| Назва: | Теоретичні проблеми Капіталу К.Маркса |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 26,67 KB |
| Скачувань: | 79 |
Увесь попередній аналіз капіталістичного виробництва будував¬ся на припущенні, що в середньому всі ціни товарів, які реалізують¬ся, дорівнюють їхній вартості. З цього випливало, що капіталіст по¬винен отримувати стільки прибутку, скільки створено додаткової вартості. Однак практика показувала, що маса прибутку не є в пря¬мому зв'язку з величиною змінного капіталу (кількістю занятих у виробництві), а залежить від розмірів усього авансованого капіталу та його органічної будови. Крім того, на розміри прибутку впливає низка економічних та неекономічних чинників.
Маркс, наближаючись тим самим до неокласиків, визначає ціну товару як перетворену форму його вартості, основу якої стано¬вить не витрачена праця, а увесь капітал, котрий був використаний для виробництва цього товару.
«Те, чого вартий товар капіталістам, - пише Маркс, - вимірю¬ється витратами капіталу; те, чого товар справді вартий, - витрата¬ми праці»'. З погляду капіталіста варті уваги лише витрати вироб¬ництва, оскільки саме вони зумовлюють отримання прибутку. Як¬що, на думку Маркса, ціна - це грошова оцінка вартості товару, то прибуток є проявом реалізованої додаткової вартості, а витрати ви¬робництва - сумою постійного та змінного капіталу.
Прибуток як перетворена форма додаткової вартості є ме¬тою і мотивом діяльності капіталіста, показником ефективності роз¬витку капіталістичного виробництва. Відношення прибутку до ви¬трат виробництва (норма прибутку) сигналізує про доцільність діяльності, віддачу одиниці капіталу та ступінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку праці.
Фактори, що визначають норму прибутку, - це, на думку Маркса, норма додаткової вартості, швидкість обороту капіталу, орга¬нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної будови капіталу на зміну норми прибутку, зазна¬чаючи, що зі зростанням розмірів постійного капіталу внаслідок запровадження досягнень науково-технічного прогресу норма при¬бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час¬тини створюваної вартості. Виникає конфлікт між розширенням ви¬робництва і самозростанням вартості. Цей процес супроводжується скороченням кількості зайнятих у виробництві, тобто зменшенням використаної живої праці, а отже, створеної додаткової вартості. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинників.
З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чому, коли товари продаються за їхньою вартістю, за різної органічної будови і різної швидкості оборотів у різних галузях виробництва капіталісти на од¬наковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.
У третьому томі «Капіталу» показано механізми вирівнювання норми прибутку під впливом основного чинника - конкуренції. Маркс на теоретичному прикладі показав, що в результаті міжга¬лузевої конкуренції відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гарантує більший прибуток. Відтак забезпечуються такі пропоре ції у розподілі капіталів між галузями, що, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості оборотів, однакові капітали забезпе¬чують однаковий прибуток за рахунок перерозподілу створеної в масштабах суспільства маси додаткової вартості.
Але все це передбачає встановлення певного рівня цін для кож¬ного виду товарів, цін, котрі не збігаються з вартістю. До того ж встановлюється середній рівень цін на товари, котрий Маркс нази¬ває ціною виробництва і котрий гарантує однаковий прибуток на однаковий капітал. Тобто за міжгалузевої конкуренції вартість на¬бирає перетвореної форми ціни виробництва.
Міжгалузева конкуренція не дає жодних переваг капіталам з ви¬сокою чи низькою органічною будовою. Головним рушієм процесів запровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробниц¬тво з метою підвищення продуктивності праці є внутрішньогалузева конкуренція. Тут за формування ціни товару більшого значення на¬дається його вартості, отже, більшого значення набувають індивіду¬альні витрати праці.
Більш продуктивна праця впливає на вартість у бік її зменшення, отже індивідуальна ціна товару буде меншою, що означає перевагу виробника на ринку: за продажу товару за середньою ринковою ці¬ною більший прибуток матиме капіталіст з вищою продуктивністю праці. Але вища продуктивність праці досягається, головне, за ра¬хунок додаткових витрат на постійний капітал. Слід зазначити, що на ринку капіталісти також вступають у конкурентну боротьбу за збут товарів, а за сталого попиту виграватиме той, ціна виробництва
якого нижча.
Учення про ціну виробництва Маркс також використав для обгрунтування теорії класової боротьби: він стверджував, що експлуатація робітничого класу здійснюється не кожним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оскільки вони спільно перерозподіляють додаткову вартість і заінтересовані у зростан¬ні її маси.
Маркс, наближаючись тим самим до неокласиків, визначає ціну товару як перетворену форму його вартості, основу якої стано¬вить не витрачена праця, а увесь капітал, котрий був використаний для виробництва цього товару.
«Те, чого вартий товар капіталістам, - пише Маркс, - вимірю¬ється витратами капіталу; те, чого товар справді вартий, - витрата¬ми праці»'. З погляду капіталіста варті уваги лише витрати вироб¬ництва, оскільки саме вони зумовлюють отримання прибутку. Як¬що, на думку Маркса, ціна - це грошова оцінка вартості товару, то прибуток є проявом реалізованої додаткової вартості, а витрати ви¬робництва - сумою постійного та змінного капіталу.
Прибуток як перетворена форма додаткової вартості є ме¬тою і мотивом діяльності капіталіста, показником ефективності роз¬витку капіталістичного виробництва. Відношення прибутку до ви¬трат виробництва (норма прибутку) сигналізує про доцільність діяльності, віддачу одиниці капіталу та ступінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку праці.
Фактори, що визначають норму прибутку, - це, на думку Маркса, норма додаткової вартості, швидкість обороту капіталу, орга¬нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної будови капіталу на зміну норми прибутку, зазна¬чаючи, що зі зростанням розмірів постійного капіталу внаслідок запровадження досягнень науково-технічного прогресу норма при¬бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час¬тини створюваної вартості. Виникає конфлікт між розширенням ви¬робництва і самозростанням вартості. Цей процес супроводжується скороченням кількості зайнятих у виробництві, тобто зменшенням використаної живої праці, а отже, створеної додаткової вартості. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинників.
З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чому, коли товари продаються за їхньою вартістю, за різної органічної будови і різної швидкості оборотів у різних галузях виробництва капіталісти на од¬наковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.
У третьому томі «Капіталу» показано механізми вирівнювання норми прибутку під впливом основного чинника - конкуренції. Маркс на теоретичному прикладі показав, що в результаті міжга¬лузевої конкуренції відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гарантує більший прибуток. Відтак забезпечуються такі пропоре ції у розподілі капіталів між галузями, що, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості оборотів, однакові капітали забезпе¬чують однаковий прибуток за рахунок перерозподілу створеної в масштабах суспільства маси додаткової вартості.
Але все це передбачає встановлення певного рівня цін для кож¬ного виду товарів, цін, котрі не збігаються з вартістю. До того ж встановлюється середній рівень цін на товари, котрий Маркс нази¬ває ціною виробництва і котрий гарантує однаковий прибуток на однаковий капітал. Тобто за міжгалузевої конкуренції вартість на¬бирає перетвореної форми ціни виробництва.
Міжгалузева конкуренція не дає жодних переваг капіталам з ви¬сокою чи низькою органічною будовою. Головним рушієм процесів запровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробниц¬тво з метою підвищення продуктивності праці є внутрішньогалузева конкуренція. Тут за формування ціни товару більшого значення на¬дається його вартості, отже, більшого значення набувають індивіду¬альні витрати праці.
Більш продуктивна праця впливає на вартість у бік її зменшення, отже індивідуальна ціна товару буде меншою, що означає перевагу виробника на ринку: за продажу товару за середньою ринковою ці¬ною більший прибуток матиме капіталіст з вищою продуктивністю праці. Але вища продуктивність праці досягається, головне, за ра¬хунок додаткових витрат на постійний капітал. Слід зазначити, що на ринку капіталісти також вступають у конкурентну боротьбу за збут товарів, а за сталого попиту виграватиме той, ціна виробництва
якого нижча.
Учення про ціну виробництва Маркс також використав для обгрунтування теорії класової боротьби: він стверджував, що експлуатація робітничого класу здійснюється не кожним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оскільки вони спільно перерозподіляють додаткову вартість і заінтересовані у зростан¬ні її маси.