| Назва: | Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 32,45 KB |
| Скачувань: | 150 |
В управлінні економікою панував принцип адміні¬стративного диктату, згідно якого групи підприємств і сектори економіки в своїй господарській діяльності підкорялися наказам виртсшафтсфюрерів (керівників економіки).
В 1934 р. був виданий декрет про трудовий фронт, який закріплював систему примусової праці. Згідно закону заборонялися страйки і перехід робітників з підприємства на підприємство. Ще в 1933 р. був прийнятий закон про примусове картелювання, за яким окремі підприємства повинні були вхо¬дити до складу існуючих картелів або синдикатів.
В прийнятому в травні 1935 р. секретному законі «Про оборону імперії» була висунута задача «поставити всі економічні сили на службу ведення війни». І як наслідок, вже в мирний час вся економіка перемкнулася на військове виробництво, а продовольство і сировина закуплялися за межею. В 1936 р. був затверджений чотирилітній план мобілізації економічних ресурсів, накопичення дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. План був розрахований на створення власної сировинної бази для забезпечення потреб воєн¬ного виробництва.
У фашистській Німеччині здійснювалося державно-монополістичне регулювання і сільського господарства. Головним органом держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва був «Імперський стан з продо¬вольства», який неподільно контролювало галузь. Про¬дукція кожного двору строго враховувалася, і велика частина її здавалася державі у вигляді примусових поставок за низь¬ким цінами. Основним джерелом надходження товарної про¬дукції державі було крупне капіталістичне господарство.
В роки фашистської диктатури формувалася система позаекономічного примушення. В 1935 р. для хлопців і дівчат у віці 18-25 років була введена примусова трудова по¬винність, а в 1938 р. вона стала загальною. Окремим групам кваліфікованих робітників заборонялося довільно міняти місце роботи. Робочий день перед війною досягав 10-14 годин. Все більш посилювалося державне втручання у всі сфери економічного життя.
Отже, до 1938 р. в Німеччині склалася тоталітарна, центра¬лізована система управління, в якій ринок перестав виступати регулятором економіки. Основна структура такого управління створювалася на базі існуючих синдикатів, які без яких-небудь змін були перетворені на органи цент¬ралізованого управління, а їх апарат був наділений суспільно-правовими функціями. В галузях промисловості, де синдикатів не було, вони створювалися в обов'язковому порядку.
Німецький економіст Вальтер Ойкен (1891-1950), що дослідив господарський механізм нацистської Німеччини і роздумував над тим, як його перебудувати, коли буде покінчено з гітлерівською диктатурою, вважав, що централізоване управління країни характеризувалося тоді чотирма етапами:
1 етап – збір статистичних даних про потужності, запаси, споживання сировини, матеріалів, енергії, їх вітчизняному виробництві і імпорті і т.д., і складання на їх основі кількісних балансів поставок і споживання за минулий рік, півріччя, квартал.
2 етап – на основі отриманих даних розгортається процес планування. Найвищі органи встановлювали плано¬ві завдання, що стосувалися програм озброєння і централізо¬ваних капіталовкладень (виробництво металу, верстатів, шкіри і ін.). Інші вимоги до плану залежали від споживачів представлених синдикатами. Майбутні потреби визначалися на основі фактичного споживання за попередній пла¬новий період. А це вело до того, що потреби, як правило значно перебільшувалися.
Результатом процесу планування був балансовий план за відповідний період, комплекс міжгалузевих і міжпрофесійних балансів, що послідовно були скоректовані за пріоритетами прямого втручання центру.
3 етап – встановлення виробничих завдань окремим підприємствам: кількість вироблюваної продукції за певний період часу, її асортимент і якість. Під це завдання виділялося сировина і призначався одержувач кінцевого продукту.
4 етап – контроль досягнутих результатів. Підприємства повинні були регулярно (раз на квартал, місяць, іноді щоденно) давати відомості керівним організаціям, а ті їх звіряли з плановими завданнями. Якщо план не виконувався, часто він коректувався з урахуванням вузьких місць.
За системи централізованого управління, що склалася, підприємства на етапі складання плану максимально збільшували вимоги у виробничих чинниках (сировині, матері¬алах, робочій силі, інвестиціях і ін.), а керівні органи примушували їх скорочувати
В 1934 р. був виданий декрет про трудовий фронт, який закріплював систему примусової праці. Згідно закону заборонялися страйки і перехід робітників з підприємства на підприємство. Ще в 1933 р. був прийнятий закон про примусове картелювання, за яким окремі підприємства повинні були вхо¬дити до складу існуючих картелів або синдикатів.
В прийнятому в травні 1935 р. секретному законі «Про оборону імперії» була висунута задача «поставити всі економічні сили на службу ведення війни». І як наслідок, вже в мирний час вся економіка перемкнулася на військове виробництво, а продовольство і сировина закуплялися за межею. В 1936 р. був затверджений чотирилітній план мобілізації економічних ресурсів, накопичення дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. План був розрахований на створення власної сировинної бази для забезпечення потреб воєн¬ного виробництва.
У фашистській Німеччині здійснювалося державно-монополістичне регулювання і сільського господарства. Головним органом держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва був «Імперський стан з продо¬вольства», який неподільно контролювало галузь. Про¬дукція кожного двору строго враховувалася, і велика частина її здавалася державі у вигляді примусових поставок за низь¬ким цінами. Основним джерелом надходження товарної про¬дукції державі було крупне капіталістичне господарство.
В роки фашистської диктатури формувалася система позаекономічного примушення. В 1935 р. для хлопців і дівчат у віці 18-25 років була введена примусова трудова по¬винність, а в 1938 р. вона стала загальною. Окремим групам кваліфікованих робітників заборонялося довільно міняти місце роботи. Робочий день перед війною досягав 10-14 годин. Все більш посилювалося державне втручання у всі сфери економічного життя.
Отже, до 1938 р. в Німеччині склалася тоталітарна, центра¬лізована система управління, в якій ринок перестав виступати регулятором економіки. Основна структура такого управління створювалася на базі існуючих синдикатів, які без яких-небудь змін були перетворені на органи цент¬ралізованого управління, а їх апарат був наділений суспільно-правовими функціями. В галузях промисловості, де синдикатів не було, вони створювалися в обов'язковому порядку.
Німецький економіст Вальтер Ойкен (1891-1950), що дослідив господарський механізм нацистської Німеччини і роздумував над тим, як його перебудувати, коли буде покінчено з гітлерівською диктатурою, вважав, що централізоване управління країни характеризувалося тоді чотирма етапами:
1 етап – збір статистичних даних про потужності, запаси, споживання сировини, матеріалів, енергії, їх вітчизняному виробництві і імпорті і т.д., і складання на їх основі кількісних балансів поставок і споживання за минулий рік, півріччя, квартал.
2 етап – на основі отриманих даних розгортається процес планування. Найвищі органи встановлювали плано¬ві завдання, що стосувалися програм озброєння і централізо¬ваних капіталовкладень (виробництво металу, верстатів, шкіри і ін.). Інші вимоги до плану залежали від споживачів представлених синдикатами. Майбутні потреби визначалися на основі фактичного споживання за попередній пла¬новий період. А це вело до того, що потреби, як правило значно перебільшувалися.
Результатом процесу планування був балансовий план за відповідний період, комплекс міжгалузевих і міжпрофесійних балансів, що послідовно були скоректовані за пріоритетами прямого втручання центру.
3 етап – встановлення виробничих завдань окремим підприємствам: кількість вироблюваної продукції за певний період часу, її асортимент і якість. Під це завдання виділялося сировина і призначався одержувач кінцевого продукту.
4 етап – контроль досягнутих результатів. Підприємства повинні були регулярно (раз на квартал, місяць, іноді щоденно) давати відомості керівним організаціям, а ті їх звіряли з плановими завданнями. Якщо план не виконувався, часто він коректувався з урахуванням вузьких місць.
За системи централізованого управління, що склалася, підприємства на етапі складання плану максимально збільшували вимоги у виробничих чинниках (сировині, матері¬алах, робочій силі, інвестиціях і ін.), а керівні органи примушували їх скорочувати