| Назва: | Наші славні земляки Яготина |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,09 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 280 |
якому Косяченко читав свої вірші. Рильський прихильно ставився до вір¬шів Косяченка. Та й на мене робили во¬ни добре враження своєю простотою й невимушеністю. Видно було, що' ав¬тор пише їх сердечно, з відчуттям краси з одного боку і з другого,, - з ро¬зумінням нашої сучасності, з повним заглибленням у неї...»
В родинному житті Косяченкові, як то кажуть, не пощастило, і це наклада¬ло на нього певний відбиток. Він май¬же завжди був сумний, малоговіркий. Єдиною втіхою для душі була приро¬да. яку він дуже любив і завжди звертався до неї, щоб підкреслити настрій, поглибити відчуття теми.
Григорій Косяченко захворів сухо¬тами, що, напевно, і звело його перед¬часно в могилу у віці 33 років. Похова¬ний у Києві на Байковому кладовищі. Більшість його поезій і сьогодні
Але твори Косяченка давно стали бібліографічною рідкістю.
В історичному музеї в кімнаті «Письменники - наші земляки» є ку¬точок. де експонується портрет Г. Ко¬сяченка роботи-художника М.П. Ма¬линки, його твори, фотографії та ін.
В степу цвітуть, гойдаються жита,
Над ними сонце п'яне і гаряче.
Там блудний син до дому поверта,
вже кілька літ села свого не бачив.
Прийду до матері –
Кляніть мене, кляніть,
а я - мов раб, покірний як дитина...
Той самий двір і хата в бур'яні,
верба патлата горбиться над тином...
У серці десь лишилася мала,
повита тьмою, іскорка надії...
І блудний син до хати почвалав,
сльоза, мов кров, захмарилась на вії...
Григорій Косяченко
...Місяць над калиною
Ніби голубий.
Стала над долиною:
- Що мені робить?!.
...Ні вітрів,ні гомону.
їхав на коні,
Зорі білі промені
Кидали до ніг.
О, моя, заручена.
Тільки не забудь!..
Голову засмучену
Кинула на грудь.
І полинув птицею –
Сколихнувся лан.
А понад пшеницею
Пилу океан...
І ногами босими
Ходить на степу
Плачуть очі росами –
Дума, що забув.
(Уривок з вірша «Велика могила», зб. поезій «Схід сонця», в-во «Маса», Київ, 192в)
* * *
Вечір...
Тиша...
Стомивсь я докраю.
Важко впала вся міць моїх рук...
Ранок...
Сонце...
Я знов
поринаю-у стрімкий.
безконечний,
невпинний
рух... (зб. поезій «Борня і дні», 1932 р.)
ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ КАЙДАШ
/ 1914 - 1972 /
Народився 16 вересня 1914 року в місті Яготині в родині робітника. За національністю - українець. Закінчивши семирічну школу, вчився в Смілянському сільськогоспо-дарському технікумі. З 1933 року до початку Великої Вітчизняної війни працював на цукрових заводах Чернігівської та Сумської областей. В 1941 - 1943 роках - підпіль¬ник у тилу фашистських окупантів, виконував спеці¬альні завдання партизанського з'єднання. Від жовт¬ня 1943 р. воював на Першому і Другому Українських фронтах - спочатку рядовим, а потім командиром відділення зв'язку діючої армії. Визволяв Буда¬пешт, Прагу та інші європейські міста За мужність І відвагу, проявлені при форсуванні Дунаю; 24 бе¬резня 1945 року удостоєний звання Героя Радянсько¬го Союзу. В післявоєнні роки працював заступником головного інженера Буринського, а потім – головним механіком Куянівецького цукрозаводів на Сумщині. Помер 31 липня 1972 року.
В родинному житті Косяченкові, як то кажуть, не пощастило, і це наклада¬ло на нього певний відбиток. Він май¬же завжди був сумний, малоговіркий. Єдиною втіхою для душі була приро¬да. яку він дуже любив і завжди звертався до неї, щоб підкреслити настрій, поглибити відчуття теми.
Григорій Косяченко захворів сухо¬тами, що, напевно, і звело його перед¬часно в могилу у віці 33 років. Похова¬ний у Києві на Байковому кладовищі. Більшість його поезій і сьогодні
Але твори Косяченка давно стали бібліографічною рідкістю.
В історичному музеї в кімнаті «Письменники - наші земляки» є ку¬точок. де експонується портрет Г. Ко¬сяченка роботи-художника М.П. Ма¬линки, його твори, фотографії та ін.
В степу цвітуть, гойдаються жита,
Над ними сонце п'яне і гаряче.
Там блудний син до дому поверта,
вже кілька літ села свого не бачив.
Прийду до матері –
Кляніть мене, кляніть,
а я - мов раб, покірний як дитина...
Той самий двір і хата в бур'яні,
верба патлата горбиться над тином...
У серці десь лишилася мала,
повита тьмою, іскорка надії...
І блудний син до хати почвалав,
сльоза, мов кров, захмарилась на вії...
Григорій Косяченко
...Місяць над калиною
Ніби голубий.
Стала над долиною:
- Що мені робить?!.
...Ні вітрів,ні гомону.
їхав на коні,
Зорі білі промені
Кидали до ніг.
О, моя, заручена.
Тільки не забудь!..
Голову засмучену
Кинула на грудь.
І полинув птицею –
Сколихнувся лан.
А понад пшеницею
Пилу океан...
І ногами босими
Ходить на степу
Плачуть очі росами –
Дума, що забув.
(Уривок з вірша «Велика могила», зб. поезій «Схід сонця», в-во «Маса», Київ, 192в)
* * *
Вечір...
Тиша...
Стомивсь я докраю.
Важко впала вся міць моїх рук...
Ранок...
Сонце...
Я знов
поринаю-у стрімкий.
безконечний,
невпинний
рух... (зб. поезій «Борня і дні», 1932 р.)
ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ КАЙДАШ
/ 1914 - 1972 /
Народився 16 вересня 1914 року в місті Яготині в родині робітника. За національністю - українець. Закінчивши семирічну школу, вчився в Смілянському сільськогоспо-дарському технікумі. З 1933 року до початку Великої Вітчизняної війни працював на цукрових заводах Чернігівської та Сумської областей. В 1941 - 1943 роках - підпіль¬ник у тилу фашистських окупантів, виконував спеці¬альні завдання партизанського з'єднання. Від жовт¬ня 1943 р. воював на Першому і Другому Українських фронтах - спочатку рядовим, а потім командиром відділення зв'язку діючої армії. Визволяв Буда¬пешт, Прагу та інші європейські міста За мужність І відвагу, проявлені при форсуванні Дунаю; 24 бе¬резня 1945 року удостоєний звання Героя Радянсько¬го Союзу. В післявоєнні роки працював заступником головного інженера Буринського, а потім – головним механіком Куянівецького цукрозаводів на Сумщині. Помер 31 липня 1972 року.