| Назва: | Соціал-реформістські моделі економічного розвитку |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 17,88 KB |
| Скачувань: | 29 |
Особливо наголошувалось, що недоліки в організації і фінансу¬ванні соціальної інфраструктури негативно впливають на економіч¬ний розвиток (наприклад, скорочення темпів економічного зростан¬ня в 60-х роках повністю відносились на рахунок недостатньо розвиненої системи освіти).
Ця модель неодноразово підлягала оновленню, уточненню і до¬повненню. Зокрема в програмі розвитку на 1975-1985 pp. (Ман-геймський з'їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непря¬мого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсі-анську спрямованість, але на певних етапах, з метою скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу.
Програма декларувала вірність традиційному соціал-демократич-ному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тенденції: визна¬чалося місце конкуренції («мікрорівень») і місце планування («мак-рорівень»), визнавалась конструктивна роль планування. «Змішана економіка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «глобального регулювання», поєднання мікроекономічного саморегулювання і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування виробництва потребам соці¬альної сфери (програма називає це «глобальною економічною полі¬тикою»).
«Глобальна економічна політика» за своєю суттю була кейнсіан-ською і мала протистояти ерхардівському «соціально-ринковому го¬сподарству», що з економіки вільної конкуренції перетворилось на експансивне капіталістичне господарство.
Теоретики, які обґрунтовували нову програму соціальних ре¬форм (К. Шіллер, X. Еренберг, Л. Пашке), зазначали, що побудова соціально-ринкового господарства була орієнтована на створення міцної картелізованої економіки - бази для соціального реформу¬вання. Формування «змішаної економіки» має на меті створення та¬кої економіки, яка б поєднувала посилення (під контролем держави) конкуренції на мікрорівні і планування на макрорівні.
У цілому німецька соціал-демократична модель реформування економіки зводиться до побудови ефективної економіки вільної конкуренції за посилення інституціональних функцій держави.
Австрійська модель «змішаної економіки». На відміну від соціал-демократичного руху в Німеччині, який протягом тривалого часу проблему соціального реформування вирішував лише теоре¬тично, соціалістична партія Австрії, що відразу після війни стала при владі, отримала можливість апробації на практиці моделі «змі¬шаної економіки». Ідею націоналізації виробництва, як необхідну
521
умову побудови соціальне справедливого суспільства, було реалізо¬вано негайно після виведення окупаційних військ.
У повоєнні роки в Австрії сформувався найпотужніший у Захід¬ній Європі державний сектор, який став основою австрійської про¬мислової структури, визначав структурну політику, протистояв про¬никненню іноземного капіталу в державну економіку і захищав та підтримував приватний сектор. Він був планово-регульованим, ке¬рованим державою.
Державний сектор розглядався як важіль, з допомогою якого встановлюється економічна рівновага в суспільстві, забезпечується стабільне зростання добробуту, перерозподіляються ресурси на ко¬ристь приватного сектора. З ним зв'язана ідея планового індикатив¬ного управління приватним сектором та непрямого його регулювання.
Комуністична партія Австрії неодноразово висувала вимогу демократизації управління націоналізованим виробництвом через залучення профспілок та представників трудящих. Але соціалісти розглядали участь трудящих в управлінні як альтернативу націона¬лізації, тому вважали цю демократизацію непотрібною за умов ви¬лучення націоналізованого сектора із зони капіталістичного підпри¬ємництва.
Ідею демократизації управління в приватному секторі було зако¬нодавче зафіксовано. Суспільство стало на шлях формування силь¬них профспілок, які мали регулювати відносини у приватному ви¬робництві на підставі колективних угод. Крім того, при уряді було створено дорадчі й консультативні комітети, які виконували ті самі функції. У Австрії було сформовано систему «соціального партнер¬ства», яка передбачала узгодження інтересів праці й капіталу на за¬гальнонаціональному рівні.
У 1966-1970 pp. соціалістична партія Австрії перебувала в опо¬зиції, оскільки економічну політику уряду визначала коаліція партій. У цей період провадився курс на послаблення державно¬го управління та протекціонізму, реприватизацію націоналізованої власності у формі акціонування, створення підприємств з участю іноземного капіталу. Наслідком економічних трансформацій неолі¬беральної спрямованості стала економічна криза, в результаті чого коаліційний уряд приймає рішення про повернення до соціал-демократичної програми розвитку. Більше того, узаконюється кон¬центрація і централізація (фактично монополізація) капіталів дер¬жавних підприємств.
Ця модель неодноразово підлягала оновленню, уточненню і до¬повненню. Зокрема в програмі розвитку на 1975-1985 pp. (Ман-геймський з'їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непря¬мого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсі-анську спрямованість, але на певних етапах, з метою скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу.
Програма декларувала вірність традиційному соціал-демократич-ному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тенденції: визна¬чалося місце конкуренції («мікрорівень») і місце планування («мак-рорівень»), визнавалась конструктивна роль планування. «Змішана економіка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «глобального регулювання», поєднання мікроекономічного саморегулювання і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування виробництва потребам соці¬альної сфери (програма називає це «глобальною економічною полі¬тикою»).
«Глобальна економічна політика» за своєю суттю була кейнсіан-ською і мала протистояти ерхардівському «соціально-ринковому го¬сподарству», що з економіки вільної конкуренції перетворилось на експансивне капіталістичне господарство.
Теоретики, які обґрунтовували нову програму соціальних ре¬форм (К. Шіллер, X. Еренберг, Л. Пашке), зазначали, що побудова соціально-ринкового господарства була орієнтована на створення міцної картелізованої економіки - бази для соціального реформу¬вання. Формування «змішаної економіки» має на меті створення та¬кої економіки, яка б поєднувала посилення (під контролем держави) конкуренції на мікрорівні і планування на макрорівні.
У цілому німецька соціал-демократична модель реформування економіки зводиться до побудови ефективної економіки вільної конкуренції за посилення інституціональних функцій держави.
Австрійська модель «змішаної економіки». На відміну від соціал-демократичного руху в Німеччині, який протягом тривалого часу проблему соціального реформування вирішував лише теоре¬тично, соціалістична партія Австрії, що відразу після війни стала при владі, отримала можливість апробації на практиці моделі «змі¬шаної економіки». Ідею націоналізації виробництва, як необхідну
521
умову побудови соціальне справедливого суспільства, було реалізо¬вано негайно після виведення окупаційних військ.
У повоєнні роки в Австрії сформувався найпотужніший у Захід¬ній Європі державний сектор, який став основою австрійської про¬мислової структури, визначав структурну політику, протистояв про¬никненню іноземного капіталу в державну економіку і захищав та підтримував приватний сектор. Він був планово-регульованим, ке¬рованим державою.
Державний сектор розглядався як важіль, з допомогою якого встановлюється економічна рівновага в суспільстві, забезпечується стабільне зростання добробуту, перерозподіляються ресурси на ко¬ристь приватного сектора. З ним зв'язана ідея планового індикатив¬ного управління приватним сектором та непрямого його регулювання.
Комуністична партія Австрії неодноразово висувала вимогу демократизації управління націоналізованим виробництвом через залучення профспілок та представників трудящих. Але соціалісти розглядали участь трудящих в управлінні як альтернативу націона¬лізації, тому вважали цю демократизацію непотрібною за умов ви¬лучення націоналізованого сектора із зони капіталістичного підпри¬ємництва.
Ідею демократизації управління в приватному секторі було зако¬нодавче зафіксовано. Суспільство стало на шлях формування силь¬них профспілок, які мали регулювати відносини у приватному ви¬робництві на підставі колективних угод. Крім того, при уряді було створено дорадчі й консультативні комітети, які виконували ті самі функції. У Австрії було сформовано систему «соціального партнер¬ства», яка передбачала узгодження інтересів праці й капіталу на за¬гальнонаціональному рівні.
У 1966-1970 pp. соціалістична партія Австрії перебувала в опо¬зиції, оскільки економічну політику уряду визначала коаліція партій. У цей період провадився курс на послаблення державно¬го управління та протекціонізму, реприватизацію націоналізованої власності у формі акціонування, створення підприємств з участю іноземного капіталу. Наслідком економічних трансформацій неолі¬беральної спрямованості стала економічна криза, в результаті чого коаліційний уряд приймає рішення про повернення до соціал-демократичної програми розвитку. Більше того, узаконюється кон¬центрація і централізація (фактично монополізація) капіталів дер¬жавних підприємств.