| Назва: | Два роки стояла над моєю Україною жахлива ніч фашистського рабства |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,76 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 548 |
На шляху до Києва довелось долати три ріки — Десну, Дніпро та Ірпінь (на північний захід від Ки¬єва). Коли корпус отримав наказ здійснити форсова¬ний марш на лютізькйй плацдарм, де в Цей час 38-а . армія вела важкі кровопролитні Сої, танкісти за дві доби .перетнули Десну і Дніпро. Ціле танкове з'єд¬нання переправилось по дну Десни, До цього ще ніде і ніколи танкові війська не долали вбрід такої великої водної перешкоди.
Командири бригад вжили всіх заходів, щоб від¬шукати брід. В холодні води Десни першим увійшов танкіст лейтенант Пічко. Його приклад наслідували механік-водій Кузьмін, в іншому підрозділі — Горбунов, Кривенко. Пірнаючи в крижаній воді, смілив¬ці вимірювали глибини, обстежували дно ріки, по¬значали тичками багаточисленні ями і замулені ді¬лянки. На поміч танкістам прийшли місцеві жителі — рибалки. Брід було знайдено, однак далеко не безпечний. На окремих ділянках його глибина майже удвічі перевищувала глибину, допустиму при пере¬праві танків Т-34, довжина ж броду сягала 300 метрів.
Приготування до незвичайної переправи йшли повним ходом: одні шукали, обстежували і познача¬ли брід, інші робили танки непроникними для води — задраювали всі щілини, люки, жалюзі. Механіки-водії дали слово не залишити на дні ріки жодного танка.
Опівночі кращі механіки-водії першими почали долати Десну. Вони вели танки всліпу, виконуючи команди своїх командирів, котрі стояли на баштах і визначали напрямок. Доступ повітря в двигуни за¬безпечувався через люки башт, а вихід вихлопних газів — через брезентові рукави, якими подовжувались вихлопні труби.
Та все ж вода в танки проникала, лилась на воді¬їв, піднімалась до сидіння і вище, потрапляла в моторні відділення, але сильні вентилятори видували її геть. Збоку здавалось, що рікою пливуть, викидаючи фонтани води, небачені чудовиська. Так, машина за машиною, батальйон за батальйоном увесь корпус до ранку форсував Десну.
В самий розпал переправи приїхав командуючий 38-ою армією генерал Н. Є. Чибісов. — Андрію Григоровичу, — сказав він мені, — і що за народ ваші танкісти! За свою багаторічну службу я бачив немало прикладів солдатської хороб¬рості, кмітливості та винахідливості, але таке ось бачу вперше, — і командуючий подякував за вели¬кий і сміливий труд.
Наступної ночі корпус готувався до переправи вже через Дніпро. Знову постало питання: як пере¬правлятися? 38-а армія мала всього два—три пароми і гвардійці і в цій ситуації виявили винахідли¬вість і кмітливість. Під безперервним бомбардуван¬ням і артилерійським обстрілом супротивника вони разом з саперами і рибалками-колгоспниками підня¬ли з дна ріки кілька барж, затоплених фашистами при відступі за Дніпро, і швидко пристосували їх під пароми для переправи.
Скоро увесь корпус зосередився на лютізькому плацдармі. Танкісти спільним з піхотинцями та ар¬тилеристами ударом відкинули ворога і розширили плацдарм по фронту до 15 і в глибину — до 10 кі¬лометрів. В цих боях особливо відзначились танкові бригади полковників Овчаренка і Шутова.
Бої на лютізькому плацдармі з перемінним успі¬хом тривали близько місяця. Приховано і швидко перегрупувавши війська, радянське командування на «п'ятачку» лютізького плацдарму зосередило для звільнення Києва 38-у армію, 3-ю гвардійську тан¬кову армію, 5-ий гвардійський танковий корпус і 1-у Чехословацьку окрему бригаду; 1-й гвардійський ка¬валерійський корпус зайняв вихідну позицію на лі¬вому березі Дніпра проти плацдарму.
У ніч на 3 листопада М. Ф. Ватутін та М. О. Хру¬щов прибули на командно-спостережний пункт фрон¬ту, розташований на плацдармі західніше Нових Петрівців, за 800 метрів від переднього краю обо¬рони супротивника і всього за декілька метрів від КП командарма 38, Звідти добре було видно всю панораму бою.
О восьмій ранку розпочалась потужна сорокахвилинна артилерійська підготовка. Наскільки ґрунтовно підготувались радянські артилеристи до наступу, показує такий факт. На одній з ділянок наша роз¬відка зафіксувала 97 німецьких артилерійських ба¬тарей. Після артилерійської підготовки тільки дві ворожі батареї змогли відкрити вогонь, та й ті скоро замовкли.
Танки з піхотою стрімко рвонулись вперед. 5-ий гвардійський танковий корпус наступав у першому ешелоні 38-ої армії. В перший день наступу наші частини не зустріли міцного організованого опору супротивника, прорвали його першу позицію на фронті Мощун—Вишгород і увійшли в лісовий ма¬сив, котрий поблизу Києва тягнеться на багато кі¬лометрів.
На ранок 4 листопада бригада полковника Шутова з запеклими боями пройшла ліси в районі дач¬ного передмістя Києва Пуща-Водиця.
Опір ворога зростав. Бої набули виключно напру¬женого характеру. Проти окремих наших полків гітлерівці кидали одночасно до 50 танків і багато піхоти. Жорстокі, сутички в лісах поблизу Києва тривали два дні.
Командири бригад вжили всіх заходів, щоб від¬шукати брід. В холодні води Десни першим увійшов танкіст лейтенант Пічко. Його приклад наслідували механік-водій Кузьмін, в іншому підрозділі — Горбунов, Кривенко. Пірнаючи в крижаній воді, смілив¬ці вимірювали глибини, обстежували дно ріки, по¬значали тичками багаточисленні ями і замулені ді¬лянки. На поміч танкістам прийшли місцеві жителі — рибалки. Брід було знайдено, однак далеко не безпечний. На окремих ділянках його глибина майже удвічі перевищувала глибину, допустиму при пере¬праві танків Т-34, довжина ж броду сягала 300 метрів.
Приготування до незвичайної переправи йшли повним ходом: одні шукали, обстежували і познача¬ли брід, інші робили танки непроникними для води — задраювали всі щілини, люки, жалюзі. Механіки-водії дали слово не залишити на дні ріки жодного танка.
Опівночі кращі механіки-водії першими почали долати Десну. Вони вели танки всліпу, виконуючи команди своїх командирів, котрі стояли на баштах і визначали напрямок. Доступ повітря в двигуни за¬безпечувався через люки башт, а вихід вихлопних газів — через брезентові рукави, якими подовжувались вихлопні труби.
Та все ж вода в танки проникала, лилась на воді¬їв, піднімалась до сидіння і вище, потрапляла в моторні відділення, але сильні вентилятори видували її геть. Збоку здавалось, що рікою пливуть, викидаючи фонтани води, небачені чудовиська. Так, машина за машиною, батальйон за батальйоном увесь корпус до ранку форсував Десну.
В самий розпал переправи приїхав командуючий 38-ою армією генерал Н. Є. Чибісов. — Андрію Григоровичу, — сказав він мені, — і що за народ ваші танкісти! За свою багаторічну службу я бачив немало прикладів солдатської хороб¬рості, кмітливості та винахідливості, але таке ось бачу вперше, — і командуючий подякував за вели¬кий і сміливий труд.
Наступної ночі корпус готувався до переправи вже через Дніпро. Знову постало питання: як пере¬правлятися? 38-а армія мала всього два—три пароми і гвардійці і в цій ситуації виявили винахідли¬вість і кмітливість. Під безперервним бомбардуван¬ням і артилерійським обстрілом супротивника вони разом з саперами і рибалками-колгоспниками підня¬ли з дна ріки кілька барж, затоплених фашистами при відступі за Дніпро, і швидко пристосували їх під пароми для переправи.
Скоро увесь корпус зосередився на лютізькому плацдармі. Танкісти спільним з піхотинцями та ар¬тилеристами ударом відкинули ворога і розширили плацдарм по фронту до 15 і в глибину — до 10 кі¬лометрів. В цих боях особливо відзначились танкові бригади полковників Овчаренка і Шутова.
Бої на лютізькому плацдармі з перемінним успі¬хом тривали близько місяця. Приховано і швидко перегрупувавши війська, радянське командування на «п'ятачку» лютізького плацдарму зосередило для звільнення Києва 38-у армію, 3-ю гвардійську тан¬кову армію, 5-ий гвардійський танковий корпус і 1-у Чехословацьку окрему бригаду; 1-й гвардійський ка¬валерійський корпус зайняв вихідну позицію на лі¬вому березі Дніпра проти плацдарму.
У ніч на 3 листопада М. Ф. Ватутін та М. О. Хру¬щов прибули на командно-спостережний пункт фрон¬ту, розташований на плацдармі західніше Нових Петрівців, за 800 метрів від переднього краю обо¬рони супротивника і всього за декілька метрів від КП командарма 38, Звідти добре було видно всю панораму бою.
О восьмій ранку розпочалась потужна сорокахвилинна артилерійська підготовка. Наскільки ґрунтовно підготувались радянські артилеристи до наступу, показує такий факт. На одній з ділянок наша роз¬відка зафіксувала 97 німецьких артилерійських ба¬тарей. Після артилерійської підготовки тільки дві ворожі батареї змогли відкрити вогонь, та й ті скоро замовкли.
Танки з піхотою стрімко рвонулись вперед. 5-ий гвардійський танковий корпус наступав у першому ешелоні 38-ої армії. В перший день наступу наші частини не зустріли міцного організованого опору супротивника, прорвали його першу позицію на фронті Мощун—Вишгород і увійшли в лісовий ма¬сив, котрий поблизу Києва тягнеться на багато кі¬лометрів.
На ранок 4 листопада бригада полковника Шутова з запеклими боями пройшла ліси в районі дач¬ного передмістя Києва Пуща-Водиця.
Опір ворога зростав. Бої набули виключно напру¬женого характеру. Проти окремих наших полків гітлерівці кидали одночасно до 50 танків і багато піхоти. Жорстокі, сутички в лісах поблизу Києва тривали два дні.