| Назва: | Фінансова та грошово-кредитна політика і соціальна сфера |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,69 KB |
| Скачувань: | 66 |
На відсутність соціальної спрямованості економічних перетворень відтоді, як їх почали проводити, вказує різке підвищення або, як його називали, лібералізація цін на початку 1992 р. Ця так звана "лібералізація" була здійснена без попереджувальних заходів щодо пом'якшення її негативних наслідків для населення. Вона відразу призвела до значного знецінення коштів населення, включаючи заощадження, та до різкого розшарування серед жителів країн на багатих і бідних зі значним зниженням рівня споживання і погіршенням рівня та якості життя більшої частини громадян. Лібералізація цін суттєво скоротила платоспроможний попит населення, додатково зменшений діяльністю численних посередницьких структур, що стало першопричиною значного падіння економіки як в Україні, так і в Росії. По суті ця лібералізація була першим насильницьким залученням кредитів у населення для потреб держав. Причому в обох країнах ці кошти не поспішають повертати.
У Російській Федерації в 1995 р. було прийнято Закон "О восстановлении сбережений населения", а в Україні у 1996 р. - Закон "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Обидва законодавчі акти практично нічого не вирішили щодо відновлення втрачених в результаті знецінення заощаджень населення. По суті ці закони є лише намірами про таке відновлення, які, певно, виглядали би більш переконливо, якби передбачувані обсяги компенсаційних витрат були б на законодавчому рівні віднесені до державних боргів. Вживалися й інші заходи, що не дали помітних результатів.
З лібералізацією цін в обох країнах економіка "товарного дефіциту" відразу перетворилась на економіку "дефіциту грошей". В економіці товарного дефіциту використання державою коштів населення носило прихований характер і проходило у формі утворення вимушених заощаджень громадян. А в економіці дефіциту грошей "відбирання" коштів населення має і приховану, і відкриту форми. Підвищення цін спрямовується саме на відбирання у населення коштів шляхом їх знецінення. Примусове відбирання цих коштів проходить через затримку (чи навіть присвоєння) заробітної плати, пенсій та інших видів грошового забезпечення громадян. Цілком очевидно, що затримки зарплати та інших соціальних виплат здійснюються і в рамках підтримки визначених монетарних показників на певних рівнях та здійснення антиінфляційних заходів. Маючи можливість "прокручувати" ці кошти, їх неплатник може мати і додатковий прибуток. Зворотною стороною невиплати зарплати є скорочення бази оподаткування і надходжень до бюджету.
Як в Україні, так і в РФ значну "відповідальність" за погіршення соціальних умов населення має нести державна фінансова політика, яка також включилась до процесу перерозподілу більшої частини доходів в інтересах вузької групи громадян. Весь комплекс заходів щодо забезпечення фінансової стабілізації характеризувався відсутністю стимулювання платоспроможного попиту, який і так скорочувався. Спочатку планується досягнення фінансової стабілізації з тим розрахунком, що в подальшому соціальна криза може бути подолана. Ігнорування органічного зв'язку соціальних і економічних процесів стало не тільки призвідником соціально-економічних конфліктів, а й головним гальмом подолання економічної кризи на найближчу перспективу.
Різкі зміни у бюджетній сфері щодо процедур формування і виконання державного бюджету здійснювались без врахувань змін у соціально-економічній ситуації. Система забезпечення різних соціальних гарантій вимагала створення ринкових методів їх здійснення. Проте реформування бюджетної сфери в цьому напрямі звелося до досить простої дії - зменшення витрат на соціальні потреби. При черговому секвестрі бюджетних видатків часто в першу чергу скорочувалися соціальні витрати. Це скорочення, від якого чи не найбільше постраждали медицина та освіта, призвело до того, що встановлені мінімальні рівні зарплати і пенсії фактично не виконували своє призначення щодо забезпечення нижньої межі відтворення життєдіяльності людського організму.
Покриття дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії на початку 1990-х рр. призвело до гіперінфляції в Україні та Росії. Наслідком цього знову стало значне знецінення коштів населення, які в той період таким чином використовувались обома державами як засіб вирішення бюджетних проблем і перетворились на джерело збагачення для багатьох комерційних і банківських структур.
Покриття в подальшому дефіциту бюджету за рахунок розміщення короткострокових облігацій внутрішніх позик в Україні та Росії призвело до утворення фінансових пірамід по внутрішніх боргах. Це стало однією з причин валютних криз у 1998 р., в ході яких відбулося чергове знецінення коштів громадян обох держав через різке падіння валютних курсів рубля і гривні. До того ж, включення значних обсягів грошової маси до обігу вказаних цінних паперів також було однією з причин незабезпечення пристойного рівня соціальних виплат.
У Російській Федерації в 1995 р. було прийнято Закон "О восстановлении сбережений населения", а в Україні у 1996 р. - Закон "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Обидва законодавчі акти практично нічого не вирішили щодо відновлення втрачених в результаті знецінення заощаджень населення. По суті ці закони є лише намірами про таке відновлення, які, певно, виглядали би більш переконливо, якби передбачувані обсяги компенсаційних витрат були б на законодавчому рівні віднесені до державних боргів. Вживалися й інші заходи, що не дали помітних результатів.
З лібералізацією цін в обох країнах економіка "товарного дефіциту" відразу перетворилась на економіку "дефіциту грошей". В економіці товарного дефіциту використання державою коштів населення носило прихований характер і проходило у формі утворення вимушених заощаджень громадян. А в економіці дефіциту грошей "відбирання" коштів населення має і приховану, і відкриту форми. Підвищення цін спрямовується саме на відбирання у населення коштів шляхом їх знецінення. Примусове відбирання цих коштів проходить через затримку (чи навіть присвоєння) заробітної плати, пенсій та інших видів грошового забезпечення громадян. Цілком очевидно, що затримки зарплати та інших соціальних виплат здійснюються і в рамках підтримки визначених монетарних показників на певних рівнях та здійснення антиінфляційних заходів. Маючи можливість "прокручувати" ці кошти, їх неплатник може мати і додатковий прибуток. Зворотною стороною невиплати зарплати є скорочення бази оподаткування і надходжень до бюджету.
Як в Україні, так і в РФ значну "відповідальність" за погіршення соціальних умов населення має нести державна фінансова політика, яка також включилась до процесу перерозподілу більшої частини доходів в інтересах вузької групи громадян. Весь комплекс заходів щодо забезпечення фінансової стабілізації характеризувався відсутністю стимулювання платоспроможного попиту, який і так скорочувався. Спочатку планується досягнення фінансової стабілізації з тим розрахунком, що в подальшому соціальна криза може бути подолана. Ігнорування органічного зв'язку соціальних і економічних процесів стало не тільки призвідником соціально-економічних конфліктів, а й головним гальмом подолання економічної кризи на найближчу перспективу.
Різкі зміни у бюджетній сфері щодо процедур формування і виконання державного бюджету здійснювались без врахувань змін у соціально-економічній ситуації. Система забезпечення різних соціальних гарантій вимагала створення ринкових методів їх здійснення. Проте реформування бюджетної сфери в цьому напрямі звелося до досить простої дії - зменшення витрат на соціальні потреби. При черговому секвестрі бюджетних видатків часто в першу чергу скорочувалися соціальні витрати. Це скорочення, від якого чи не найбільше постраждали медицина та освіта, призвело до того, що встановлені мінімальні рівні зарплати і пенсії фактично не виконували своє призначення щодо забезпечення нижньої межі відтворення життєдіяльності людського організму.
Покриття дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії на початку 1990-х рр. призвело до гіперінфляції в Україні та Росії. Наслідком цього знову стало значне знецінення коштів населення, які в той період таким чином використовувались обома державами як засіб вирішення бюджетних проблем і перетворились на джерело збагачення для багатьох комерційних і банківських структур.
Покриття в подальшому дефіциту бюджету за рахунок розміщення короткострокових облігацій внутрішніх позик в Україні та Росії призвело до утворення фінансових пірамід по внутрішніх боргах. Це стало однією з причин валютних криз у 1998 р., в ході яких відбулося чергове знецінення коштів громадян обох держав через різке падіння валютних курсів рубля і гривні. До того ж, включення значних обсягів грошової маси до обігу вказаних цінних паперів також було однією з причин незабезпечення пристойного рівня соціальних виплат.