| Назва: | Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 32,45 KB |
| Скачувань: | 150 |
Післявоєнна економічна криза продовжувалася аж до 1924 р. Різко посилилася інфляція. До початку 1920 р. кількість паперових грошей, що знаходилися в обігу виросла в порівнянні з 1914 р. в 25 разів. Різко знизилася купівельна спроможність грошей. В 1918 р. на одну марку в Бер¬ліні можна було купити 10 трамвайних квитків, а в 1923 р. трамвайний квиток коштував: в липні - 1.000 марок, в серпні - 10.000, у вересні - 600.000, і в листопаді сума перетворилася у фантастичну - 150 млрд марок. Восени 1923 р. зростання цін досяг 16 % в день. Денна зарплата кваліфікованого робітника в Берліні в листопаді 1923 р. складала 3 трл. 38 млрд марок, але її не вистачало навіть на харчування. Реальна заробітна плата скоротилася в порівнянні з довоєнним рівнем на 25 %.
Реформування економіки Німеччини. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга. Відродження економіки Німеччини і необхідність виконання важких умов Версальського договору вимагали проведення господарських реформ. Однією з перших була про¬ведена в 1923-1924 рр. грошова реформа, що переслідувала мету стабілізації валюти і подолання інфляції. В основу ре¬форми був покладений проект створення підприємницькими колами автономного Емісійного банку. Але проект цей відображав інтереси аграріїв, з чим не могли погодитися промисловці. Тому він був перероблений, і на його основі в жовтні 1923 р. був створений новий емісійний Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) складався не із золота,а з боргових зобов'язань засновників-власників сільськогосподарських земель, промисловців, торговців і власників банків.
В листопаді 1923 р. Рентний банк став випускати рентні марки, які признавалися законним забезпеченням нарівні із золотом. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету: протягом 1924 р. вже мало місце певне перевищення доходів над витратами.
Таким чином, в період грошової реформи паралельно функціонували два емісійні банки - Рентний і Рейхс¬банк - з двома різними грошовими системами. В серпні 1924 р. реформа була завершена вилученням з обігу рент¬них марок. Рентний банк припинив своє існування, а фун¬кції його були передані реорганізованому Рейхсбанку, який випустив нові банкноти. Стабілізація грошової одиниці, а також ряд інших заходів, направлених на модернізацію промислового устаткування, створення трестів і концернів, підвищення експлуатації працюючих при більш низькій зарплаті, ніж у французьких і англій¬ських робітників, сприяли відновленню господарства Німеччини. В 1923-1924 рр. в країні почалася економічна стабі¬лізація.
Велику роль у відновленні економіки Німеччини і перш за все її військово-економічного потенціалу зіграли країни Заходу, і зокрема американські кредити, що були направлені в післявоєнний період до Німеччини відповідно до планів Дауеса (1924 р.) і Юнга (1929 р.).
В серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн Антан¬ти була прийнята програма ослаблення умов репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів під головуванням директора одного з банків Чарльза Дауеса (1865-1951). Програма ця, що ввійшла в іс¬торію як план Дауеса, передбачала три основні джерела забезпечення репараційних платежів: а) надходження за рахунок мит і непрямих податків, головним чином на предмети масового споживання; б) доходи залізниць; в) оподаткування промисловості. Був встановлений жорсткий меха¬нізм іноземного контролю, який не допускав навіть щонайменшого відхилення від плану. Репараційні платежі складали щорічно 1 - 1,75 млрд марок, і лише в 1928 р. вони піднялися до 25 млрд марок, а в 1932 р. були відмінені зовсім.
Одразу ж після ухвалення плану Дауеса американські кре¬дитори надали Німеччині позику в 800 млн марок. В подальшому посилилося проникнення американських капіталів в промисловість Німеччини у вигляді позик, прямих інвестицій, скупки акцій.
Все це створювало умови для пожвавлення німецької промисловості. До кінця 20-х років загальний об'єм промислового виробництва перевищив довоєнний рівень. Економічному підйому 1924-1928 рр. в першу чергу сприяли іноземні кредити і ін¬вестиції, а також оновлення основного капіталу, модерніза¬ція виробництва і можливість виходу на зовнішні ринки.
3.Розгортання кризи та її наслідки для країн Західної Європи.
Економічна криза 1929 – 1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 р., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
Реформування економіки Німеччини. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга. Відродження економіки Німеччини і необхідність виконання важких умов Версальського договору вимагали проведення господарських реформ. Однією з перших була про¬ведена в 1923-1924 рр. грошова реформа, що переслідувала мету стабілізації валюти і подолання інфляції. В основу ре¬форми був покладений проект створення підприємницькими колами автономного Емісійного банку. Але проект цей відображав інтереси аграріїв, з чим не могли погодитися промисловці. Тому він був перероблений, і на його основі в жовтні 1923 р. був створений новий емісійний Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) складався не із золота,а з боргових зобов'язань засновників-власників сільськогосподарських земель, промисловців, торговців і власників банків.
В листопаді 1923 р. Рентний банк став випускати рентні марки, які признавалися законним забезпеченням нарівні із золотом. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету: протягом 1924 р. вже мало місце певне перевищення доходів над витратами.
Таким чином, в період грошової реформи паралельно функціонували два емісійні банки - Рентний і Рейхс¬банк - з двома різними грошовими системами. В серпні 1924 р. реформа була завершена вилученням з обігу рент¬них марок. Рентний банк припинив своє існування, а фун¬кції його були передані реорганізованому Рейхсбанку, який випустив нові банкноти. Стабілізація грошової одиниці, а також ряд інших заходів, направлених на модернізацію промислового устаткування, створення трестів і концернів, підвищення експлуатації працюючих при більш низькій зарплаті, ніж у французьких і англій¬ських робітників, сприяли відновленню господарства Німеччини. В 1923-1924 рр. в країні почалася економічна стабі¬лізація.
Велику роль у відновленні економіки Німеччини і перш за все її військово-економічного потенціалу зіграли країни Заходу, і зокрема американські кредити, що були направлені в післявоєнний період до Німеччини відповідно до планів Дауеса (1924 р.) і Юнга (1929 р.).
В серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн Антан¬ти була прийнята програма ослаблення умов репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів під головуванням директора одного з банків Чарльза Дауеса (1865-1951). Програма ця, що ввійшла в іс¬торію як план Дауеса, передбачала три основні джерела забезпечення репараційних платежів: а) надходження за рахунок мит і непрямих податків, головним чином на предмети масового споживання; б) доходи залізниць; в) оподаткування промисловості. Був встановлений жорсткий меха¬нізм іноземного контролю, який не допускав навіть щонайменшого відхилення від плану. Репараційні платежі складали щорічно 1 - 1,75 млрд марок, і лише в 1928 р. вони піднялися до 25 млрд марок, а в 1932 р. були відмінені зовсім.
Одразу ж після ухвалення плану Дауеса американські кре¬дитори надали Німеччині позику в 800 млн марок. В подальшому посилилося проникнення американських капіталів в промисловість Німеччини у вигляді позик, прямих інвестицій, скупки акцій.
Все це створювало умови для пожвавлення німецької промисловості. До кінця 20-х років загальний об'єм промислового виробництва перевищив довоєнний рівень. Економічному підйому 1924-1928 рр. в першу чергу сприяли іноземні кредити і ін¬вестиції, а також оновлення основного капіталу, модерніза¬ція виробництва і можливість виходу на зовнішні ринки.
3.Розгортання кризи та її наслідки для країн Західної Європи.
Економічна криза 1929 – 1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 р., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.