬ду на¬ча¬ль¬ник Ге¬не¬ра¬ль¬но¬го Шта¬бу Зброй¬них Сил СРСР (1977—1984), Ма¬р¬шал Ра¬дян¬сь¬ко¬го Со¬ю¬зу (1977) М. В. Ога¬р¬ков, член ЦК КПРС з 1971 р. Са¬ме він ра¬зом з В. О. Крю¬ч¬ко¬вим (на¬ча¬ль¬ни¬ком Пер¬шо¬го Го¬ло¬вно¬го управ¬лін¬ня КДБ СРСР (зо¬в¬ні¬ш¬ня роз¬ві¬д¬ка) у 1974—1988 рр.). за сві¬д¬чен¬ням Оле¬га Го¬р¬ді¬єв¬сь¬ко¬го спла¬ну¬вав і ко¬ор¬ди¬ну¬вав про¬ве¬ден¬ня роз¬ві¬ду¬ва¬ль¬ної опе¬ра¬ції сві¬то¬во¬го ма¬с¬ш¬та¬бу під ко¬до¬вою на¬звою “Ра¬ке¬т¬но-¬яде¬р¬ний на¬пад”. Впе¬р¬ше хо¬ча б фо¬р¬ма¬ль¬но спів¬ро¬бі¬т¬ни¬ча¬ли ПГУ КДБ СРСР та ГРУ Ге¬не¬ра¬ль¬но¬го Шта¬бу Зброй¬них Сил СРСР, яке в 1963—1983 рр. очо¬лю¬вав ге¬не¬рал ар¬мії (1971) П. І. Іва¬шу¬тін. На се¬ре¬ди¬ну 1980-их рр. По¬літ¬бю¬ро ЦК КПРС, до¬б¬ре по¬ін¬фо¬р¬мо¬ва¬не Між¬на¬ро¬д¬ним від¬ді¬лом та Від¬ді¬лом між¬на¬ро¬д¬ної ін¬фо¬р¬ма¬ції ЦК КПРС і МЗС СРСР, бі¬ль¬ше не по¬ді¬ля¬ло ду¬м¬ки ор¬га¬ні¬за¬то¬рів опе¬ра¬ції “РЯН” від¬но¬с¬но за¬гро¬зи ра¬п¬то¬во¬го яде¬р¬но¬го на¬па¬ду з бо¬ку США чи Ве¬ли¬ко¬бри¬та¬ні¬ї. Не¬ви¬па¬д¬ко¬вим бу¬ло і те, що М. В. Ога¬р¬ков був пе¬ре¬мі¬ще¬ний на по¬са¬ду ко¬ман¬ду¬ю¬чо¬го При¬во¬л¬зь¬ким вій¬сь¬ко¬вим окру¬гом як¬раз че¬рез рік пі¬с¬ля то¬го, як 9 ве¬ре¬с¬ня 1983 р. на пре¬с-¬ко¬н¬фе¬ре¬н¬ції з при¬во¬ду за¬ги¬бе¬лі 1 ве¬ре¬с¬ня 1983 р. 269 па¬са¬жи¬рів пі¬в¬ден¬но¬ко¬рей¬сь¬ко¬го авіа¬лай¬не¬ра “Бо¬інг-747” він ого¬ло¬сив про на¬яв¬ність не¬спро¬с¬то¬в¬них до¬ка¬зів що¬до роз¬ві¬ду¬ва¬ль¬но¬го ха¬ра¬к¬те¬ру вто¬р¬г¬нен¬ня лі¬та¬ка “Ко¬рей¬сь¬ких авіа¬лі¬ній” у по¬ві¬т¬ря¬ний про¬с¬тір СРСР.