| Назва: | Теорії трансформації капіталізму |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,09 KB |
| Скачувань: | 33 |
Особливих зусиль для обгрунтування теорії доклав американсь¬кий економіст С. Кузнець. У праці «Частки вищих за доходами груп у доході і заощадженнях» (1953) він навів дані про динаміку розпо¬ділу національного доходу в 1919-1948 pp. За його підрахунками, питома вага доходів 1% населення США (найвищої групи) станови¬ла 1919-1938 pp. 13%, a 1948 p. знизилась до 9%. Питома вага до¬ходів «верхніх» 5% населення за цей період знизилась з 25 до 18%. Виходячи з цих показників, С. Кузнець зробив висновок про систе¬матичне зниження доходів вищих груп населення.
Ці розрахунки й висновки широко рекламувались у пресі. Проте концепція «революції в доходах» зазнала серйозної критики з боку багатьох американських економістів і соціологів. Так, В. Перло довів свідому тенденційність обрахунків Кузнеця. Він показав, що Ку¬знець розраховував питому вагу доходів вищої групи на основі да¬них податкових органів, тобто на підставі лише заявлених доходів. Між тим у післявоєнний період значно посилилось приховування доходів підприємцями. Підкреслюючи цей момент, В. Перло писав:
«Кузнець вивертає цей політичний скандал навиворіт і перетворює несплату податків багатими на вигаданий доказ того, що багаті втрачають дохід».
Крім того, Кузнець не враховував нерозподілених прибутків, тобто тієї частини доходів, яка не розподіляється між акціонерами, а використовується на нагромадження, утворення різних фондів тощо. Між іншим, якщо сума дивідендів з 1939 по19б9 pp. (за даними аме¬риканської статистики) збільшилась у 4,4 рази, то сума нерозподіле¬ного прибутку - у 86 разів.
Урахувавши ці фактори, В. Перло показав, що доходи вищої гру¬пи не скоротились, а зросли вдвоє. Аналогічний висновок на основі аналізу великого статистичного матеріалу було зроблено американ¬ським соціологом Р. Міллсом. У книжці «Панівна еліта» він називав розмови про «революцію в доходах» просто «рекламним галасом», який не можна сприймати серйозно. За сучасних умов, без огляду на зростання заробітної плати тенденція збільшення розриву у дохо¬дах робітників і підприємців посилюється.
Концепція «колективного капіталізму» Г. Мінза та А. Берлі. Концепція колективного капіталізму склалась у 60-ті pp. XX ст., про¬те її початки сягають 30-х pp., коли американські економісти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колективними. У їхньому трактуванні корпора¬ція із організації приватної власності перетворюється на «соціаль¬ний інститут», мета якого вже не ототожнюється з максимізацією прибутку.
Концепція «колективного капіталізму» має багато спільного з те¬орією «народного капіталізму». Ця спільність насамперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». «Власність і контроль, - стверджує Мінз, - відокре¬мились і перебувають у різних руках»4. У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпора¬ції), але ігнорується їх соціально-економічний зміст. Мінз зазначав, що на сучасних великих корпораціях працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготов¬ляються товари масового споживання, які продаються мільйонам споживачів. Усе це ніби привело до того, що велика корпорація пе¬рестала навіть «віддалено відповідати як старій юридичній моделі власності», так і економічній моделі «атомістичної фірми за умов конкурентного ринку». Отже, корпорація, на думку деяких учених, перестала бути автономною щодо суспільства, а стала соціальним інститутом, соціальною силою, котра забезпечує розв'язання суспі¬льних проблем. І не випадково саме на цьому грунті в 60-70-х pp. сформувалась, концепція «соціальної відповідальності» корпорації перед суспільством.
Концепція- «соціального партнерства». Перші концепції «соці¬ального партнерства» з'явилися ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розробляти різні системи «участі робітників у капіталістичних прибутках». Після другої світової війни принцип «соціального партнерства» поширюється у багатьох західноєвро¬пейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французь¬кий економіст і соціолог Р. Арон, німецький професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбреігт та інші.
Вони намагалися довести, що в сучасному капіталістичному су¬спільстві внаслідок розвитку науково-технічної революції, посилення економічної та соціальної ролі держави, зростання кількості великих корпорацій до корінно змінилось становище робітників, зникли кла¬сові суперечності і класові конфлікти. «Сучасні трудові відносини в промисловості, особливо у великих корпораціях, - пише, наприк¬лад, Гелбрейт» - усе більше набирають мирного характеру... це є наслідком того, що інтереси, колись різко ворожі, тепер переважно перебувають у гармонії». Відбувається нібито «об'єднання» й «по¬глинання» класових інтересів завдяки тому, головне, що робітникові дається певний комплекс соціальних гарантій і мотивом діяльності корпорацій «уже не є прибуток».
Ці розрахунки й висновки широко рекламувались у пресі. Проте концепція «революції в доходах» зазнала серйозної критики з боку багатьох американських економістів і соціологів. Так, В. Перло довів свідому тенденційність обрахунків Кузнеця. Він показав, що Ку¬знець розраховував питому вагу доходів вищої групи на основі да¬них податкових органів, тобто на підставі лише заявлених доходів. Між тим у післявоєнний період значно посилилось приховування доходів підприємцями. Підкреслюючи цей момент, В. Перло писав:
«Кузнець вивертає цей політичний скандал навиворіт і перетворює несплату податків багатими на вигаданий доказ того, що багаті втрачають дохід».
Крім того, Кузнець не враховував нерозподілених прибутків, тобто тієї частини доходів, яка не розподіляється між акціонерами, а використовується на нагромадження, утворення різних фондів тощо. Між іншим, якщо сума дивідендів з 1939 по19б9 pp. (за даними аме¬риканської статистики) збільшилась у 4,4 рази, то сума нерозподіле¬ного прибутку - у 86 разів.
Урахувавши ці фактори, В. Перло показав, що доходи вищої гру¬пи не скоротились, а зросли вдвоє. Аналогічний висновок на основі аналізу великого статистичного матеріалу було зроблено американ¬ським соціологом Р. Міллсом. У книжці «Панівна еліта» він називав розмови про «революцію в доходах» просто «рекламним галасом», який не можна сприймати серйозно. За сучасних умов, без огляду на зростання заробітної плати тенденція збільшення розриву у дохо¬дах робітників і підприємців посилюється.
Концепція «колективного капіталізму» Г. Мінза та А. Берлі. Концепція колективного капіталізму склалась у 60-ті pp. XX ст., про¬те її початки сягають 30-х pp., коли американські економісти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колективними. У їхньому трактуванні корпора¬ція із організації приватної власності перетворюється на «соціаль¬ний інститут», мета якого вже не ототожнюється з максимізацією прибутку.
Концепція «колективного капіталізму» має багато спільного з те¬орією «народного капіталізму». Ця спільність насамперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». «Власність і контроль, - стверджує Мінз, - відокре¬мились і перебувають у різних руках»4. У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпора¬ції), але ігнорується їх соціально-економічний зміст. Мінз зазначав, що на сучасних великих корпораціях працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготов¬ляються товари масового споживання, які продаються мільйонам споживачів. Усе це ніби привело до того, що велика корпорація пе¬рестала навіть «віддалено відповідати як старій юридичній моделі власності», так і економічній моделі «атомістичної фірми за умов конкурентного ринку». Отже, корпорація, на думку деяких учених, перестала бути автономною щодо суспільства, а стала соціальним інститутом, соціальною силою, котра забезпечує розв'язання суспі¬льних проблем. І не випадково саме на цьому грунті в 60-70-х pp. сформувалась, концепція «соціальної відповідальності» корпорації перед суспільством.
Концепція- «соціального партнерства». Перші концепції «соці¬ального партнерства» з'явилися ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розробляти різні системи «участі робітників у капіталістичних прибутках». Після другої світової війни принцип «соціального партнерства» поширюється у багатьох західноєвро¬пейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французь¬кий економіст і соціолог Р. Арон, німецький професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбреігт та інші.
Вони намагалися довести, що в сучасному капіталістичному су¬спільстві внаслідок розвитку науково-технічної революції, посилення економічної та соціальної ролі держави, зростання кількості великих корпорацій до корінно змінилось становище робітників, зникли кла¬сові суперечності і класові конфлікти. «Сучасні трудові відносини в промисловості, особливо у великих корпораціях, - пише, наприк¬лад, Гелбрейт» - усе більше набирають мирного характеру... це є наслідком того, що інтереси, колись різко ворожі, тепер переважно перебувають у гармонії». Відбувається нібито «об'єднання» й «по¬глинання» класових інтересів завдяки тому, головне, що робітникові дається певний комплекс соціальних гарантій і мотивом діяльності корпорацій «уже не є прибуток».