| Назва: | Наслідки економічної кризи 30-х років XX століття для країн Західної Європи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 32,45 KB |
| Скачувань: | 124 |
Планові завдання підприємствам давалися в глобальних ве¬личинах, що дозволило виконувати їх без урахування реальних необхідностей. Це означало, що разом з вузькими місцями вироблялася «непотрібна продукція». Ойкен показав, що спроби центральних органів розв'язати цю проблему шляхом зміни цін не увінчалися успіхом. Тверді ціни перестали бути економі¬чною інформацією про те, наскільки ефективно взаємодіють виробничі чинники. Традиційна ринкова рівновага, заснована на балансі ефективної пропозиції і попиту, перетвориться, на думку Ойкена, в натуральну збалансованість «потреб», виражених централізован¬им планом і наявними «ресурсами». Виникає чорний ринок, який не тільки не заважав досягненню мети, по¬ставлених центральними органами, але, як показав Ойкен, допомагав виконувати централізовані плани. Чорний ринок часто проробляв ту роботу, яку не могло виконати цен¬тралізоване планування.
Висновок
Економічна криза 1929-1933 рр. була найглибшою кризою перевиробництва за всю історію капіталізму. Близько чотирьох років економіка капіталістичних країн знаходилася в стані повної дезорганізації.
Широкомасштабна руйнівна сила кризи проявилася в різкому падінні промислового виробництва, розоренні та банкрутстві промислових торгових фінансових підприємств і фірм. Різко впав рівень заробітної плати, ефект перевиробництва викликав дефляцію, тобто відбулося зниження цін. Виробники, неспроможні збути свою продукцію за хоч відносно прийнятними цінами, почали знищувати її. Найстрашнішим наслідком стало зростання безробіття.
Складно криза проходила в Німеччині, викликавши надзвичайно гостру реакцію та підготувала грунт для приходу до влади фашистів. В Англії та Франції криза розпочалася пізніше, ніж в США та Німеччині, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким значним. Особливо складний та затяжний характер криза набрала в країнах, економічно та політично залежних від світових економічних лідерів. Криза охопила всі сфери господарства : світова торгівля впала майже на дві третини; дуже постраждав аграрний сектор економіки, який так і не зміг відновити виробництво до початку Другої світової війни; 56 країн девальвували свою валюту тощо.
Кожна країна, уражена кризою, намагалася якнайшвидше подолати її негативні наслідки та вивести господарство із застою. Уряди країни створювали свою програму з ліквідації економічної кризи. В Англії був застосований план економії Дж. Мея, у Франції впроваджувалася політика Народного фронту, Німеччину охопила економічна політика фашистського уряду.
Результати впровадженої політики відчувалися не моментально, а лише через досить тривалий час. Вони виявилися досить ефективними, і в США, і в інших країнах, які застосовували методи, близькі до заходів „Нового курсу”.
Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині. Така модель виходу з криз давала моментальний позитивний ефект. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон’юнктура. Політика мілітаризації економіки не лише не розв’язувала проблеми відбудови оптимальних господарських пропорцій, розширення внутрішнього та зовнішнього ринків, оздоровлення фінансової системи, а навпаки, заганяла це питання в кут. І розв’язання зовнішньої агресії – єдине, що могло відтягнути економічну катастрофу.
Політика уряду Франції ще раз підтвердила, що втручання держави в економіку країни є невід’ємною частиною її успішного розвитку. Досвід Народного фронту підтвердив можливість і необхі¬дність державного регулювання економіки в інтере¬сах суспільства, показав можливість і ефективність спільних зусиль держави і прогресивної суспільної орга¬нізацій в здійсненні заходів, направлених на підвищення рівня економічного розвитку і матеріального добробуту суспільства.
Державне¬ регулювання сприяло виходу Франції з найскладніших соціально-економічних ситуацій.
Англійський уряд зробив акцент на процесі концентрації виробництва задля уникнення негативних наслідків економічної кризи. Не менш важливою була політика протекціонізму, яка дала змогу підвищити конкурентоспроможність англійських товарів на світових та місцевих ринках.
Складний і суперечливий шлях пройшли країни задля виходу з кризи. Економічна політика урядів провідних країн світу мала, і негативні, і позитивні наслідки. Та надзвичайно важливим є, проаналізувавши причини падінь та підйомів, зробити правильні висновки та використати досвід лідерів для ліквідування економічних криз в наш час.
Список використаної літератури
1. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: Мировой опыт второй половины XIX – XX вв. – Харьков: Консум, 1999. – 288 с.
2. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – 5-те вид., стер. – К., Вікар, 2002. – 477 с. – (Вища освіта XXI століття).
Висновок
Економічна криза 1929-1933 рр. була найглибшою кризою перевиробництва за всю історію капіталізму. Близько чотирьох років економіка капіталістичних країн знаходилася в стані повної дезорганізації.
Широкомасштабна руйнівна сила кризи проявилася в різкому падінні промислового виробництва, розоренні та банкрутстві промислових торгових фінансових підприємств і фірм. Різко впав рівень заробітної плати, ефект перевиробництва викликав дефляцію, тобто відбулося зниження цін. Виробники, неспроможні збути свою продукцію за хоч відносно прийнятними цінами, почали знищувати її. Найстрашнішим наслідком стало зростання безробіття.
Складно криза проходила в Німеччині, викликавши надзвичайно гостру реакцію та підготувала грунт для приходу до влади фашистів. В Англії та Франції криза розпочалася пізніше, ніж в США та Німеччині, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким значним. Особливо складний та затяжний характер криза набрала в країнах, економічно та політично залежних від світових економічних лідерів. Криза охопила всі сфери господарства : світова торгівля впала майже на дві третини; дуже постраждав аграрний сектор економіки, який так і не зміг відновити виробництво до початку Другої світової війни; 56 країн девальвували свою валюту тощо.
Кожна країна, уражена кризою, намагалася якнайшвидше подолати її негативні наслідки та вивести господарство із застою. Уряди країни створювали свою програму з ліквідації економічної кризи. В Англії був застосований план економії Дж. Мея, у Франції впроваджувалася політика Народного фронту, Німеччину охопила економічна політика фашистського уряду.
Результати впровадженої політики відчувалися не моментально, а лише через досить тривалий час. Вони виявилися досить ефективними, і в США, і в інших країнах, які застосовували методи, близькі до заходів „Нового курсу”.
Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині. Така модель виходу з криз давала моментальний позитивний ефект. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон’юнктура. Політика мілітаризації економіки не лише не розв’язувала проблеми відбудови оптимальних господарських пропорцій, розширення внутрішнього та зовнішнього ринків, оздоровлення фінансової системи, а навпаки, заганяла це питання в кут. І розв’язання зовнішньої агресії – єдине, що могло відтягнути економічну катастрофу.
Політика уряду Франції ще раз підтвердила, що втручання держави в економіку країни є невід’ємною частиною її успішного розвитку. Досвід Народного фронту підтвердив можливість і необхі¬дність державного регулювання економіки в інтере¬сах суспільства, показав можливість і ефективність спільних зусиль держави і прогресивної суспільної орга¬нізацій в здійсненні заходів, направлених на підвищення рівня економічного розвитку і матеріального добробуту суспільства.
Державне¬ регулювання сприяло виходу Франції з найскладніших соціально-економічних ситуацій.
Англійський уряд зробив акцент на процесі концентрації виробництва задля уникнення негативних наслідків економічної кризи. Не менш важливою була політика протекціонізму, яка дала змогу підвищити конкурентоспроможність англійських товарів на світових та місцевих ринках.
Складний і суперечливий шлях пройшли країни задля виходу з кризи. Економічна політика урядів провідних країн світу мала, і негативні, і позитивні наслідки. Та надзвичайно важливим є, проаналізувавши причини падінь та підйомів, зробити правильні висновки та використати досвід лідерів для ліквідування економічних криз в наш час.
Список використаної літератури
1. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: Мировой опыт второй половины XIX – XX вв. – Харьков: Консум, 1999. – 288 с.
2. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – 5-те вид., стер. – К., Вікар, 2002. – 477 с. – (Вища освіта XXI століття).