| Назва: | Інвестування |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 23,76 KB |
| Скачувань: | 78 |
Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, еконо¬мічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяль¬ності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фі¬нансових втрат капіталу та доходів). Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від несприятливого до сприятливого.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестицій¬ні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська дер¬жава намагається створити сприятливі ринкові умови для розвитку інвестиційної сфери: здійснено перехід до управління інвестиціями на основі ринкових відно¬син; формується багатосекторна система капітального будівництва; ліквідовані будівельні міністерства; розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних відсотків за де¬позитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочен¬ня заборгованості та зростання споживчого попиту населення.
Усі ці та інші позитивні зрушення дозволяють ранжувати чинники створення інвестиційного клімату .До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесто¬рів в Україні, належать:
• рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;
• правове поле держави (законодавча база);
• політична воля всіх гілок влади;
• стан фінансово-кредитної системи;
• статус іноземного інвестора:
• інвестиційна активність населення.
До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, не піде й іноземний інвестор. Тому за умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів роз¬витку пріоритетних виробництв (промислова політика), а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.
Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших чин¬ників, що впливає на покращання інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то, природно, велике значен¬ня має зростання валового внутрішнього продукту та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження капіталу. На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників.
За роки економічної кризи у період з 1990 по 1999 рік ВВП в Україні скоро¬тився на 59,2%, обсяги промислової продукції — па 48,9%, сільського господар¬ства — на 51,5%. Найбільш відчутних втрат економіка зазнала у 1990—1994 рр. За цей період обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва — на 40,4%, сільського господарства — на 32,5%. Були повністю розбалансовані фінансова і грошова системи. У 1993 р. гіперінфляція досягла рекордних за світовими стандартами наслідків 10256%. Дефіцит державного бюджету в цей період покривався за рахунок прямої грошової емісії НБУ. Тільки за 1994 р. курс карбованця зріс у 8,3 рази.
Досягнення попередніх років створили першооснову для переходу до економічного зростання у 2000 р. Так, відбулося зростання ВВП на 6%, підвищилися обсяги промислового виробництва на 12,9%, сільського господарства — на 9,2%. У 2000 р. відбулися позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізувалася інвес¬тиційна, у т.ч. кредитна політика, підвищився експортний потенціал економіки, значно зменшено держаний борг.
метою прискорення економічних реформ та створення умов для відновлен¬ня економічного зростання України 18 серпня 1999 року Президентом України був підписаний Указ "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999— 2001 роки".
Згідно з цим Указом, стратегічними цілями інвестиційної політики є:
• створення привабливого інвестиційного клімату і стимулювання притоку капітальних вкладень у виробництво;
• інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;
• мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;
• стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;
• забезпечення зростання валового внутрішнього продукту і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.
Реалізація основних напрямів інвестиційної політики на 1999—2001 роки потребує консолідації ресурсів усіх джерел фінансування.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестицій¬ні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська дер¬жава намагається створити сприятливі ринкові умови для розвитку інвестиційної сфери: здійснено перехід до управління інвестиціями на основі ринкових відно¬син; формується багатосекторна система капітального будівництва; ліквідовані будівельні міністерства; розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних відсотків за де¬позитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочен¬ня заборгованості та зростання споживчого попиту населення.
Усі ці та інші позитивні зрушення дозволяють ранжувати чинники створення інвестиційного клімату .До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесто¬рів в Україні, належать:
• рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;
• правове поле держави (законодавча база);
• політична воля всіх гілок влади;
• стан фінансово-кредитної системи;
• статус іноземного інвестора:
• інвестиційна активність населення.
До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, не піде й іноземний інвестор. Тому за умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів роз¬витку пріоритетних виробництв (промислова політика), а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.
Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших чин¬ників, що впливає на покращання інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то, природно, велике значен¬ня має зростання валового внутрішнього продукту та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження капіталу. На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників.
За роки економічної кризи у період з 1990 по 1999 рік ВВП в Україні скоро¬тився на 59,2%, обсяги промислової продукції — па 48,9%, сільського господар¬ства — на 51,5%. Найбільш відчутних втрат економіка зазнала у 1990—1994 рр. За цей період обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва — на 40,4%, сільського господарства — на 32,5%. Були повністю розбалансовані фінансова і грошова системи. У 1993 р. гіперінфляція досягла рекордних за світовими стандартами наслідків 10256%. Дефіцит державного бюджету в цей період покривався за рахунок прямої грошової емісії НБУ. Тільки за 1994 р. курс карбованця зріс у 8,3 рази.
Досягнення попередніх років створили першооснову для переходу до економічного зростання у 2000 р. Так, відбулося зростання ВВП на 6%, підвищилися обсяги промислового виробництва на 12,9%, сільського господарства — на 9,2%. У 2000 р. відбулися позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізувалася інвес¬тиційна, у т.ч. кредитна політика, підвищився експортний потенціал економіки, значно зменшено держаний борг.
метою прискорення економічних реформ та створення умов для відновлен¬ня економічного зростання України 18 серпня 1999 року Президентом України був підписаний Указ "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999— 2001 роки".
Згідно з цим Указом, стратегічними цілями інвестиційної політики є:
• створення привабливого інвестиційного клімату і стимулювання притоку капітальних вкладень у виробництво;
• інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;
• мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;
• стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;
• забезпечення зростання валового внутрішнього продукту і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.
Реалізація основних напрямів інвестиційної політики на 1999—2001 роки потребує консолідації ресурсів усіх джерел фінансування.