| Назва: | Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 28,07 KB |
| Скачувань: | 16 |
Щоб запобігти спаду сільськогосподарського виробництва, в березні 1962 р. М. Хрущов запропонував перебудувати управ¬ління сільським господарством. В Україні до кінця року утво¬рилося 250 територіальних колгоспно-радгоспних виробничих управлінь. Водночас партійні органи поділяли за виробничим принципом. Сільські райкоми партії було ліквідовано і натомість утворено парткоми виробничих колгоспне-радгоспних управлінь. В областях - сільські і промислові обкоми партії. В ЦК ком¬партії України з'явилося Бюро по керівництву промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Але нова структура уп¬равління сільським господарством практично не змінила кри¬тичного становища в аграрному виробництві.
В зазначений період зрушення відбувались не тільки в аг¬рарному секторі, але і в інших галузях економіки. Зокрема, помітна увага приділялась промисловості, особливо її техніч¬ному рівню. В 1955 р. на Пленумі ЦК була засуджена, як по¬милкова, "теорія" про відсутність морального зносу техніки при соціалізмі, яка мала широке поширення в науці. Застосу¬вання на практиці даної теорії призвело до того, що вітчизня¬на промисловість виявилась далекою від досягнень науково-технічної революції, що відбувалась в усьому світі. Було підкрес¬лено, що основним завданням в промисловості є "всемірне підви¬щення технічного рівня виробництва на базі електрифікації, комплексної механізації і автоматизації". Стало зрозумілим, що без визнання пріоритетного розвитку нових напрямків в науці Радянському Союзу буде тяжко витримати не просто економічне, а перш за все військове протистояння з Заходом.
В цей час було виділено величезні фінансові, матеріальні і людські ресурси на розвиток окремих напрямків фундаментальних і природознавчих наук (фізики, хімії, біо¬логії, кібернетики, космічних досліджень), на підготовку ви¬сококваліфікованих наукових кадрів. В результаті цього було досягнуто значних успіхів в галузі науки і техніки. В 1954 році була введена в експлуатацію перша в світі атомна елек¬тростанція, в 1959 р. побудовано перший в світі атомний льодохід. В 1957 р. на навколоземну орбіту виведено пер¬ший супутник землі, в 1961 р. - перший космічний кора¬бель з Ю. Гагаріним на борту.
В ці роки надзвичайно високими темпами розвивалась енер¬гетична база. Було побудовано ряд гідроелектростанцій, в тому числі на Дніпрі, багато теплоелектростанцій місцевого значен¬ня. В результаті виробництво електроенергії зросло із 150,6 млрд. кв/год в 1954 році до 507,7 млрд. кв/год в 1965 році. Одночас¬но з цим могутній імпульс було надано добуванню нафти і газу. Зростання енергетичної бази дозволило перевести залізничний транспорт з парової на теплову енергію. Значного розвитку до¬сягла хімічна промисловість, металургія, вугільна промисловість.
Однак розвиток промисловості відбувався за рахунок ек¬стенсивних методів. Як і раніше, будувались тисячі нових підприємств, але мало уваги приділялось підвищенню ефек¬тивності потужностей, що вже існували. Поступово посили¬лись структурні диспропорції: якщо в 1940 році на долю важ¬кої індустрії припадало 61,2% всієї промислової продукції, то в 1960 році цей показник збільшився до 72,5% , що в свою чергу, привело до зниження обсягів випуску товарів народно¬го споживання.
Вивчаючи зазначений період економічної історії, дово¬диться констатувати, що радянське керівництво, розпочина¬ючи надзвичайно масштабні реформи, не мало комплексної перспективної програми подальшого розвитку країни. Лише цим можна пояснити численні, позбавлені здорового глузду колізії економічної політики, які визначалися волею керів¬ників (М. Хрущова в першу чергу), їх бажанням терміново виправити всі недоліки. Це приводило до поспішності у виз¬наченні термінів досягнення поставленої мети, у виборі ме¬тодів її здійснення, що часто знецінювало позитивний ефект від нововведень.
Заради справедливості слід сказати, що вчені-економісти і практичні працівники намагались розробити нові підходи до проблем економічного розвитку країни, особливо в сфері довго¬строкового планування і прогнозування, визначення стратегічних макроекономічних цілей. Оскільки ці розробки не були розраховані на швидку віддачу, то їм не приділялась достатня увага. Керівництву країни потрібні були реальні результати в даний момент, і тому всі зусилля були спрямовані на нескінченні коректування поточних планів. Наприклад, так і не було скла¬дено детального плану на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а основ¬ним документом, що направляв роботу всієї економіки протя¬гом п'яти років, стали Директиви XIX з'їзду партії. Це були лише контури п'ятирічки, але конкретного плану не існувало.
Така ж ситуація склалась і з шостим п'ятирічним пла¬ном (1956-1960). В лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС були схвалені основні показники шостої п'ятирічки, але уже в грудні цього ж року стало зрозумілим, що план не відповідає реаль¬ним умовам. Нашвидкуруч склали перехідний план на один-два роки, а потім на світ з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).
В зазначений період зрушення відбувались не тільки в аг¬рарному секторі, але і в інших галузях економіки. Зокрема, помітна увага приділялась промисловості, особливо її техніч¬ному рівню. В 1955 р. на Пленумі ЦК була засуджена, як по¬милкова, "теорія" про відсутність морального зносу техніки при соціалізмі, яка мала широке поширення в науці. Застосу¬вання на практиці даної теорії призвело до того, що вітчизня¬на промисловість виявилась далекою від досягнень науково-технічної революції, що відбувалась в усьому світі. Було підкрес¬лено, що основним завданням в промисловості є "всемірне підви¬щення технічного рівня виробництва на базі електрифікації, комплексної механізації і автоматизації". Стало зрозумілим, що без визнання пріоритетного розвитку нових напрямків в науці Радянському Союзу буде тяжко витримати не просто економічне, а перш за все військове протистояння з Заходом.
В цей час було виділено величезні фінансові, матеріальні і людські ресурси на розвиток окремих напрямків фундаментальних і природознавчих наук (фізики, хімії, біо¬логії, кібернетики, космічних досліджень), на підготовку ви¬сококваліфікованих наукових кадрів. В результаті цього було досягнуто значних успіхів в галузі науки і техніки. В 1954 році була введена в експлуатацію перша в світі атомна елек¬тростанція, в 1959 р. побудовано перший в світі атомний льодохід. В 1957 р. на навколоземну орбіту виведено пер¬ший супутник землі, в 1961 р. - перший космічний кора¬бель з Ю. Гагаріним на борту.
В ці роки надзвичайно високими темпами розвивалась енер¬гетична база. Було побудовано ряд гідроелектростанцій, в тому числі на Дніпрі, багато теплоелектростанцій місцевого значен¬ня. В результаті виробництво електроенергії зросло із 150,6 млрд. кв/год в 1954 році до 507,7 млрд. кв/год в 1965 році. Одночас¬но з цим могутній імпульс було надано добуванню нафти і газу. Зростання енергетичної бази дозволило перевести залізничний транспорт з парової на теплову енергію. Значного розвитку до¬сягла хімічна промисловість, металургія, вугільна промисловість.
Однак розвиток промисловості відбувався за рахунок ек¬стенсивних методів. Як і раніше, будувались тисячі нових підприємств, але мало уваги приділялось підвищенню ефек¬тивності потужностей, що вже існували. Поступово посили¬лись структурні диспропорції: якщо в 1940 році на долю важ¬кої індустрії припадало 61,2% всієї промислової продукції, то в 1960 році цей показник збільшився до 72,5% , що в свою чергу, привело до зниження обсягів випуску товарів народно¬го споживання.
Вивчаючи зазначений період економічної історії, дово¬диться констатувати, що радянське керівництво, розпочина¬ючи надзвичайно масштабні реформи, не мало комплексної перспективної програми подальшого розвитку країни. Лише цим можна пояснити численні, позбавлені здорового глузду колізії економічної політики, які визначалися волею керів¬ників (М. Хрущова в першу чергу), їх бажанням терміново виправити всі недоліки. Це приводило до поспішності у виз¬наченні термінів досягнення поставленої мети, у виборі ме¬тодів її здійснення, що часто знецінювало позитивний ефект від нововведень.
Заради справедливості слід сказати, що вчені-економісти і практичні працівники намагались розробити нові підходи до проблем економічного розвитку країни, особливо в сфері довго¬строкового планування і прогнозування, визначення стратегічних макроекономічних цілей. Оскільки ці розробки не були розраховані на швидку віддачу, то їм не приділялась достатня увага. Керівництву країни потрібні були реальні результати в даний момент, і тому всі зусилля були спрямовані на нескінченні коректування поточних планів. Наприклад, так і не було скла¬дено детального плану на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а основ¬ним документом, що направляв роботу всієї економіки протя¬гом п'яти років, стали Директиви XIX з'їзду партії. Це були лише контури п'ятирічки, але конкретного плану не існувало.
Така ж ситуація склалась і з шостим п'ятирічним пла¬ном (1956-1960). В лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС були схвалені основні показники шостої п'ятирічки, але уже в грудні цього ж року стало зрозумілим, що план не відповідає реаль¬ним умовам. Нашвидкуруч склали перехідний план на один-два роки, а потім на світ з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).