| Назва: | Фінансова система Японії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,99 KB |
| Скачувань: | 77 |
Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, ніж вільний ринок наявних то¬варів. Тут нижчий ступінь ризику, нижчі витрати за угодами. На дрібних підприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це слу¬жить однією з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними ком¬паніями. У середньому заробітна плата на останніх становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.
Особливість економічної моделі полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Ос¬новні цілі і завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховують¬ся при розробці загальнодержавних програм через механізм кон¬сультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній - «Міцубісі», «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.
По суті справи, у Японії проявилася чітка тенденція форму¬вання моделі економічного самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими чи іншими фірмами. Сис¬тема взаємного утримання акцій майже цілком виводить ком¬панії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої скуп¬ки акцій. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, а й через кредитування.
Серед державних фінансових організацій існують Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ. Японський банк розвитку утворений як допоміжний банк для забезпечення роботи приватних організацій шляхом надання довгострокових кредитів під фіксовані процентні ставки та участі в акціонерному капіталі.
Специфічна система кредитування компаній була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні.
Така система непрямого фінансування знижує необхідність ви¬кидання своїх коштів на ринок капіталу. При прямому фінансу¬ванні через кредитний ринок структура виробництва і управ¬ління повинна забезпечувати високий рівень прибутку, щоб залу¬чати інвесторів. При непрямому фінансуванні банкам важливий не високий прибуток, а стратегія розширення своєї частки на ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, які допускають великі виплати по них. Крім того, взаємне володіння акціями допускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди втрачають сенс. В інтересах розвитку підпри¬ємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і капіталовкла¬дення, збільшувати доходи від зростання вартості акцій.
Важливе місце в системі регулювання займають процентні став¬ки і валютний контроль з поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет з політики Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) встановлював депозитні і позичкові ставки в межах мі¬німуму. Депозитний відсоток по кожному виду, короткостроковий відсоток і прив'язана до нього вся система процентних ставок пря¬мувала за рухом офіційної облікової ставки. Поряд з кількісним об¬меженням банківського кредитування це дозволяло до початку 70-х рр. ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове регулю¬вання, а також занижувати витрати залучення коштів банками і певною мірою капітальні витрати компаній. У 70-і рр. почалася лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що вклю¬чала не тільки звільнення позичкового відсотка, а й відсотка по депозитах та інших інструментах мобілізації коштів банками і під¬приємствами, що довгий час встановлювався на заниженому рівні.
Представницька група приватних фінансових організацій - звичайні банки, серед яких виділяються 11 найбільших, так зва¬них міських банків, які мають широку мережу по всій Японії і ак¬тивних у міжнародному бізнесі. Діяльність регіональних банків (близько 130) обмежена певною територією.
Особливість економічної моделі полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Ос¬новні цілі і завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховують¬ся при розробці загальнодержавних програм через механізм кон¬сультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній - «Міцубісі», «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.
По суті справи, у Японії проявилася чітка тенденція форму¬вання моделі економічного самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими чи іншими фірмами. Сис¬тема взаємного утримання акцій майже цілком виводить ком¬панії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої скуп¬ки акцій. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, а й через кредитування.
Серед державних фінансових організацій існують Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ. Японський банк розвитку утворений як допоміжний банк для забезпечення роботи приватних організацій шляхом надання довгострокових кредитів під фіксовані процентні ставки та участі в акціонерному капіталі.
Специфічна система кредитування компаній була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні.
Така система непрямого фінансування знижує необхідність ви¬кидання своїх коштів на ринок капіталу. При прямому фінансу¬ванні через кредитний ринок структура виробництва і управ¬ління повинна забезпечувати високий рівень прибутку, щоб залу¬чати інвесторів. При непрямому фінансуванні банкам важливий не високий прибуток, а стратегія розширення своєї частки на ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, які допускають великі виплати по них. Крім того, взаємне володіння акціями допускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди втрачають сенс. В інтересах розвитку підпри¬ємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і капіталовкла¬дення, збільшувати доходи від зростання вартості акцій.
Важливе місце в системі регулювання займають процентні став¬ки і валютний контроль з поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет з політики Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) встановлював депозитні і позичкові ставки в межах мі¬німуму. Депозитний відсоток по кожному виду, короткостроковий відсоток і прив'язана до нього вся система процентних ставок пря¬мувала за рухом офіційної облікової ставки. Поряд з кількісним об¬меженням банківського кредитування це дозволяло до початку 70-х рр. ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове регулю¬вання, а також занижувати витрати залучення коштів банками і певною мірою капітальні витрати компаній. У 70-і рр. почалася лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що вклю¬чала не тільки звільнення позичкового відсотка, а й відсотка по депозитах та інших інструментах мобілізації коштів банками і під¬приємствами, що довгий час встановлювався на заниженому рівні.
Представницька група приватних фінансових організацій - звичайні банки, серед яких виділяються 11 найбільших, так зва¬них міських банків, які мають широку мережу по всій Японії і ак¬тивних у міжнародному бізнесі. Діяльність регіональних банків (близько 130) обмежена певною територією.