| Назва: | Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 28,07 KB |
| Скачувань: | 16 |
Таким чином, центробіжні сили помітно послабили еконо¬мічний потенціал країни, багато раднаргоспів виявились не¬здатними до вирішення великих виробничих завдань. Уже в 1959 р. розпочалось укрупнення раднаргоспів: слабкіші поча¬ли приєднуватись до більш потужних. Досить швидко відро¬дилась попередня ієрархічна структура в економіці країни.
В результаті цих "експериментів" економічне становище СРСР на рубежі 1950-1960-х років виявилось досить напру¬женим, стала більш помітною інфляція. Уряд здійснив спро¬бу покращити становище за рахунок трудящих. Першим кроком на цьому шляху була грошова реформа. 31 січня 1961 року в обіг вводились нові купюри. Обмін грошей про¬водився у пропорції 10 : 1, в тій же пропорції змінювались ціни і заробітна плата. Фактично була проведена деноміна¬ція, тобто укрупнення грошової одиниці країни. Але купі¬вельна спроможність нових грошей при цьому продовжува¬ла понижуватись.
Наступним кроком було рішення про загальне зниження тарифних розцінок в промисловості приблизно на 30%. Це було викликано тим, що динаміка росту продуктивності праці по країні виявилась нижчою від запланованої. ЦК партії ви¬рішив організувати кампанію, направлену на скорочення ви¬робничих затрат, що означало скрите пониження заробітної плати робітників. В цей же час була опублікована постанова уряду про підвищення (з 1 червня 1962 р.) цін на м'ясо і м'ясні вироби на 30%, на масло - на 25%. Ці заходи викликали неза¬доволення і призвели до стихійних виступів робітників.
Як уже підкреслювалось, одним із головних завдань ре¬форм, що розпочались в середині 1950-х років, була відмова від застосування мобілізаційних заходів при вирішенні господарсь¬ких проблем. Через деякий час стало зрозуміло, що вирішення цієї проблеми для радянської економіки є неможливим, оскіль¬ки економічні стимули розвитку були несумісними з команд¬ною системою. Як і раніше, потрібно було організовувати маси людей для виконання різноманітних проектів.
Як приклад можна привести заклик до молоді про участь в освоєні цілини, про будівництво грандіозних підприємств в Сибіру, на Далекому Сході. В квітні 1958 року колектив залі¬зничної станції Москва-Сортувальна виступив з пропозицією про проведення щорічних Всесоюзних комуністичних субот-ників. Ці суботники повинні стати зразком комуністичної (без¬платної) праці, а зароблені гроші під час суботників передбача¬лось переводити до різноманітних фондів.
Ці та інші приклади різноманітних громадських ініціатив незабаром були взяті на озброєння офіційною пропагандою і поклали початок новим мобілізаційним заходам. Після деяко¬го піднесення рух за комуністичну працю повернув в русло зви¬чайного формалізму, доходячи часом до абсурду. Так, співробіт¬ників наукових інститутів, вчителів, службовців різноманітних закладів, студентів змушували виконувати безкоштовно непро¬дуктивну працю: підмітати вулиці, працювати на будівництві і овочевих базах, брати участь в збиранні врожаю, де їх викорис¬товували як дарову робочу силу. Лікарів зобов'язували після роботи вести прийом пацієнтів за місцем проживання на гро¬мадських засадах і т.п. Відмова від таких робіт вважалася ан-тигромадянським поступком і засуджувалась в колективах.
Перетворення в соціальній сфері
Економічна історія була б неповною без вивчення значних зрушень які відбулись на рубежі 1950-1960-х років в соціальній сфері і які зачепили, в першу чергу, міське населення. В квітні 1956 року було скасовано антиробочий закон 1940 року про суворі покарання за спізнення на роботу і прогули, про заборо¬ну на зміну місця роботи. У вересні того ж року було встанов¬лено мінімум заробітної плати, нижче якого підприємства не мали права оплачувати робітникам виконану роботу.
Але, напевне, основним серед інших був закон про пенсійне забезпечення, прийнятий в липні 1956 року, який зачепив інте¬реси мільйонів людей. Розмір пенсій залежав від стажу робо¬ти і віку. Чоловіки могли піти на пенсію у віці 60 років при 25-річному стажу роботи, жінки - у віці 55 років при 20-річно-му стажу. Розмір щомісячної пенсії коливався від 300 до 1200 крб. Однак в цьому законі було відсутнє питання про автоматичний вихід на пенсію при досягненні граничного віку. Це, в свою чергу, відкривало великі можливості для чинов¬ників вищого рангу (наприклад, міністрів) знаходитись на своїх місцях пожиттєво, хоча їх фізичні і розумові здібності до того часу уже зовсім не відповідали вимогам часу. Поряд з цим значно розширилась система персональних пенсій, які призна¬чались "за особливі заслуги перед державою", їх розмір був непорівнянно вищим від загальнодержавних пенсій, з ними були пов'язані різноманітні привілеї при оплачуванні житла, безкоштовному проїзді в громадському транспорті, отримання можливості безплатного лікування в санаторії тощо.
В результаті цих "експериментів" економічне становище СРСР на рубежі 1950-1960-х років виявилось досить напру¬женим, стала більш помітною інфляція. Уряд здійснив спро¬бу покращити становище за рахунок трудящих. Першим кроком на цьому шляху була грошова реформа. 31 січня 1961 року в обіг вводились нові купюри. Обмін грошей про¬водився у пропорції 10 : 1, в тій же пропорції змінювались ціни і заробітна плата. Фактично була проведена деноміна¬ція, тобто укрупнення грошової одиниці країни. Але купі¬вельна спроможність нових грошей при цьому продовжува¬ла понижуватись.
Наступним кроком було рішення про загальне зниження тарифних розцінок в промисловості приблизно на 30%. Це було викликано тим, що динаміка росту продуктивності праці по країні виявилась нижчою від запланованої. ЦК партії ви¬рішив організувати кампанію, направлену на скорочення ви¬робничих затрат, що означало скрите пониження заробітної плати робітників. В цей же час була опублікована постанова уряду про підвищення (з 1 червня 1962 р.) цін на м'ясо і м'ясні вироби на 30%, на масло - на 25%. Ці заходи викликали неза¬доволення і призвели до стихійних виступів робітників.
Як уже підкреслювалось, одним із головних завдань ре¬форм, що розпочались в середині 1950-х років, була відмова від застосування мобілізаційних заходів при вирішенні господарсь¬ких проблем. Через деякий час стало зрозуміло, що вирішення цієї проблеми для радянської економіки є неможливим, оскіль¬ки економічні стимули розвитку були несумісними з команд¬ною системою. Як і раніше, потрібно було організовувати маси людей для виконання різноманітних проектів.
Як приклад можна привести заклик до молоді про участь в освоєні цілини, про будівництво грандіозних підприємств в Сибіру, на Далекому Сході. В квітні 1958 року колектив залі¬зничної станції Москва-Сортувальна виступив з пропозицією про проведення щорічних Всесоюзних комуністичних субот-ників. Ці суботники повинні стати зразком комуністичної (без¬платної) праці, а зароблені гроші під час суботників передбача¬лось переводити до різноманітних фондів.
Ці та інші приклади різноманітних громадських ініціатив незабаром були взяті на озброєння офіційною пропагандою і поклали початок новим мобілізаційним заходам. Після деяко¬го піднесення рух за комуністичну працю повернув в русло зви¬чайного формалізму, доходячи часом до абсурду. Так, співробіт¬ників наукових інститутів, вчителів, службовців різноманітних закладів, студентів змушували виконувати безкоштовно непро¬дуктивну працю: підмітати вулиці, працювати на будівництві і овочевих базах, брати участь в збиранні врожаю, де їх викорис¬товували як дарову робочу силу. Лікарів зобов'язували після роботи вести прийом пацієнтів за місцем проживання на гро¬мадських засадах і т.п. Відмова від таких робіт вважалася ан-тигромадянським поступком і засуджувалась в колективах.
Перетворення в соціальній сфері
Економічна історія була б неповною без вивчення значних зрушень які відбулись на рубежі 1950-1960-х років в соціальній сфері і які зачепили, в першу чергу, міське населення. В квітні 1956 року було скасовано антиробочий закон 1940 року про суворі покарання за спізнення на роботу і прогули, про заборо¬ну на зміну місця роботи. У вересні того ж року було встанов¬лено мінімум заробітної плати, нижче якого підприємства не мали права оплачувати робітникам виконану роботу.
Але, напевне, основним серед інших був закон про пенсійне забезпечення, прийнятий в липні 1956 року, який зачепив інте¬реси мільйонів людей. Розмір пенсій залежав від стажу робо¬ти і віку. Чоловіки могли піти на пенсію у віці 60 років при 25-річному стажу роботи, жінки - у віці 55 років при 20-річно-му стажу. Розмір щомісячної пенсії коливався від 300 до 1200 крб. Однак в цьому законі було відсутнє питання про автоматичний вихід на пенсію при досягненні граничного віку. Це, в свою чергу, відкривало великі можливості для чинов¬ників вищого рангу (наприклад, міністрів) знаходитись на своїх місцях пожиттєво, хоча їх фізичні і розумові здібності до того часу уже зовсім не відповідали вимогам часу. Поряд з цим значно розширилась система персональних пенсій, які призна¬чались "за особливі заслуги перед державою", їх розмір був непорівнянно вищим від загальнодержавних пенсій, з ними були пов'язані різноманітні привілеї при оплачуванні житла, безкоштовному проїзді в громадському транспорті, отримання можливості безплатного лікування в санаторії тощо.