| Назва: | Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 32,45 KB |
| Скачувань: | 150 |
Досвід Народного фронту довів можливість і необхідність проведення політики рефор¬мування економічних відносин на користь суспільства, активної соціальної політики в поєднанні із заходами державного антикризового регулювання економіки. Державне регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної катастрофи, реформувати класичний капіталізм, додавши йому соціальну на¬правленість, покласти початок трансформації самої капіта¬лістичної системи.[1] Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929р. [2]
в) Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в фашистській Німеччині.
Світова економічна криза глибоко уразила економіку Німеччини, що пояснюється в першу чергу її значною залежністю від іноземного капіталу. В 1932 р. об'єм промислового виробництва скоротився на 40 % в порівнянні з 1929 р., 68 тис. підприємств потерпіли крах. В 1932 р. потужності машинобудівної промисловості були завантажені на 27 %, автомобільної - на 25 %, будівництва - на 20 %. Кількість безробітних дос¬тигла 7 млн чоловік. Промислова криза доповнювалася аграрною. На 60 % скоротилися обороти зовнішньої торгівлі. Прийшла в розлад кредитно-грошова система.[1]
Сформований весною 1930 р. уряд Г.Брюнінга, прагнучи подолати кризу, ліквідував систему соціального страхування, ввів нові прямі і непрямі податки, підвищив ввізні мита на сільськогосподарські продукти і т.д. В грудні 1931 р. були понижені виплати по безробіттю, пенсії, зарплати державним службовцям. Вперше уряд вторгався в систему та¬рифних договорів, наказуючи загальне зниження заро¬бітної плати на 10 -15 %, до рівня 1927 р. Одночасно обмежувалися демократичні права населення, рейхстаг поступово усувався від рішення державних справ, формувався такий стиль управління країною, за якого керівництво фактично знаходилося в руках вузької групи осіб при значному впливі військових чинів. У зв'язку з важким економічним станом Німеччина практично не могла виконувати план Дауеса. [3]
Криза в Німеччині викликала до влади фашизм. В січні 1933 р. президент Німеччини Гінденбург на пряму вимогу фі¬нансових магнатів призначив Гітлера рейхсканцлером, передавши йому реальну владу. В країні була встановлена фашистська, терористична диктатура. Це стало можливим завдяки прямій підтримці німецького і іноземного, особливо американського, фінансового капіталу.
Із самого початку економічна політика фашистської держави була направлена на загальну мілітаризацію Німеччини і підготовку до другої світової війни. В короткий термін фашистський уряд перевів всю країну на військові рейки. Всі ресурси країни, і перш за все запаси сировини і продовольства, грошові фундації, передавалися в руки військових. Здійснюючи мілітари¬зацію Німеччині, Гітлер грубо порушував Версальський договір. Але США, Великобританія, Франція не тільки не виступили з протестом, але фінансували Німеччину і фактично допомага¬ли забезпечити гітлерівську армію сучасною зброєю
В 1933-1935 рр. здійснювався процес централізації еко¬номічної потужності в руках фашистської держави. Держава здійснювала тотальне регулювання німецької економіки. Взявши в свої руки управ¬ління економікою, вона забезпечувала підприємства робочою си¬лою, устаткуванням, сировиною, здійснювала розподіл виробничої продукції при обмеженні ринкового обміну.
Економічну політику фашистської Німеччини здійснював створена в червні 1933 р. при міністерстві економіки Ге¬неральна рада господарства, куди ввійшли такі крупні промисловці, як Р. Крупп, Ф. Тіссен, Р. Феглер, Ф. Флік, банкір Шредер. По суті, ініціатива окремих підприємців була сильно обмежена.
Націоналізація підприємств в Німеччині не проводилася, і засоби виробництва залишалися переважно в приватній власності. Проте підприємці мали вельми обмежену можливість розпоряджатися своїми засобами виробництва. Питання об'єму виробництва, його асортименту, цін на виготовлену продукцію розв'язувалися централізовано.
В лютому 1934 р. був прийнятий «Закон про підготовку до побудови німецького господарства». Відповідно до цього закону міністр економіки міг створювати або розпускати господарські об'єднання, призначати їх керівників. Вся економіка розділялася на створені сім головних імперських груп: промисловості, енергетики, ремесла, торгівлі, бан¬ківської і страхової справи , транспорту. Через ці групи і проводилися державні рішення в області економіки.
Разом з галузевою створювалася регіональна структура управління. Країна була розділена на 18 господарських облас¬тей, в кожній з яких створювалася господарська палата, що виконувала функції місцевого органу економічної влади. Імперські групи і регіональні економічні палати повністю контролювали економіку. Вони створювали і розпускали промислові об'єднання, регулювали розподіл¬ замовлень, кредитів, сировини, контролювали об'єми виробництва, напрями його розвитку, рівень цін.
в) Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в фашистській Німеччині.
Світова економічна криза глибоко уразила економіку Німеччини, що пояснюється в першу чергу її значною залежністю від іноземного капіталу. В 1932 р. об'єм промислового виробництва скоротився на 40 % в порівнянні з 1929 р., 68 тис. підприємств потерпіли крах. В 1932 р. потужності машинобудівної промисловості були завантажені на 27 %, автомобільної - на 25 %, будівництва - на 20 %. Кількість безробітних дос¬тигла 7 млн чоловік. Промислова криза доповнювалася аграрною. На 60 % скоротилися обороти зовнішньої торгівлі. Прийшла в розлад кредитно-грошова система.[1]
Сформований весною 1930 р. уряд Г.Брюнінга, прагнучи подолати кризу, ліквідував систему соціального страхування, ввів нові прямі і непрямі податки, підвищив ввізні мита на сільськогосподарські продукти і т.д. В грудні 1931 р. були понижені виплати по безробіттю, пенсії, зарплати державним службовцям. Вперше уряд вторгався в систему та¬рифних договорів, наказуючи загальне зниження заро¬бітної плати на 10 -15 %, до рівня 1927 р. Одночасно обмежувалися демократичні права населення, рейхстаг поступово усувався від рішення державних справ, формувався такий стиль управління країною, за якого керівництво фактично знаходилося в руках вузької групи осіб при значному впливі військових чинів. У зв'язку з важким економічним станом Німеччина практично не могла виконувати план Дауеса. [3]
Криза в Німеччині викликала до влади фашизм. В січні 1933 р. президент Німеччини Гінденбург на пряму вимогу фі¬нансових магнатів призначив Гітлера рейхсканцлером, передавши йому реальну владу. В країні була встановлена фашистська, терористична диктатура. Це стало можливим завдяки прямій підтримці німецького і іноземного, особливо американського, фінансового капіталу.
Із самого початку економічна політика фашистської держави була направлена на загальну мілітаризацію Німеччини і підготовку до другої світової війни. В короткий термін фашистський уряд перевів всю країну на військові рейки. Всі ресурси країни, і перш за все запаси сировини і продовольства, грошові фундації, передавалися в руки військових. Здійснюючи мілітари¬зацію Німеччині, Гітлер грубо порушував Версальський договір. Але США, Великобританія, Франція не тільки не виступили з протестом, але фінансували Німеччину і фактично допомага¬ли забезпечити гітлерівську армію сучасною зброєю
В 1933-1935 рр. здійснювався процес централізації еко¬номічної потужності в руках фашистської держави. Держава здійснювала тотальне регулювання німецької економіки. Взявши в свої руки управ¬ління економікою, вона забезпечувала підприємства робочою си¬лою, устаткуванням, сировиною, здійснювала розподіл виробничої продукції при обмеженні ринкового обміну.
Економічну політику фашистської Німеччини здійснював створена в червні 1933 р. при міністерстві економіки Ге¬неральна рада господарства, куди ввійшли такі крупні промисловці, як Р. Крупп, Ф. Тіссен, Р. Феглер, Ф. Флік, банкір Шредер. По суті, ініціатива окремих підприємців була сильно обмежена.
Націоналізація підприємств в Німеччині не проводилася, і засоби виробництва залишалися переважно в приватній власності. Проте підприємці мали вельми обмежену можливість розпоряджатися своїми засобами виробництва. Питання об'єму виробництва, його асортименту, цін на виготовлену продукцію розв'язувалися централізовано.
В лютому 1934 р. був прийнятий «Закон про підготовку до побудови німецького господарства». Відповідно до цього закону міністр економіки міг створювати або розпускати господарські об'єднання, призначати їх керівників. Вся економіка розділялася на створені сім головних імперських груп: промисловості, енергетики, ремесла, торгівлі, бан¬ківської і страхової справи , транспорту. Через ці групи і проводилися державні рішення в області економіки.
Разом з галузевою створювалася регіональна структура управління. Країна була розділена на 18 господарських облас¬тей, в кожній з яких створювалася господарська палата, що виконувала функції місцевого органу економічної влади. Імперські групи і регіональні економічні палати повністю контролювали економіку. Вони створювали і розпускали промислові об'єднання, регулювали розподіл¬ замовлень, кредитів, сировини, контролювали об'єми виробництва, напрями його розвитку, рівень цін.