| Назва: | Глобалізація |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,37 KB |
| Скачувань: | 29 |
Досить симптоматичним є й віднов¬лення полеміки по обидва боки Атлантики навколо питань спроможності ринкових моделей - "неоамериканської", що віддає перевагу абсолютизації принципів інди¬відуального підприємницького успіху, та "рейнської", яка сприяє встановленню соціального консенсусу на довгострокову перспективу.
Вагання з фундаментальних позицій, на яких повинна базуватись глобалізаційна стратегія, виявляється і в помітному коригуванні уявлень про перспективи розвитку ринкової економіки у XXI сторіччі, що спостерігається в теоретичних роз¬робках Світового банку. Так. головний спе¬ціаліст цієї авторитетної установи Дж.Є.Сті-гліц, відзначаючи нежиттєздатність державної планової економіки, підкрес¬лює, що ринкова модель ані теоретично, ані історично "не може бути визнана спра¬ведливою". "Успіх, скоріш за все, може бути у ринкового соціалізму", - пише він.
Все це породжує суттєві сумніви в тому, чи можливо ставитися до глобалізації в її нинішньому вигляді як до цивілі-заційного проекту. Більше того, в самих країнах, які започаткували глобалізаційні процеси, спостерігаються й інші істотні відхилення від початкових проектних накреслень ідеї. Так, замість перед¬бачуваної добровільної відмови держав від частини свого суверенітету в ході ста¬новлення Євросоюзу бачимо зворотні явища. "Європейське, будівництво, -констатує французький вчений-між-народник Н.Гнесотто, - відбувається цілком під знаком суперечностей між інтеграцією єдиного економічного по¬рядку, проте збереженням у силі націо¬нальних принципів порядку політичного". Що ж до передбаченої "гомогенізуючої" функції сучасних засобів масової кому¬нікації (ЗМК) в процесі еволюції плане¬тарних соціумів, то й тут ефект виявився діаметрально протилежним. Під впливом ЗМК, зазначає зокрема італійський соціолог А.Мелуччі, навіть у сучасних пост-ІІ Ідустріальних суспільствах відроджуються етнонаціональні рухи, котрі дають людині можливість набути як індивідуальної ідентичності, так і солідарності з певною етносоціальною групою.
Крім того, в самому підході до гло¬бальних економічних перетворень було закладено базову суперечність між стимулюванням розвитку національного
приватного сектора країн, що розвива¬ються, та підпорядкованістю глобалізаційного проекту інтересам транснаціо¬нальних корпорацій, які "новим міжна¬родним капіталізмом" вибивають націо¬нальний капіталізм країн "третього світу". Ось чому запекла боротьба між розви¬нутими державами та країнами, що розвиваються, продовжує точитися нав¬коло таких питань, як правила конкуренції, урядові закупівлі, подальше зниження бар'єрів у торгівлі промисловими то¬варами, лібералізація інвестицій тощо. Справа в тому, що у разі подальших поступок з боку країн, що розвиваються, та створення на їх внутрішніх ринках рівних умов для конкуренції місцевих й іноземних фірм, на яких наполягає Захід, тут може скластися сприятлива атмосфера для розгрому транснаціональними корпо¬раціями місцевих компаній в їх же національному економічному просторі.
В цілому ж справа сьогодні полягає не тільки у визначенні спроможності гло¬бального проекту, а й у розгортанні його загальнолюдських вимірів, в його під¬порядкуванні створенню нової системи світовлаштування, заснованої на гуманізмі, знаннях та інтелекті.
Наприкінці XX століття «материк» СНД, образно кажучи, почав розповзатись і подрібнюватись на окремі «архіпелаги». Серед членів Співдружності дедалі виразніше вима¬льовується кілька груп держав із відмінними, а інколи навіть протилежними інтересами. Інтеграція країн СНД набула не лише різношвидкісного, а й різновекторного характеру. Порівняно з країнами - членами Євразійського економічного співто¬вариства (ЄАЕС) траєкторію розвитку держав -членів СНД, що не увійшли до цього об'єднання зумовлюють кілька важливих факторів: по-перше, стратегічні інтереси довготермінового характеру, що далеко не завжди узгоджуються з російськими; по-друге, певна прихильність з боку Заходу; по-третє, відсутність безперечного лідера. Одним з головних чинників, що визначає ці особливості, стало прагнення видобувати й транспортувати енергоносії Центральноазійського та Каспійського регіонів поза російською територією та контролем. Більшість держав, що не входять до ЄАЕС СНД, утворили неформальне об'єднання ҐУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). В разі інтенсифікації економічної співпраці між його суб'єктами можна було б розраховувати на появу в СНД альтернативного Росії центру впливу.
Вагання з фундаментальних позицій, на яких повинна базуватись глобалізаційна стратегія, виявляється і в помітному коригуванні уявлень про перспективи розвитку ринкової економіки у XXI сторіччі, що спостерігається в теоретичних роз¬робках Світового банку. Так. головний спе¬ціаліст цієї авторитетної установи Дж.Є.Сті-гліц, відзначаючи нежиттєздатність державної планової економіки, підкрес¬лює, що ринкова модель ані теоретично, ані історично "не може бути визнана спра¬ведливою". "Успіх, скоріш за все, може бути у ринкового соціалізму", - пише він.
Все це породжує суттєві сумніви в тому, чи можливо ставитися до глобалізації в її нинішньому вигляді як до цивілі-заційного проекту. Більше того, в самих країнах, які започаткували глобалізаційні процеси, спостерігаються й інші істотні відхилення від початкових проектних накреслень ідеї. Так, замість перед¬бачуваної добровільної відмови держав від частини свого суверенітету в ході ста¬новлення Євросоюзу бачимо зворотні явища. "Європейське, будівництво, -констатує французький вчений-між-народник Н.Гнесотто, - відбувається цілком під знаком суперечностей між інтеграцією єдиного економічного по¬рядку, проте збереженням у силі націо¬нальних принципів порядку політичного". Що ж до передбаченої "гомогенізуючої" функції сучасних засобів масової кому¬нікації (ЗМК) в процесі еволюції плане¬тарних соціумів, то й тут ефект виявився діаметрально протилежним. Під впливом ЗМК, зазначає зокрема італійський соціолог А.Мелуччі, навіть у сучасних пост-ІІ Ідустріальних суспільствах відроджуються етнонаціональні рухи, котрі дають людині можливість набути як індивідуальної ідентичності, так і солідарності з певною етносоціальною групою.
Крім того, в самому підході до гло¬бальних економічних перетворень було закладено базову суперечність між стимулюванням розвитку національного
приватного сектора країн, що розвива¬ються, та підпорядкованістю глобалізаційного проекту інтересам транснаціо¬нальних корпорацій, які "новим міжна¬родним капіталізмом" вибивають націо¬нальний капіталізм країн "третього світу". Ось чому запекла боротьба між розви¬нутими державами та країнами, що розвиваються, продовжує точитися нав¬коло таких питань, як правила конкуренції, урядові закупівлі, подальше зниження бар'єрів у торгівлі промисловими то¬варами, лібералізація інвестицій тощо. Справа в тому, що у разі подальших поступок з боку країн, що розвиваються, та створення на їх внутрішніх ринках рівних умов для конкуренції місцевих й іноземних фірм, на яких наполягає Захід, тут може скластися сприятлива атмосфера для розгрому транснаціональними корпо¬раціями місцевих компаній в їх же національному економічному просторі.
В цілому ж справа сьогодні полягає не тільки у визначенні спроможності гло¬бального проекту, а й у розгортанні його загальнолюдських вимірів, в його під¬порядкуванні створенню нової системи світовлаштування, заснованої на гуманізмі, знаннях та інтелекті.
Наприкінці XX століття «материк» СНД, образно кажучи, почав розповзатись і подрібнюватись на окремі «архіпелаги». Серед членів Співдружності дедалі виразніше вима¬льовується кілька груп держав із відмінними, а інколи навіть протилежними інтересами. Інтеграція країн СНД набула не лише різношвидкісного, а й різновекторного характеру. Порівняно з країнами - членами Євразійського економічного співто¬вариства (ЄАЕС) траєкторію розвитку держав -членів СНД, що не увійшли до цього об'єднання зумовлюють кілька важливих факторів: по-перше, стратегічні інтереси довготермінового характеру, що далеко не завжди узгоджуються з російськими; по-друге, певна прихильність з боку Заходу; по-третє, відсутність безперечного лідера. Одним з головних чинників, що визначає ці особливості, стало прагнення видобувати й транспортувати енергоносії Центральноазійського та Каспійського регіонів поза російською територією та контролем. Більшість держав, що не входять до ЄАЕС СНД, утворили неформальне об'єднання ҐУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). В разі інтенсифікації економічної співпраці між його суб'єктами можна було б розраховувати на появу в СНД альтернативного Росії центру впливу.