| Назва: | Україна і світ в період розкладу феодалізму і генези буржуазного суспільства (XVI- ХVІІІ ст.) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 45,25 KB |
| Скачувань: | 35 |
Розвиток внутрішньої торгівлі і товарно-грошових відносин справляв помітний вплив на всі галузі господарства. Зокрема, збільшення попиту на хліб викликало розширення посівів пшениці. Щоб задовольнити потреби ринку, феодали створювали заводи по розведенню коней та великої рогатої худоби, збільшували отари звичайних та тонкорунних порід овець. Процес товаризації особливо позначився на розвитку тваринництва в південних районах країни. Володіючи значними земельними просторами та відчуваючи гостру потребу в робочих руках, місцеві поміщики охоче займалися розведенням худоби для ринку. Проникнення товарно-грошових відносин у господарства селян зумовило виникнення товарного городництва, сконцентрованого в основному навколо великих міст і містечок.
Велику роль у розвитку економіки краю відігравали торги та базари. Право влаштовувати їх надавалось містам, містечкам і селам спеціальними привілеями. Торги і базари проводилися раз або двічі на тиждень у визначені дні. Торги спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Поряд з великими ярмарками в містах і містечках на території України існували дрібні ярмарки, торги і базари. В 21 українському місті в 1665 р. відбулося 40 ярмарків, а в 50-х роках XVIII ст. лише на Лівобережжі ярмарки збиралися щорічно близько 350 разів, а базари - 8680. На Слобожанщині в середині XVIII ст. існувало близько 120 щорічних ярмарків, а наприкінці 70-х років - уже понад 200. Ярмарки були універсальними, торгували на них текстилем, галантерейними і господарськими товарами закордонного походження, залізним крамом, виробами ремесел і промислів, мануфактур, продуктами сільського господарства. Одночасно відбувалася спеціалізація ярмаркової торгівлі.
Дальше поглиблення поділу праці між містом і селом, елементи спеціалізації в промисловості й частково землеробстві сприяли зміцненню економічних зв'язків між окремими господарськими районами України. Поступово утворився своєрідний торговельний ланцюг, що сполучав Лівобережжя, Слобожанщину, Правобережжя, Західну Україну. В описах ярмарків і торгів Гетьманщини згадувалися купці з усіх земель України. Б. Хмельницький своїм Універсалом у 1657 році наказав, щоб козацькі старшини "з людьми Львова, як з власними нашими, поводились і в усякій торгівлі купецтву не робили перешкоди". Міста Полтавського полку встановили регулярні зв'язки з містами сусіднього Харківського полку, Гадяцького і Ніжинського - з містами Сумського полку. Слобідські купці продавали на лівобережних ярмарках хліб, горілку, в'ялену рибу, клей, шкіру, ремені, худобу, а також товари, привезені з російських міст. На слобідський ринок з Лівобережжя надходив хліб, товари, що привозили з Правобережжя і Західноукраїнських земель, Польщі, Сілезії, Гданська, Німеччини, з інших країн.
Активно розвивалася торгівля між Лівобережною Україною, Слобожанщиною і Запоріжжям. Активну участь в торгівлі брали торгові люди з полків, що межували з запорізькими землями - Гадяцького, Лубенського, Миргородського, Полтавського. Завозили хліб, полотно, дерево, смолу, тютюн, горілку, а з запорізьких земель - рибу, мед, віск, шкіри, худобу. Важливе значення мала торгівля сіллю, котру козаки добували у причорноморських лиманах, а потім продавали лівобережним чумакам або доставляли в лівобережні міста та села.
Купці з правобережних і західноукраїнських міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та інших міст вином, бакалійними товарами, селянськими ремісничими виробами, дьогтем.
Через розгалужену систему ярмарків, торгів і базарів товари розходилися по всій території українських земель, незважаючи на різні перешкоди: державні кордони, економічну політику урядів, природні рубежі, митниці тощо. Торгівля не визнавала політичної розчленованості України, а це свідчило про економічну спільність українського населення.
Активізація товарно-грошових відносин викликала появу нових і розвиток старих центрів торгівлі. Особливо багато торгових осередків за доби пізнього феодалізму діяло на Лівобережжі. В цьому відношенні особливо виділялися Лохвиця, Ромни, Лубни, Прилуки, Гадяч, Переяслав, Чернігів, Козелець, Миргород, Батурин, Глухів, Хорол і Ніжин, у яких щорічно збиралося від трьох до п'яти великих ярмарків. На Слобожанщині найбільше ярмарків існувало в Харкові, Золочеві, Сумах, Таранівці, Артемівці, Ольшані (по чотири), Валках (п'ять), Стіжковому Куті та Андріївці (шість), Хотомлі (вісім). У правобережному регіоні на важливі центри торгівлі перетворилися Ржищів, Могилів, Луцьк, Дубно, Житомир. Для купівлі-продажу сюди з різних місцевостей з'їжджалися купці або їхні уповноважені. Протягом XVII - XVIII ст. визначилися основні торгові шляхи. Фактично у кожному місті їх сходилося кілька.
Велику роль у розвитку економіки краю відігравали торги та базари. Право влаштовувати їх надавалось містам, містечкам і селам спеціальними привілеями. Торги і базари проводилися раз або двічі на тиждень у визначені дні. Торги спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Поряд з великими ярмарками в містах і містечках на території України існували дрібні ярмарки, торги і базари. В 21 українському місті в 1665 р. відбулося 40 ярмарків, а в 50-х роках XVIII ст. лише на Лівобережжі ярмарки збиралися щорічно близько 350 разів, а базари - 8680. На Слобожанщині в середині XVIII ст. існувало близько 120 щорічних ярмарків, а наприкінці 70-х років - уже понад 200. Ярмарки були універсальними, торгували на них текстилем, галантерейними і господарськими товарами закордонного походження, залізним крамом, виробами ремесел і промислів, мануфактур, продуктами сільського господарства. Одночасно відбувалася спеціалізація ярмаркової торгівлі.
Дальше поглиблення поділу праці між містом і селом, елементи спеціалізації в промисловості й частково землеробстві сприяли зміцненню економічних зв'язків між окремими господарськими районами України. Поступово утворився своєрідний торговельний ланцюг, що сполучав Лівобережжя, Слобожанщину, Правобережжя, Західну Україну. В описах ярмарків і торгів Гетьманщини згадувалися купці з усіх земель України. Б. Хмельницький своїм Універсалом у 1657 році наказав, щоб козацькі старшини "з людьми Львова, як з власними нашими, поводились і в усякій торгівлі купецтву не робили перешкоди". Міста Полтавського полку встановили регулярні зв'язки з містами сусіднього Харківського полку, Гадяцького і Ніжинського - з містами Сумського полку. Слобідські купці продавали на лівобережних ярмарках хліб, горілку, в'ялену рибу, клей, шкіру, ремені, худобу, а також товари, привезені з російських міст. На слобідський ринок з Лівобережжя надходив хліб, товари, що привозили з Правобережжя і Західноукраїнських земель, Польщі, Сілезії, Гданська, Німеччини, з інших країн.
Активно розвивалася торгівля між Лівобережною Україною, Слобожанщиною і Запоріжжям. Активну участь в торгівлі брали торгові люди з полків, що межували з запорізькими землями - Гадяцького, Лубенського, Миргородського, Полтавського. Завозили хліб, полотно, дерево, смолу, тютюн, горілку, а з запорізьких земель - рибу, мед, віск, шкіри, худобу. Важливе значення мала торгівля сіллю, котру козаки добували у причорноморських лиманах, а потім продавали лівобережним чумакам або доставляли в лівобережні міста та села.
Купці з правобережних і західноукраїнських міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та інших міст вином, бакалійними товарами, селянськими ремісничими виробами, дьогтем.
Через розгалужену систему ярмарків, торгів і базарів товари розходилися по всій території українських земель, незважаючи на різні перешкоди: державні кордони, економічну політику урядів, природні рубежі, митниці тощо. Торгівля не визнавала політичної розчленованості України, а це свідчило про економічну спільність українського населення.
Активізація товарно-грошових відносин викликала появу нових і розвиток старих центрів торгівлі. Особливо багато торгових осередків за доби пізнього феодалізму діяло на Лівобережжі. В цьому відношенні особливо виділялися Лохвиця, Ромни, Лубни, Прилуки, Гадяч, Переяслав, Чернігів, Козелець, Миргород, Батурин, Глухів, Хорол і Ніжин, у яких щорічно збиралося від трьох до п'яти великих ярмарків. На Слобожанщині найбільше ярмарків існувало в Харкові, Золочеві, Сумах, Таранівці, Артемівці, Ольшані (по чотири), Валках (п'ять), Стіжковому Куті та Андріївці (шість), Хотомлі (вісім). У правобережному регіоні на важливі центри торгівлі перетворилися Ржищів, Могилів, Луцьк, Дубно, Житомир. Для купівлі-продажу сюди з різних місцевостей з'їжджалися купці або їхні уповноважені. Протягом XVII - XVIII ст. визначилися основні торгові шляхи. Фактично у кожному місті їх сходилося кілька.