| Назва: | Галицько-Волинське Князiвство |
| Розмiр: | 21,14 KB |
| Надіслав(ла): | Taras |
| Опис: | 21,6 k |
| Скачувань: | 6782 |
Галицько-Волинське
Князівство
Наприкінці Х — в першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині і Підкарпаття був Володимир — місто, що його заснував і назвав своїм ім'ям князь Володимир Святославич. Він передав управління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира і Рогніди Рогволодівни. Місто Володимир стало осередком єпископства і самим головним центром розвитку культури у регіоні.
Після смерті Ярослава Мудрого влада на Во¬лині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утверд¬ження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно в ок¬ремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Во¬линь була поділена між його синами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Свя¬тослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мсти-славича було -забезпечено єдність Волинської землі.
Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава
Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич во¬лодарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблиз¬но до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Зве¬нигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. 1099 року він, спільно з Васильком теребовельським, переміг військо угорського короля в битві під Перемишлем і це на деякий час припини¬ло напади Угорського королівства на Підкарпаття.
Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородсь¬кому князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося повстання містичів Галича, які „ввели у місто" Зве¬нигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не тільки витісни¬ти Івана Ростиславича з Галича, а й приєднати до своїх володінь Звенигород.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-ло за часу правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полку Іго¬ревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній за¬лежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло роз¬виткові міст князівства.
Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаєми¬ни не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією. З щирим подивом говориться про Ярослава у „Слові о полку Ігоревім":
Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти на своїм золотокованім
престолі, підпер гори Угорські своїми залізними
полками...
Об'єднання Волині і Галичини
Незважаючи на міжусобні війни між окреми¬ми князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному кня¬зівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошен¬ня галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володи¬мира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось до¬могтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.
Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської дер¬жави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького ти¬тулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Рома¬на Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинопо¬ля хрестоносцями.
Князівство
Наприкінці Х — в першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині і Підкарпаття був Володимир — місто, що його заснував і назвав своїм ім'ям князь Володимир Святославич. Він передав управління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира і Рогніди Рогволодівни. Місто Володимир стало осередком єпископства і самим головним центром розвитку культури у регіоні.
Після смерті Ярослава Мудрого влада на Во¬лині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утверд¬ження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно в ок¬ремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Во¬линь була поділена між його синами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Свя¬тослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мсти-славича було -забезпечено єдність Волинської землі.
Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава
Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич во¬лодарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблиз¬но до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Зве¬нигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. 1099 року він, спільно з Васильком теребовельським, переміг військо угорського короля в битві під Перемишлем і це на деякий час припини¬ло напади Угорського королівства на Підкарпаття.
Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородсь¬кому князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося повстання містичів Галича, які „ввели у місто" Зве¬нигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не тільки витісни¬ти Івана Ростиславича з Галича, а й приєднати до своїх володінь Звенигород.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-ло за часу правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полку Іго¬ревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній за¬лежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло роз¬виткові міст князівства.
Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаєми¬ни не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією. З щирим подивом говориться про Ярослава у „Слові о полку Ігоревім":
Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти на своїм золотокованім
престолі, підпер гори Угорські своїми залізними
полками...
Об'єднання Волині і Галичини
Незважаючи на міжусобні війни між окреми¬ми князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному кня¬зівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошен¬ня галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володи¬мира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось до¬могтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.
Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської дер¬жави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького ти¬тулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Рома¬на Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинопо¬ля хрестоносцями.