| Назва: | Ціна - її суть та процес формування на підприємтсвах |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 44,02 KB |
| Скачувань: | 123 |
Ситуація 1.3 Вона характеризується втручанням людини, яка не враховує природньої поведінки цін або намагається обмежити природній хід процесу. Так, у нашій практиці були вжиті обмеження на індексацію зарплати, не індексувалися оборотні кошти, затримувалася індексація основних і матеріальних оборотніх засобів, були знижені норми амортизації основних фондів, не індексувався амортизаційний фонд і т.п.
Подібна ситуація зімітована в моделі 1 ( див. Додатки ). Створюється враження, що досягнуто обмеження зростання цін: ціна виробленої продукції в галузях а-д зростає не в 4 рази . а відповідно в 2,83; 2,18; 2,29;і 2,36 рази. Проте при цьому виникають диспропорції : якщо у вихідній матриці фонд споживання і нагромадження ( г'-д') дорівнює вартості продукції, що направляється на дані цілі ( г- д), то у кінцевій він уже на 8% менший, а за особистим споживанням навіть на 15%. Колишній обсяг продукції, виробленої для невиробничого споживання і нагромадження, не може бути викуплений , і виникає обєктивна необхідність у зниженні обсягів виробництва у всіх галузях.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.
Визначення рівня прибутку і рентабельності безпосередньо залежить від рівня витрат виробництва і ціни конкурентних товарів , що випускаються виробничими відділеннями чи фірмою вцілому. Нормативна норма прибутку встановлюється з врахуваням тієї норми прибутків, яку вище керівництво вважає за необхідне отримати для забезпечення подальшого розвитку фірми. Тому рівень цін визначають перш за все, виходячи з цілей досягнення певного спланованого рівня прибутку ( звідси і назва « цільове ціноутворення ). Слід додати, що цінова норма прибутку встановлюється на плановий період диференційовано за кожним товаром чи групою товарів, а скоріше всього за окремим підрозділом, який виступає центром прибутку. Проводження такої політики передбачає надання виробничим відділам і закордонним компаніям самостійності у встановленні цін, які зазвичай прирівнюються до рівня ринкових. Сам же метод даного ціноутворення часто використовується при укладанні угод із зовнішніми контрагентами та внутрішньофірмовими поставками. Але оскільки цей метод орієнтується на збереження самих цін протягом певного планового періоду, він слабо стимулює діяльність управлінців , які керують закордонними філіалами та дочірніми підприємствами. Тому деякі компанії вносять корективи до цільової норми прибутку, роблячи її рухомою в певних межах, щоб краще враховувати попит і умови конкуренції на зовнішньому ринку. Також даний метод використовується при визначенні розрахункових цін в поєднанні з методом рухомої ціни. Але, слід додати, що в цілях перерозподілу чи викачування прибутків використовуються не лише завищені ціни на товарні поставки, але й встановлюються високі ставки відрахувань за представленими патентами та ліцензцями , технічними послугами та ноу- хау. Тому, як вже наголошувалось в основній частині, потрібно проводити гнучку систему цін, яка спрямовується на встановлення в рамках фірми таких цін, що мають здатність призводити до мінімальних витрат виробництва, при чому не за кожним відокремленим підрозділом, а по підприємству вцілому. Проведення глобальної політики передбачає, що вище керівництво розробляє методологічні принципи побудови цін, визначає їх структуру і рівень як у відносинах з зовнішніми контрагентами , так і у внутрішньофірмових поставках. Гнучкість цінової політики в батьох аспектах визначається поєднанням в управлінні принципів централізації і децентралізації. На деяких підприємствах керівництво саме розробляє стандарти ціноутворення і єдині базиси цін на кожен виріб у загальних масштабах. Відхилення від них допускаються лише у ситуаціях, спричинених занадто жорсткою конкуренцією. В таких випадках гнучкість цін досягається за допомогою знижок відносно прейскурантної ціни.
Подібна ситуація зімітована в моделі 1 ( див. Додатки ). Створюється враження, що досягнуто обмеження зростання цін: ціна виробленої продукції в галузях а-д зростає не в 4 рази . а відповідно в 2,83; 2,18; 2,29;і 2,36 рази. Проте при цьому виникають диспропорції : якщо у вихідній матриці фонд споживання і нагромадження ( г'-д') дорівнює вартості продукції, що направляється на дані цілі ( г- д), то у кінцевій він уже на 8% менший, а за особистим споживанням навіть на 15%. Колишній обсяг продукції, виробленої для невиробничого споживання і нагромадження, не може бути викуплений , і виникає обєктивна необхідність у зниженні обсягів виробництва у всіх галузях.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.
Визначення рівня прибутку і рентабельності безпосередньо залежить від рівня витрат виробництва і ціни конкурентних товарів , що випускаються виробничими відділеннями чи фірмою вцілому. Нормативна норма прибутку встановлюється з врахуваням тієї норми прибутків, яку вище керівництво вважає за необхідне отримати для забезпечення подальшого розвитку фірми. Тому рівень цін визначають перш за все, виходячи з цілей досягнення певного спланованого рівня прибутку ( звідси і назва « цільове ціноутворення ). Слід додати, що цінова норма прибутку встановлюється на плановий період диференційовано за кожним товаром чи групою товарів, а скоріше всього за окремим підрозділом, який виступає центром прибутку. Проводження такої політики передбачає надання виробничим відділам і закордонним компаніям самостійності у встановленні цін, які зазвичай прирівнюються до рівня ринкових. Сам же метод даного ціноутворення часто використовується при укладанні угод із зовнішніми контрагентами та внутрішньофірмовими поставками. Але оскільки цей метод орієнтується на збереження самих цін протягом певного планового періоду, він слабо стимулює діяльність управлінців , які керують закордонними філіалами та дочірніми підприємствами. Тому деякі компанії вносять корективи до цільової норми прибутку, роблячи її рухомою в певних межах, щоб краще враховувати попит і умови конкуренції на зовнішньому ринку. Також даний метод використовується при визначенні розрахункових цін в поєднанні з методом рухомої ціни. Але, слід додати, що в цілях перерозподілу чи викачування прибутків використовуються не лише завищені ціни на товарні поставки, але й встановлюються високі ставки відрахувань за представленими патентами та ліцензцями , технічними послугами та ноу- хау. Тому, як вже наголошувалось в основній частині, потрібно проводити гнучку систему цін, яка спрямовується на встановлення в рамках фірми таких цін, що мають здатність призводити до мінімальних витрат виробництва, при чому не за кожним відокремленим підрозділом, а по підприємству вцілому. Проведення глобальної політики передбачає, що вище керівництво розробляє методологічні принципи побудови цін, визначає їх структуру і рівень як у відносинах з зовнішніми контрагентами , так і у внутрішньофірмових поставках. Гнучкість цінової політики в батьох аспектах визначається поєднанням в управлінні принципів централізації і децентралізації. На деяких підприємствах керівництво саме розробляє стандарти ціноутворення і єдині базиси цін на кожен виріб у загальних масштабах. Відхилення від них допускаються лише у ситуаціях, спричинених занадто жорсткою конкуренцією. В таких випадках гнучкість цін досягається за допомогою знижок відносно прейскурантної ціни.