| Назва: | Економічне життя України у складі Речі Посполитої (друга половина XVI-перша половина XVII ст.) |
| Розмiр: | 7,99 KB |
| Надіслав(ла): | Unknown |
| Опис: | 7,99 k |
| Скачувань: | 3388 |
На економічний розвиток України XVI— першої полови¬ни XVII ст. визначальний вплив справила зміна економіч¬ної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво пі¬дірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарст¬во житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкрит¬тям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта про¬являла щодалі більшу зацікавленість у багатих україн¬ських землях. Найбільші можливості для розвитку товар¬ного господарства мали магнати. Щоб поширити фільвар¬кову систему й збільшити продуктивність панських госпо¬дарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ре¬візори переміряли землі й поділили їх на так звані воло¬ки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок від¬водилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділя¬лися три смуги на різних полях; передбачалося ведення три¬пільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щоріч¬но грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину про¬дуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишали¬ся також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші по¬винності.
За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідо¬вувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. За¬провадження панщини зв'язувало ініціативу та підприєм¬ливість працівника, вело до занепаду селянського госпо¬дарства. В той же час використання праці залежного селя¬нина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподар¬ським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільвар¬кового господарства. Помірна панщина й фільварок пере¬творили Україну в другій половині XVI ст. на годувальни¬цю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували пере¬важно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлі¬бами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тварин¬ництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних ко¬рів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й ін¬ших магнатів та шляхти.
Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 по¬ташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщи¬ни. Ручна праця при виготовленні заліза почала витісня¬тися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провади¬лося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожно¬му панському господарстві на берегах річок чи потоків сто¬яли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.
Найважливішою рисою промислів XVI—першої поло¬вини XVII ст. стало зародження в середині них мануфак¬турного способу виробництва — попередника великої ма¬шинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її роз¬поділом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкла¬дання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узя¬те знаменувало перші кроки генезису капіталізму на укра¬їнських землях.
Поряд з промислами в сільській місцевості розвивалося й ремісництво. Дедалі більше сільських майстрів займалися переважно ремеслом, не поєднуючи його з ве¬денням сільського господарства. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів.
За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідо¬вувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. За¬провадження панщини зв'язувало ініціативу та підприєм¬ливість працівника, вело до занепаду селянського госпо¬дарства. В той же час використання праці залежного селя¬нина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподар¬ським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільвар¬кового господарства. Помірна панщина й фільварок пере¬творили Україну в другій половині XVI ст. на годувальни¬цю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували пере¬важно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлі¬бами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тварин¬ництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних ко¬рів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й ін¬ших магнатів та шляхти.
Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 по¬ташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщи¬ни. Ручна праця при виготовленні заліза почала витісня¬тися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провади¬лося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожно¬му панському господарстві на берегах річок чи потоків сто¬яли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.
Найважливішою рисою промислів XVI—першої поло¬вини XVII ст. стало зародження в середині них мануфак¬турного способу виробництва — попередника великої ма¬шинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її роз¬поділом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкла¬дання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узя¬те знаменувало перші кроки генезису капіталізму на укра¬їнських землях.
Поряд з промислами в сільській місцевості розвивалося й ремісництво. Дедалі більше сільських майстрів займалися переважно ремеслом, не поєднуючи його з ве¬денням сільського господарства. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів.