| Назва: | Економічні концепції соціал-демократії. Ревізіонізм |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,8 KB |
| Скачувань: | 16 |
Економічні концепції соціал-демократії. Ревізіонізм
Соціал-демократичний рух в економічному та політичному відношенні є нині досить впливовою силою, яка значною мірою визна¬чає напрями сучасного розвитку різних держав світу. Історія його формування тісно зв'язана з еволюцією суспільства, хоч соціалісти¬чні доктрини, як невід'ємний елемент і вираз мрії людства про щас¬ливе, справедливе майбутнє існували і розвивались відносно неза¬лежно від розвитку та трансформації класичної економічної науки. Майбутнє пов'язувалось зі становленням суспільної, загальнонаро¬дної власності на засоби виробництва та суспільних форм розподілу доходів, із розвитком економіки, позбавленої суперечностей та криз.
Основний зміст соціалістичних ідей протягом усієї історії зали¬шався тим самим, але під впливом змін у розвитку економічної бази суспільства змінювалась теоретична основа соціально-економічної трансформації, визначалися нові її орієнтири. У другій половині XIX століття відбулось формування двох основних напрямів теорії побудови соціалістичного суспільства: марксизму та соціал-ре¬формізму.
Марксизм, як економічна теорія і політика радикальної перебу¬дови суспільства, згодом розколовся на дві течії: ревізіонізм і орто¬доксальний марксизм, перша з яких еволюціонувала у реформізм, а другу в чистому вигляді було апробовано в кількох країнах світу.
Сучасний соціал-реформізм не є однорідною політичною силою, що базується на єдиній концепції соціально-економічного розвитку. Шляхи, що їх пройшли соціал-демократи в різних країнах, були не¬однаковими, програми їхніх партій позначено національною специ¬фікою, вони відбивають культурно-історичні особливості розвитку, інституціональні традиції, своєрідність робітничого і профсоюзного руху. Кожна з партій репрезентує власне бачення «третього шляху» розвитку, свою концепцію «демократичного соціалізму», «змішаної економіки», своє розуміння «економічної демократії».
Досвід соціал-демократичних перетворень є цікавим для еконо¬мічної науки як приклад свідомого формування напрямів розвитку суспільства, інституціонального впливу на економічну систему. Ва¬жливим для теорії є аналіз соціально-економічних наслідків засто¬сування конкретної економічної моделі, дослідження методів еко¬номічного регулювання та принципів їх поєднання, що покладається в основу економічних платформ соціал-демократичних рухів, вико¬ристовується в економічній політиці окремих країн.
У середині XIX ст., коли в капіталістичному способі виробницт¬ва відбувались суттєві зміни і, як наслідок, загострювались соціаль¬ні суперечності, виникали робітничі об'єднання, партії та рухи, Карл Маркс синтезував соціалістичні ідеї і класичну економічну теорію в одне ціле, намагаючись підвести наукову базу під власну теорію класової боротьби. В основу його доктрини було покладено ідею докорінного знищення капіталістичного ладу і побудови но¬вого, справедливого суспільства без експлуатації, гноблення і на¬сильства.
Економічна й політична платформа побудови соціалістичного суспільства, викладена К. Марксом та Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії», передбачала революційне (деспотичне) ска¬сування інституту приватної власності, передачу її об'єктів у влас¬ність суспільства, створення планової, центрально-керованої еко¬номіки, встановлення соціалістичної форми розподілу суспільного продукту.
Ці ідеї набули надзвичайної популярності наприкінці XIX і особ¬ливо на початку XX ст., що не тільки сприяло територіальному поширенню марксистської ідеології, а й забезпечило її суттєвий вплив на програми інших партій і рухів. Марксизм став панівною ідеологією робітничого руху, знайшов відображення в програмах соціал-демократичних партій. Майже всі робітничі партії Західної Європи декларували як кінцеву мету робітничого руху - побудову соціалізму.
Усупереч зусиллям революційних марксистів об'єднати в межах II Інтернаціоналу робітничий рух в одну силу і спрямувати його на боротьбу за скасування приватної власності та влади капіталу, він розпався на кілька напрямів, частина з яких зберегла ортодоксальну марксистську спрямованість, інша, що спиралася на профспілковий рух, формувалась на теоретичних засадах соціал-реформізму.
Соціал-демократичний рух в економічному та політичному відношенні є нині досить впливовою силою, яка значною мірою визна¬чає напрями сучасного розвитку різних держав світу. Історія його формування тісно зв'язана з еволюцією суспільства, хоч соціалісти¬чні доктрини, як невід'ємний елемент і вираз мрії людства про щас¬ливе, справедливе майбутнє існували і розвивались відносно неза¬лежно від розвитку та трансформації класичної економічної науки. Майбутнє пов'язувалось зі становленням суспільної, загальнонаро¬дної власності на засоби виробництва та суспільних форм розподілу доходів, із розвитком економіки, позбавленої суперечностей та криз.
Основний зміст соціалістичних ідей протягом усієї історії зали¬шався тим самим, але під впливом змін у розвитку економічної бази суспільства змінювалась теоретична основа соціально-економічної трансформації, визначалися нові її орієнтири. У другій половині XIX століття відбулось формування двох основних напрямів теорії побудови соціалістичного суспільства: марксизму та соціал-ре¬формізму.
Марксизм, як економічна теорія і політика радикальної перебу¬дови суспільства, згодом розколовся на дві течії: ревізіонізм і орто¬доксальний марксизм, перша з яких еволюціонувала у реформізм, а другу в чистому вигляді було апробовано в кількох країнах світу.
Сучасний соціал-реформізм не є однорідною політичною силою, що базується на єдиній концепції соціально-економічного розвитку. Шляхи, що їх пройшли соціал-демократи в різних країнах, були не¬однаковими, програми їхніх партій позначено національною специ¬фікою, вони відбивають культурно-історичні особливості розвитку, інституціональні традиції, своєрідність робітничого і профсоюзного руху. Кожна з партій репрезентує власне бачення «третього шляху» розвитку, свою концепцію «демократичного соціалізму», «змішаної економіки», своє розуміння «економічної демократії».
Досвід соціал-демократичних перетворень є цікавим для еконо¬мічної науки як приклад свідомого формування напрямів розвитку суспільства, інституціонального впливу на економічну систему. Ва¬жливим для теорії є аналіз соціально-економічних наслідків засто¬сування конкретної економічної моделі, дослідження методів еко¬номічного регулювання та принципів їх поєднання, що покладається в основу економічних платформ соціал-демократичних рухів, вико¬ристовується в економічній політиці окремих країн.
У середині XIX ст., коли в капіталістичному способі виробницт¬ва відбувались суттєві зміни і, як наслідок, загострювались соціаль¬ні суперечності, виникали робітничі об'єднання, партії та рухи, Карл Маркс синтезував соціалістичні ідеї і класичну економічну теорію в одне ціле, намагаючись підвести наукову базу під власну теорію класової боротьби. В основу його доктрини було покладено ідею докорінного знищення капіталістичного ладу і побудови но¬вого, справедливого суспільства без експлуатації, гноблення і на¬сильства.
Економічна й політична платформа побудови соціалістичного суспільства, викладена К. Марксом та Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії», передбачала революційне (деспотичне) ска¬сування інституту приватної власності, передачу її об'єктів у влас¬ність суспільства, створення планової, центрально-керованої еко¬номіки, встановлення соціалістичної форми розподілу суспільного продукту.
Ці ідеї набули надзвичайної популярності наприкінці XIX і особ¬ливо на початку XX ст., що не тільки сприяло територіальному поширенню марксистської ідеології, а й забезпечило її суттєвий вплив на програми інших партій і рухів. Марксизм став панівною ідеологією робітничого руху, знайшов відображення в програмах соціал-демократичних партій. Майже всі робітничі партії Західної Європи декларували як кінцеву мету робітничого руху - побудову соціалізму.
Усупереч зусиллям революційних марксистів об'єднати в межах II Інтернаціоналу робітничий рух в одну силу і спрямувати його на боротьбу за скасування приватної власності та влади капіталу, він розпався на кілька напрямів, частина з яких зберегла ортодоксальну марксистську спрямованість, інша, що спиралася на профспілковий рух, формувалась на теоретичних засадах соціал-реформізму.