| Назва: | Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 24,3 KB |
| Скачувань: | 16 |
Націоналізація і формування суспільної власності, суспільний контроль створюють передумови для можливого планування розви¬тку національної економіки. Лейбористи опрацьовують теоретичну модель планування суспільного виробництва, в якій поєднуються ринкові методи саморегулювання з плановим управлінням: зберіга¬ються вільне ринкове ціноутворення, ринки праці, матеріальних ресурсів і предметів споживання; плануються обсяги виробництва, визначаються пріоритетні галузі, розміри державних витрат, роз¬міри інвестицій і об'єкти інвестування, діяльність державних під¬приємств.
Перешкодою на шляху мирної трансформації капіталізму в соці¬алізм лейбористи вважали й нерівномірний розподіл багатства та доходів у суспільстві. Тому вони пропонували державне втручання в економіку зосередити на цьому напрямку, забезпечити вирівню¬вання доходів у суспільстві реформуванням податкової системи.
Наприкінці 30-х р. англійська соціал-демократія ставить перед собою завдання створення могутньої держави з розвиненою соці¬альною сферою, конкретизує свою економічну програму, навіть включає до неї деякі кейнсіанські ідеї.
Головною метою втручання держави в економіку на цьому етапі лейбористи вважають стимулювання ефективного попиту, від якого залежить інтенсивність інвестування, а отже, динаміка розвитку. Для цього державі треба проводити політику регулювання, викорис¬товуючи методи: додаткових державних витрат, дефіциту держав¬ного бюджету, грошової емісії для його покриття. Грошова політика за цією схемою передбачала нарощування інфляційних процесів, що створювало в інвесторів ілюзію зростання норми прибутку, стиму¬лювало інвестування.
Помірне нарощування інфляції методом грошових шоків, також сприяло плановому зниженню (знеціненню) норми процента, тобто його регулюванню, що забезпечувало вилучення грошей із запасів та їх інвестування (ставало невигідним зберігати гроші і вигід¬ним - отримувати кредити). Такій самій меті мало служити штучне зниження і фіксація процентної ставки на державні кредитні засо¬би, запровадження стимулюючої щодо інвесторів системи оподат¬кування.
Водночас пропонувалося збільшити державні витрати для інвес¬тицій у пріоритетні галузі, провести державне субсидування корпо¬рацій з метою стимулювання зростання обсягів інвестицій, удоско¬налити систему державної позики, створити системи держзамовлень і держзакупок з метою стимулювання виробництва.
Лейбористи висловлювалися також за підтримування системи громадських робіт (навіть щодо паразитуючих виробництв, зокрема мілітарного).
Прямим завданням держави було стимулювання споживацького попиту методом планового регулювання доходів за умов помірної інфляції, виховання нових потреб, особливо в заможних верств на¬селення.
Цю програму було схвалено урядом, але в ній мало що залиши¬лося від ідеї поступового переходу до соціалізму. Державне регу¬лювання економіки поступалося вільному функціонуванню ринко¬вого механізму, що забезпечувало прогрес капіталізму, зміцнення його економічних підвалин.
Австро-марксизм. Видатними теоретиками австро-марксизму міжвоєнного періоду були Отто Бауер (1881-1938) та Карл Рен-нер (1870-1950). Лідерами й теоретиками соціал-демократичної партії Австрії (СДПА) були О. Поллак, Б. Каутський, Ф. Адлер і М. Адлер, О. Лейхтер і К. Лейхтер.
Більшість ідеологів партії позитивно оцінювали соціалістичну революцію в Росії, але всі вони наголошували на суто російському її значенні, на особливих обставинах, що її зумовили. Теоретики авст¬рійської соціал-демократії застерігали від наслідування методів і практики більшовизму, особливо політики диктатури, яка супере¬чить процесу демократизації.
Соціальну революцію вони вважали за необхідну, але шлях її здійснення мав би бути тільки еволюційним: соціалізація вироб¬ництва відбувається в надрах капіталізму, формами його прояву є розвиток місцевого самоврядування, створення кооперативних гос¬подарств, робітничих комітетів у виробництві. Відтак немає необ¬хідності в революційних переворотах.
Особливо не погоджувалися австрійські соціал-демократи з екс¬пропріацією, яка, за марксистською теорією, мала забезпечити соці¬альну справедливість розподілу і знищити експлуатацію. Вони вка¬зували, що виробництво розвивається за власними законами і недотримання цих законів призведе до хаосу, руйнування продукти¬вних сил, безмежного волюнтаризму. Становлення соціальної спра¬ведливості реформісти зв'язували з перерозподілом створених ба¬гатств (зокрема через систему оподаткування) державою.
Перешкодою на шляху мирної трансформації капіталізму в соці¬алізм лейбористи вважали й нерівномірний розподіл багатства та доходів у суспільстві. Тому вони пропонували державне втручання в економіку зосередити на цьому напрямку, забезпечити вирівню¬вання доходів у суспільстві реформуванням податкової системи.
Наприкінці 30-х р. англійська соціал-демократія ставить перед собою завдання створення могутньої держави з розвиненою соці¬альною сферою, конкретизує свою економічну програму, навіть включає до неї деякі кейнсіанські ідеї.
Головною метою втручання держави в економіку на цьому етапі лейбористи вважають стимулювання ефективного попиту, від якого залежить інтенсивність інвестування, а отже, динаміка розвитку. Для цього державі треба проводити політику регулювання, викорис¬товуючи методи: додаткових державних витрат, дефіциту держав¬ного бюджету, грошової емісії для його покриття. Грошова політика за цією схемою передбачала нарощування інфляційних процесів, що створювало в інвесторів ілюзію зростання норми прибутку, стиму¬лювало інвестування.
Помірне нарощування інфляції методом грошових шоків, також сприяло плановому зниженню (знеціненню) норми процента, тобто його регулюванню, що забезпечувало вилучення грошей із запасів та їх інвестування (ставало невигідним зберігати гроші і вигід¬ним - отримувати кредити). Такій самій меті мало служити штучне зниження і фіксація процентної ставки на державні кредитні засо¬би, запровадження стимулюючої щодо інвесторів системи оподат¬кування.
Водночас пропонувалося збільшити державні витрати для інвес¬тицій у пріоритетні галузі, провести державне субсидування корпо¬рацій з метою стимулювання зростання обсягів інвестицій, удоско¬налити систему державної позики, створити системи держзамовлень і держзакупок з метою стимулювання виробництва.
Лейбористи висловлювалися також за підтримування системи громадських робіт (навіть щодо паразитуючих виробництв, зокрема мілітарного).
Прямим завданням держави було стимулювання споживацького попиту методом планового регулювання доходів за умов помірної інфляції, виховання нових потреб, особливо в заможних верств на¬селення.
Цю програму було схвалено урядом, але в ній мало що залиши¬лося від ідеї поступового переходу до соціалізму. Державне регу¬лювання економіки поступалося вільному функціонуванню ринко¬вого механізму, що забезпечувало прогрес капіталізму, зміцнення його економічних підвалин.
Австро-марксизм. Видатними теоретиками австро-марксизму міжвоєнного періоду були Отто Бауер (1881-1938) та Карл Рен-нер (1870-1950). Лідерами й теоретиками соціал-демократичної партії Австрії (СДПА) були О. Поллак, Б. Каутський, Ф. Адлер і М. Адлер, О. Лейхтер і К. Лейхтер.
Більшість ідеологів партії позитивно оцінювали соціалістичну революцію в Росії, але всі вони наголошували на суто російському її значенні, на особливих обставинах, що її зумовили. Теоретики авст¬рійської соціал-демократії застерігали від наслідування методів і практики більшовизму, особливо політики диктатури, яка супере¬чить процесу демократизації.
Соціальну революцію вони вважали за необхідну, але шлях її здійснення мав би бути тільки еволюційним: соціалізація вироб¬ництва відбувається в надрах капіталізму, формами його прояву є розвиток місцевого самоврядування, створення кооперативних гос¬подарств, робітничих комітетів у виробництві. Відтак немає необ¬хідності в революційних переворотах.
Особливо не погоджувалися австрійські соціал-демократи з екс¬пропріацією, яка, за марксистською теорією, мала забезпечити соці¬альну справедливість розподілу і знищити експлуатацію. Вони вка¬зували, що виробництво розвивається за власними законами і недотримання цих законів призведе до хаосу, руйнування продукти¬вних сил, безмежного волюнтаризму. Становлення соціальної спра¬ведливості реформісти зв'язували з перерозподілом створених ба¬гатств (зокрема через систему оподаткування) державою.