| Назва: | Бусідо, як засновник економіки Японії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 29,63 KB |
| Скачувань: | 14 |
Самурайська доблесть повинна виявлятися не в зарозумілості, не в порожнім фанфаронстві і безоглядній сліпій хоробрості, а в завзятій щоденній роботі над собою, у ретельному шліфуванні майстерності і прагненні піднятися на нову ступінь:"Молодим людям варто удосконалювати свої якості воїна так, щоб у кожного була тверда впевненість: "Я кращий у Японії!" У той же час юний самурай повинний щодня оцінювати свої заняття і швидко ліквідувати виявлені пробіли і недоліки. Хто не буде саме в такому змісті розуміти самурайську доблесть, нічого не зможе домогтися", - пояснює "Заховане в листі".
Гордість і зарозумілість самурая на перший погляд суперечать принципам бусидо, але те ж твір трактує гордість як один зі стовпів самурайської честі: "Є два види гордості - внутрішня і зовнішня. Незначний той самурай, що не володіє обома видами гордості. Можна уподібнити гордість клинкові, якому варто нагострити, перш ніж вкласти в ножни. Час від часу клинок виймають, піднімають на рівень очей, начисто протирають, потім знову ховають у ножни. Якщо самурай постійно розмахує оголеним мечем, усі рахують, що наближатися до нього не варто, і в нього не буде друзів. У той же час, якщо меч ніколи не виймався з ножен, лезо потьмяніє, і люди перестануть вважатися з хазяїном".
Гордість і самоповага самурая повинні були виявлятися не тільки в хоробрості на поле бою, але й у стійкості, настільки необхідної кожному в повсякденному житті:"Навіть у випадковій розмові самурай не має права скаржитися. Він повинний постійно контролювати себе, щоб випадково не проронити слівця, що викриває в слабості. По випадковому зауваженню, вимовленому невзначай, можна догадатися про щиру природу людини", пише Ямамото Цунетомо.
Не приходиться дивуватися, що у феодальній клановій системі, де благополуччя буси і його роду цілком залежало від розташування сюзерена, головним із усіх "п'яти видів людських відносин" раз і назавжди став зв'язок між паном і слугою. Хоча самураї виховувалися на дидактичних конфуціанских хрестоматіях начебто "Двадцяти чотирьох шанобливих синів Китаю", вірність панові часто брала верх над синовою шанобливістю і постійно - над батьківською любов'ю, що відноситься до сфери "чутливості". Переказу про знаменитих самураїв і літературні твори, у яких правда переплітається з вимислом, буяють прикладами торжества васального боргу над узами споріднення і дружби.
Варто зупинитися також більш докладно і на догматі абсолютної вірності васала сюзеренові, покладеному в основу моралі воїнів.
Безперечно те, що ідея відданості слуги своєму панові не завжди було безкорисливим. Самураї хоробро боролися на полі бою, але не забували вимагати нагороду за свою "військову доблесть". Численна кількість прохань з викладом обставин прояву доблесті, написаних з метою одержання нагороди свідчить про те, що мораль самураїв не була щирою мораллю самопожертви. Всі інтереси самураїв були зосереджені на тім, щоб підтримувати свою родину і забезпечити майбутнє своїм нащадкам, вірність же панові була лише засобом для досягнення цієї мети.
Наслідком стало бажання самурая виділитися серед інших, зробити особистий подвиг і тим самим відрізнитися перед паном, заслужити собі славу, пошану і відповідно винагорода. Звідси специфіка і своєрідність самурайських дружин епохи середньовіччя. Особисті армії феодальних князів були не єдиним цілим, а скоріше масою воїнів-одинаків, прагнувших героїчного вчинку, що й обумовило в чималій мірі величезну масу подвигів, зроблених самураями. Згадуваннями про цих "героїчних діяннях" буквально заповнена література про війни епохи середньовіччя.
Таким чином, у наявності двояке відношення самураїв до багатства. Самураї підкреслювали своє презирство до грошей і усьому, що з ними зв'язане. Це пропонувала мораль. Що ж стосується великих феодалів, то їм особливо вигідно було культивувати даний принцип серед воїнів-професіоналів. Ідеологія самурайства розвивала його і направляла у визначене русло, підкоряла цілям служіння панові. Людина, захоплена ідеєю презирства до матеріальних цінностей, повинна була стати в руках феодала машиною, що не зупиняється ні перед чим, сліпо виконуючої вимоги дайме і підкорюватись тільки йому одному. Такий воїн, по бусидо, не повинний був у силу своєї непідкупності віддавати хазяїна до самої смерті і при будь-яких обставинах. З іншого боку, і васали і феодали були однакові по своїй суті. І феодальні князі і самураї прагнули урвати для себе по можливості якнайбільше. Отут і відбувалося порушення принципів бусидо, виникала колізія, обумовлена дійсністю феодального часу. У свою чергу це приводило іноді до прямого зрадництва.
Гордість і зарозумілість самурая на перший погляд суперечать принципам бусидо, але те ж твір трактує гордість як один зі стовпів самурайської честі: "Є два види гордості - внутрішня і зовнішня. Незначний той самурай, що не володіє обома видами гордості. Можна уподібнити гордість клинкові, якому варто нагострити, перш ніж вкласти в ножни. Час від часу клинок виймають, піднімають на рівень очей, начисто протирають, потім знову ховають у ножни. Якщо самурай постійно розмахує оголеним мечем, усі рахують, що наближатися до нього не варто, і в нього не буде друзів. У той же час, якщо меч ніколи не виймався з ножен, лезо потьмяніє, і люди перестануть вважатися з хазяїном".
Гордість і самоповага самурая повинні були виявлятися не тільки в хоробрості на поле бою, але й у стійкості, настільки необхідної кожному в повсякденному житті:"Навіть у випадковій розмові самурай не має права скаржитися. Він повинний постійно контролювати себе, щоб випадково не проронити слівця, що викриває в слабості. По випадковому зауваженню, вимовленому невзначай, можна догадатися про щиру природу людини", пише Ямамото Цунетомо.
Не приходиться дивуватися, що у феодальній клановій системі, де благополуччя буси і його роду цілком залежало від розташування сюзерена, головним із усіх "п'яти видів людських відносин" раз і назавжди став зв'язок між паном і слугою. Хоча самураї виховувалися на дидактичних конфуціанских хрестоматіях начебто "Двадцяти чотирьох шанобливих синів Китаю", вірність панові часто брала верх над синовою шанобливістю і постійно - над батьківською любов'ю, що відноситься до сфери "чутливості". Переказу про знаменитих самураїв і літературні твори, у яких правда переплітається з вимислом, буяють прикладами торжества васального боргу над узами споріднення і дружби.
Варто зупинитися також більш докладно і на догматі абсолютної вірності васала сюзеренові, покладеному в основу моралі воїнів.
Безперечно те, що ідея відданості слуги своєму панові не завжди було безкорисливим. Самураї хоробро боролися на полі бою, але не забували вимагати нагороду за свою "військову доблесть". Численна кількість прохань з викладом обставин прояву доблесті, написаних з метою одержання нагороди свідчить про те, що мораль самураїв не була щирою мораллю самопожертви. Всі інтереси самураїв були зосереджені на тім, щоб підтримувати свою родину і забезпечити майбутнє своїм нащадкам, вірність же панові була лише засобом для досягнення цієї мети.
Наслідком стало бажання самурая виділитися серед інших, зробити особистий подвиг і тим самим відрізнитися перед паном, заслужити собі славу, пошану і відповідно винагорода. Звідси специфіка і своєрідність самурайських дружин епохи середньовіччя. Особисті армії феодальних князів були не єдиним цілим, а скоріше масою воїнів-одинаків, прагнувших героїчного вчинку, що й обумовило в чималій мірі величезну масу подвигів, зроблених самураями. Згадуваннями про цих "героїчних діяннях" буквально заповнена література про війни епохи середньовіччя.
Таким чином, у наявності двояке відношення самураїв до багатства. Самураї підкреслювали своє презирство до грошей і усьому, що з ними зв'язане. Це пропонувала мораль. Що ж стосується великих феодалів, то їм особливо вигідно було культивувати даний принцип серед воїнів-професіоналів. Ідеологія самурайства розвивала його і направляла у визначене русло, підкоряла цілям служіння панові. Людина, захоплена ідеєю презирства до матеріальних цінностей, повинна була стати в руках феодала машиною, що не зупиняється ні перед чим, сліпо виконуючої вимоги дайме і підкорюватись тільки йому одному. Такий воїн, по бусидо, не повинний був у силу своєї непідкупності віддавати хазяїна до самої смерті і при будь-яких обставинах. З іншого боку, і васали і феодали були однакові по своїй суті. І феодальні князі і самураї прагнули урвати для себе по можливості якнайбільше. Отут і відбувалося порушення принципів бусидо, виникала колізія, обумовлена дійсністю феодального часу. У свою чергу це приводило іноді до прямого зрадництва.