| Назва: | Україна і світ в період розкладу феодалізму і генези буржуазного суспільства (XVI- ХVІІІ ст.) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 45,25 KB |
| Скачувань: | 35 |
Таким чином, Запорізька Січ, Військо Запорізьке низове не було військом у типологічне точному розумінні цього терміну, тобто не являло собою озброєну силу, що займалася виключно службою і війною й матеріально повністю існувала за рахунок народу. Січ завжди залишалась економічною структурою, яка значною мірою самозабезпечувалась продукцією власних промислів і господарюванням на власній території. Разом з тим Січ не була і замкнутою автаркією, вона вела активну зовнішню торгівлю.
Отже, господарські процеси на Січі розвивалися поступово, якихось бурхливих переворотів, радикальних змін не було.
Дуже стримували економічний розвиток і колонізацію запорозької України спустошливі татарські набіги. Лише в останню чверть XVIII ст. у степи Південної України приходить спокій.
При відсутності приватної власності на землю на Запоріжжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми власності - колективно-військова та індивідуально-приватна - не протистояли одна одній, а співіснували.
Торгівля і фінанси Запоріжжя визначались особливостями його господарства, способу життя, суспільного ладу.
Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечувався місцевим виробництвом й кустарними ремеслами. Більш вагомою для Запоріжжя була зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої потреби: хліб, горілку, тютюн, порох та бойові припаси, дорогу зброю, тканини, готовий одяг, кінську зброю. Вивозили ж сіль, рибу, худобу, хутро.
Безперервні війни і походи вкрай розорили б Запоріжжя, коли війна хоча б частково не покривала витрат. Довгий час фіскальна система Запоріжжя об'єктивно могла спиратися лише на зовнішні джерела - військову здобич, "жалованье" царське. Царі й гетьмани періодично посилали на Січ гроші, провіант, різне спорядження. Скарб поповнювали торгові податки з ринкових товарів, мито за перевезення й транзитну торгівлю - тобто посереднє оподаткування, а також податки з промислів й оренди. Фінансовий стан Січі дуже залежав від припливу легко ліквідних активів: золота й срібла, а також дорогоцінних посуду, зброї, тканини, килимів, коней і худоби.
Запорізька Січ не мала власної банківської і грошової системи. В обігу ходили гроші різних країн. Через відсутність власної валюти Січ іноді переживала "голод" готівки, що звичайно супроводжувалося великим попитом на гроші.
На Січі велись досить значні кредитні операції і продаж цінностей з відстрочкою платежу. Нормальним процентом на позичений капітал визнавали 12,5%, а здебільшого вимагали "на всякий тиждень по рублю".
Отже, Січ знала різні форми кредитних операцій та угод на передачу в тимчасове користування майна й матеріальних цінностей. Існував на Запоріжжі й державний кредит. Таким чином, фінансовий і взагалі державний устрій Запорізької Січі складався в процесі самостійного розвитку українського суспільства, був, без сумніву, і продуктом міжнародних впливів.
Отже, XVI - XVIII ст. - це період розкладу феодального і генези індустріального суспільства. Для господарства передових західноєвропейських країн визначальним було панування мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. І хоч український народ вступив у добу без своєї держави, в Україні відбулися помітні зрушення в сільському господарстві та аграрних відносинах, у промисловому виробництві, торгівлі. Всі ці зміни були позначені реаліями, що випливали з факту входження Лівобережної України (з Києвом) і Запоріжжя, а згодом і Півдня України з Кримом до складу Російської держави. Одним з найголовніших наслідків соціально-економічних процесів указаного періоду було формування економічної спільності всього українського народу, чому не в змозі були перешкодити ані державні кордони між Правобережною та Лівобережною Україною, ані відмінності у державно-політичному устрої цих регіонів.
Отже, господарські процеси на Січі розвивалися поступово, якихось бурхливих переворотів, радикальних змін не було.
Дуже стримували економічний розвиток і колонізацію запорозької України спустошливі татарські набіги. Лише в останню чверть XVIII ст. у степи Південної України приходить спокій.
При відсутності приватної власності на землю на Запоріжжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми власності - колективно-військова та індивідуально-приватна - не протистояли одна одній, а співіснували.
Торгівля і фінанси Запоріжжя визначались особливостями його господарства, способу життя, суспільного ладу.
Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечувався місцевим виробництвом й кустарними ремеслами. Більш вагомою для Запоріжжя була зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої потреби: хліб, горілку, тютюн, порох та бойові припаси, дорогу зброю, тканини, готовий одяг, кінську зброю. Вивозили ж сіль, рибу, худобу, хутро.
Безперервні війни і походи вкрай розорили б Запоріжжя, коли війна хоча б частково не покривала витрат. Довгий час фіскальна система Запоріжжя об'єктивно могла спиратися лише на зовнішні джерела - військову здобич, "жалованье" царське. Царі й гетьмани періодично посилали на Січ гроші, провіант, різне спорядження. Скарб поповнювали торгові податки з ринкових товарів, мито за перевезення й транзитну торгівлю - тобто посереднє оподаткування, а також податки з промислів й оренди. Фінансовий стан Січі дуже залежав від припливу легко ліквідних активів: золота й срібла, а також дорогоцінних посуду, зброї, тканини, килимів, коней і худоби.
Запорізька Січ не мала власної банківської і грошової системи. В обігу ходили гроші різних країн. Через відсутність власної валюти Січ іноді переживала "голод" готівки, що звичайно супроводжувалося великим попитом на гроші.
На Січі велись досить значні кредитні операції і продаж цінностей з відстрочкою платежу. Нормальним процентом на позичений капітал визнавали 12,5%, а здебільшого вимагали "на всякий тиждень по рублю".
Отже, Січ знала різні форми кредитних операцій та угод на передачу в тимчасове користування майна й матеріальних цінностей. Існував на Запоріжжі й державний кредит. Таким чином, фінансовий і взагалі державний устрій Запорізької Січі складався в процесі самостійного розвитку українського суспільства, був, без сумніву, і продуктом міжнародних впливів.
Отже, XVI - XVIII ст. - це період розкладу феодального і генези індустріального суспільства. Для господарства передових західноєвропейських країн визначальним було панування мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. І хоч український народ вступив у добу без своєї держави, в Україні відбулися помітні зрушення в сільському господарстві та аграрних відносинах, у промисловому виробництві, торгівлі. Всі ці зміни були позначені реаліями, що випливали з факту входження Лівобережної України (з Києвом) і Запоріжжя, а згодом і Півдня України з Кримом до складу Російської держави. Одним з найголовніших наслідків соціально-економічних процесів указаного періоду було формування економічної спільності всього українського народу, чому не в змозі були перешкодити ані державні кордони між Правобережною та Лівобережною Україною, ані відмінності у державно-політичному устрої цих регіонів.