1 2 3 4 5 6 7 8

• створення на зібрані кошти виробничого або комерційного підприємства,як правило, у вигляді повного або колективного товариства;

• придбання за рахунок прибутку від діяльності цього підприємства високо дохідних та ліквідних, цінних паперів інших емітентів: банків, акціонерних товариств, страхових та Інвестиційних компаній.

Головна форма доходу на венчурний капітал — це засновницький прибуток, що розподіляється між партнерами через деякий період часу (звичайно 3—5 ро¬ків), коли акції венчура почнуть котируватися на ринку.

Відмінності венчурного капіталу:

• участь у статутному фонді;

• довгостроковість інвестування;

• активна участь інвесторів в управлінні компанією.

Слід відзначити, шо 25% капіталу в західній економіці є венчурним, у США це становить близько 5 млрд доларів. Приблизно 50 млрд доларів щорічних ін¬вестицій вважаються венчурними.

Рядовий пакет акцій — це пакет інвестора, що становить менше 50% акціо¬нерного капіталу. Його часто практикують невеликі компанії, які зацікавлені у фінансуванні свого розвитку. Цей спосіб залучення капіталу переважає у наукоємних галузях виробництва, коли невеликі компанії допомагають великим ви¬робляти та реалізовувати продукцію. При цьому дрібні компанії можуть виробля¬ти для великих окремі вузли, деталі, напівфабрикати тошо.

Рядовий пакет, крім звичайних акцій, може включати інші інструменти фі¬нансування — конвертовані облігації з гарантами або опціонами. а також кон¬вертовані привілейовані акції.

Боргове фінансування інвестицій може здійснюватися за рахунок:

• банківського кредиту;

• іпотечних позичок;

• державного кредиту;

• розміщення боргових зобов'язань;

• позичок міжнародних кредитно-інвестиційних інституцій та закордон¬них банків.

Залучення капіталу шляхом банківського кредитування дає підприємству можливість придбати основні (капітальні) активи. Висока вартість та довгі строки служби таких активів змушують підприємства створювані довготерміновий чи середньотерміновий борг. Період погашення довготермінової позички у розви¬нених країнах звичайно становить 5—7 років. За кордоном довготермінові по¬зички на придбання основних активів надають також інші фінансово-кредитні установи (іпотечні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Як пра¬вило, чим більший термін кредиту, тим менше шансів одержати його у банку, у зв'язку з чим позичальники змушені користуватися послугами інших фінансо¬вих закладів, де вартість позики звичайно вища.

Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. Йо¬го основою є операція обліку (дисконтування) рахунків-фактур. Вона полягає у тому, що компанія-посередник на основі договору з постачальником товару ку¬пує у нього рахунки-фактури з негайною оплатою приблизно 4/5 вартості по¬ставки і оплатою частини, що залишилася, у призначений строк незалежно від перерахунку грошей покупцям.

Для підприємства-клієнта факторинг вигідний тим, шо основну частину гро¬шової виручки воно одержує зразу, економить на розрахунках зі своїми постачальниками, оскільки купівля у них товарів з негайною оплатою обходиться дешевше, ніж купівля у кредит. Крім цього, викуп компанією-посереліпіком рахунків-фактур виключає для клієнта ризик неплатежу і, у випадку поставки за кордон, ризик несприятливої зміни валютного курсу.

Фінансування форфейтингом (цілком, загальною сумою) — це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним за¬кладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом (наприк¬лад, простих та переказних векселів без права регресу на продавця). Повернення капіталу (банком) здійснюється завдяки продажу боргових зобов'язань на вто¬ринному ринку. Форфейтинг використовується, як правило, при експорті вели¬ких капітальних активів — машин, обладнання, з тривалою відстрочкою платежу. Форфейтингування дорожче для експортера, ніж банківський кредит, але звіль¬няє його від кредитних ризиків та скорочує дебіторську заборгованість.

Форфейтинг передбачає наявність трьох сторін, таких як продавець, поку¬пець (інвестор) і банк. Кожна із сторін угоди має свої цілі, шо визначаються розміром одержаного доходу.

Фінансування на консорційних засадах може відбуватися у такі розповсюд¬жені способи: створення спільних підприємств; стратегічних альянсів; франчайзинг; ліцензування; інжиніринг і еккаутинг.

Спільні підприємства можуть бути суто вітчизняні або із залученням інозем¬них інвестицій. В усіх випадках їх створення вимагає опрацювання та реєстрації в державних органах установчих документів.

Франчайзинг дає можливість залучити капітал багатьох інвесторів, які праг¬нуть стати підприємцями. У своїй масі цей капітан може бути значним і набагато перевершити той, що залучається компанією традиційним способом.

1 2 3 4 5 6 7 8