1 2 3 4 5 6 7

Контроль за витратою затверджених асигнувань проводиться поквартальне у формі звітів міністерств і відомств. Контролери міністерства фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про виконання бюджету з доходів і ви¬трат. Загальний звіт представляється уряду, що, у свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро. Після того як ревізійне бюро дасть висновок, звіт затверджується урядом і пе¬редається на розгляд і затвердження в парламент.

6. Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання

У Японії усього нараховується 14 округів і 47 префектур, які об'єднують 3045 міст, селищ, районів із самостійним бюджетом.

Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень (рис. 6.1).

У 90-х рр. загальні доходи місцевих органів управління стано¬вили 80,41 трлн. єн. З них власні податкові надходження - 33,45 трлн. єн, або 41,6% дохідної частини місцевих бюджетів;

Рис. 2 Структура доході в місцевих органів влади Японії в 90-х рр.

14,33 трлн. єн, або 17,8%, дали відрахування від загальнодержав¬них податків; 10,65трлн. єн, або 13,2%, становили дотації держа¬ви на здійснення загальнонаціональних заходів; інші 21,98 трлн. єн, або 27,3% доходів місцевих бюджетів, - це неподаткові надход¬ження, включаючи позики.

Дана діаграма свідчить про те, що в Японії місцеві податки не домінують у місцевих бюджетах, становлячи менше половини їх дохідної частини. Це відрізняє японську податкову систему від північноамериканської, де місцеві податки перевищують 2/3 бю¬джету муніципалітетів. Місцеві органи влади Японії мають пра¬во регулювання своїх податків, але не встановлення їх.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансу¬ються розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Крім того, через місцеві бю¬джети здійснюються витрати на підготовку робочої сили, випла¬ту різних допомог, пенсій. Значна частина бюджетних коштів ви¬трачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі поліції, органів суду і прокуратури.

Вивчаючи витрати місцевих органів влади, необхідно відзна¬чити, що їхня питома вага у ВВП значно більше питомої ваги у ВВП витрат центрального уряду (табл. 2).

Таблиця 2 Питома вага державних витрат Японії у ВВП у 1966-1991рр., %

Витрати бюджетів 1966 1971 1976 1981 1986 1991

Витрати центрального уряду 6.2 5.9 8.2 10.5 9,9 9.3

Витрати місцевих органів влади 13.0 14,4 16,9 18,9 17.2 15,4

Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім за¬гального балансу року, враховується реальний баланс, що розра¬ховується шляхом виключення з загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року.

З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур у Японії створена спеціальна установа - Фонд фінансового вирівнювання. Формується він у складі бюджету центрального уряду. З метою визначення територій, які мають право на одержання коштів з Фонду вирівнювання, розра¬ховуються бюджети так званих стандартних територій. Стандарт¬ною вважається префектура з чисельністю населення 1,7 млн. чо¬ловік і площею 6900 км2 і муніципалітет з такими показниками: 100 тис. осіб і 160 км2. Бюджетна діяльність місцевих органів поді¬ляється на б категорій: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості і розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії визна¬чається одиниця виміру втрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності дає показник базових фінансових по¬треб стандартної території. Базові фінансові потреби стандартної території коригуються на коефіцієнти модифікацій для визначення базових фінансових потреб реальних територіальних органів влади. Використовується ціла система коефіцієнтів модифікацій:

1) видові - розраховуються на основі одиниці витрат на утри¬мання кожної галузі, наприклад, на одного учня середньої і вищої школи, на одного учня академічного, технічного чи сільськогосподарського навчального закладу і т.п.;

2) економії за масштабами - застосовується, якщо розширення обсягів бюджетної діяльності веде до зниження окремих скла¬дених витрат;

3) густота населення - враховує збільшення витрат у залеж¬ності від густоти населення;

4) спеціальні - коригують соціально-економічні, інституціональні та інші відмінності окремих територій;

5) зонально-кліматичні - коригують витрати територій з холод¬ним кліматом;

6) демографічні - застосовуються для територій з високими тем¬пами зростання чисельності населення;

7) буферні - передбачають різке зменшення обсягів фінансуван¬ня у випадку падіння показника, що вимірюється, наприклад чисельності населення;

8) коефіцієнти бюджетної прибутковості територій.

1 2 3 4 5 6 7